Народна любов до Залужного вражає. І ось — кілька її причин - Віталій Чепинога

Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного ввечері 8 лютого відправлено у відставку. Подія, скажемо відверто, не ординарна для сучасної України. Вже сама підготовка до відставки так збурила українське суспільство, що буквально розколола його на різні "конфесії". Влада зволікала з остаточним рішенням по ротації головкомів, цілком підставно побоюючись народного гніву. А відразу після відставки тисячі фотографій Валерія Залужного в соціальних мережах зі словами подяки значно перевершили недавній популярний флешмоб "Я в 21 рік".

Ми можемо лише здогадуватися про істинні причини, через які могли звільнити генерала, але наразі нас це мало цікавить. Питання в іншому: як і за рахунок чого бойовий генерал став настільки популярним в народі, що обігнав усіх політиків України за всі роки незалежності разом узятих? Мабуть, справа не лише в тому, що Україна перебуває в стані війни, і воєначальники є популярними за замовчуванням.

Не все так просто. Українське громадянське суспільство ще не достатньо зріле, й трохи наївне, але здебільшого щире. Ми ще не маємо того раціонального цинізму, аби ухвалювати прагматичні рішення, але серцем і душею відчуваємо, кого варто поважати й любити.

Як на мене, причин народної любові до Валерія Залужного відразу декілька.

По-перше, Валерій Залужний не належить до кола політиків, які вже обридли людям, як гірка редька, незалежно від ідеологічної орієнтації. Все ж таки політична історія України — це великою мірою "прикра історія". Переважно це історія зрад і боягузства, історія невдалих і невчасних рішень, історія корупції, некомпетентності, невігластва, історія підлості й продажності.

На цьому тлі наша військова історія — це історія звитяг і бойової слави. Гетьмани і козаки, Січ і Січові стрільці, УПА і ЗСУ. Саме тому ми пам’ятаємо всі наші битви, навіть ті, які були програні. Берестечко і Жовті Води, Крути і бій під Пирятином, Полтава і звільнення Херсону. Це наша історія, наша пам’ять, наш біль, наша гордість. Попри все, Україна становилася і ставалася, як воєнна нація!

Але навіть за таких історичних обставин ми мали доволі мало людей, яких можна вважати бездоганними і геніальними у військовій стратегії, чиї портрети могли б і мали висіти на стінах усіх військових академій, училищ та ліцеїв. Іван Богун, Максим Кривоніс, Петро Болбочан…

І ось нарешті з’явився Той, бездоганний. Той, хто врятував Україну, той, хто відстояв Київ, Миколаїв, Херсон і Харків. Той, хто наганяє жаху на ворога. Той, хто перемагає, супроти будь-яких несприятливих умов. "Ота-отаман Залужний Валерій, це ім’я кінця Раш*стської імперії" — як співала переможниця українського відбору на Євробачення Jerry Heil.

По-друге, Валерій Залужний володіє абсолютною, невідворотною харизмою. І це не політична харизма. Це — харизма воїна, харизма захисника. Він сам схожий на всіх бійців Збройних Сил України. Він той, кого зображують на календарях і на мерчі. І я навіть бачив влітку кілька татуювань з зображенням головкома. Залужний — живий оберіг України, символ нашого спротиву. Запорука нашої Перемоги. Наша вища національна цінність.

По-третє, Залужний — свій. Свій для всіх! І не в тому дурному совковому розумінні. Не "дядьо Валєра". Він свій, бо він наш. Він справді відчуває і знає наші страхи, наші тривоги, наші надії і сподівання. Він може заспокоїти і дати впевненості та сил. Це людина, яка бачить та моніторить всі виклики та загрози, що стоять перед країною, і здатен їх долати. Із Залужним нам всім було спокійно!

По-четверте, Валерій Залужний має бездоганний авторитет у війську, в ЗСУ, що має неабияке значення під час війни. Наступникові Залужного на цій посаді буде непросто. Незалежно від того, якою буде картина військових дій в найближчий осяжний період, неодмінно казатимуть: "А от якби був Залужний!". Про це говоритимуть генерали, про це казатимуть військові експерти, рядові солдати і громадяни України.

Ну, і зрештою, по-п’яте, Валерій Залужний — той, кого називають Державним Чоловіком. Він здатен поставити інтереси країни понад свої особисті. Чеснота, яка серед політиків майже не зустрічається. Та вже навіть сама відставка Головкома виглядає зразком державної комунікації. Жодних істерик чи ультиматумів. Аби не було шкоди країні.

Словом, честь, пане генерале!

Як показують соціологічні опитування, сьогодні Валерію Залужному довіряють понад 80 відсотків громадян України. Це — безпрецедентна цифра для України. Але хто його знає, чи захоче Валерій Залужний конвертувати ці проценти народної підтримки у власний політичний проєкт. Іноземні ЗМІ останнім часом виходили з заголовками "Володимир Зеленський виштовхує генерала Залужного в політику". Та ми поки не знаємо, чи захоче Залужний в ту політику виштовхуватися.

Сам колишній головком про свої плани здебільшого мовчить. Він каже, що волів би трохи поправити власне здоров’я; можливо, буде десь викладати. Ще є версія про призначення Залужного на посаду секретаря РНБО. Подейкували про місце посла в Лондоні.

Як на мене, все це — трохи не те. Не масштаб і не рівень генерала. Валерій Залужний може бути хіба послом України в Україні. Причому, без всіляких вірчих грамот і агремана.

Він вже має своє чільне місце в історії України.

І яким шляхом не пішла б наша історія, як би не склалася доля самого Залужного, в нашій свідомості, в нашому історичному пантеоні Валерій Залужний буде пам’ятатися таким, яким його було зображено на першій шпальті журналу Time: THE GENERAL!