Як працює рентна, сировинна, корупційна модель економіки: багато хто не розуміє, в чому суть - Олексій Кущ

Як працює рентна, сировинна, корупційна модель економіки?

Нацбанк збільшив терміни повернення експортного виторгу з 90 до 120 днів для виробників 12 видів агропродукції: пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, сої, ріпаку, соняшнику, соєвої олії, олії, ріпакової олії, макухи.

До речі, в Україні в умовах війни немає вимог щодо обов’язкового продажу валютного виторгу експортерами (у РФ є).

В результаті, середній продаж валютного виторгу експортерами у РФ склав понад 80%.

По Україні такої цифри не зустрічав, але 12 млрд дол. експортного виторгу за кордоном, порушуючи всі терміни повернення, зависло точно.

Багато хто в Україні не розуміє, у чому суть встановлення різних термінів повернення валютного виторгу при експорті: 90, 120 чи 180 днів.

Частина експортерів ми працюємо через свої підставні торгові будинки, зареєстровані в офшорних юрисдикціях.

Наприклад, руда на світовому ринку умовно коштує 200 дол, з українського ГЗК на свою офшорку її продають за 60, а вже з офшорки на ринок — за 200 дол.

Механізм контролю за цінами через механізм трансфертного ціноутворення у нас майже не працює, тому ГЗК сплачуватиме податки з ціни в 60 дол., а 140 дол. господар ГЗК-а акумулює на офшорці і купить собі яхту, не сплативши податки.

Але навіть виторг у розрахунку по 60 доларів за тонну він не поспішає повертати в Україну.

Наприклад, за контрактом А до країни через 180 днів має повернутися 100 млн. дол.

А контракт Б укладено за 100 днів на 150 млн.

На офшорку через 100 днів зайшли усі гроші і за контрактом А, і за контрактом Б.

Але виручку за контрактом А власник ГЗК вже направив на особисті рахунки з фіктивних операцій.

Цих грошей немає, повертати нема чого.

Але офшорка, на яку заведені контракти А та Б, вона ж своя.

Тому офшорка повертає в Україну 100 млн. за контрактом А за рахунок виручки за контрактом Б.

Така сама ситуація із зерном та з будь-яким іншим сировинним товаром, де розрахунки йдуть в основному за банківськими акредитивами, тобто платіж здійснюється проти постачання/відвантаження товару.

Немає сенсу встановлювати для сировинного експорту такі тривалі терміни розрахунку: 90 чи 180 днів.

Адже це все біржові товари — комодитис і за ними розрахунки йдуть за допомогою банківських акредитивів чи гарантій і завершуються максимум на дату транспортування, як правило, всі гроші надходять у строк до місяця.

Параметри повернення експортного виторгу в 90, 120 і 180 днів встановили дуже давно в розрахунку на оплату продукції з високим рівнем додаткової вартості (тоді ми продавали на зовнішніх ринках промислову продукцію, а не тільки сировину).

Тобто якщо Україна продаватиме трактори, турбіни та літаки, то для цього потрібен більш тривалий термін розрахунків з експорту.

В умовах нашої сировинної спеціалізації, всю суперечку щодо термінів повернення валютного виторгу, 90 або 180 днів — це по суті негласний договір ФПГ та влади, який обсяг валютного виторгу можна буде залишити за кордоном НАЗАВЖДИ: за квартал (90 днів), за 120 днів чи пів року (180 днів).

Це як у Європі на тлі нульових ставок у минулі роки кредитний ліміт по карті розглядали як "подарунок банку".

І щодо економічної свободи: правильно чи ні, лімітувати терміни повернення валютного виторгу.

На мою думку, таке лімітування, особливо під час війни, має бути щодо сировинних товарів: руда, зерно.

Тобто щодо природних ресурсів. Цей виторг має повертатися до країни протягом 30 днів.

Валютний виторг при експорті продукції з високим рівнем додаткової вартості має перебувати у повному розпорядженні її власника в Україні чи за кордоном. Оскільки випускаючи таку продукцію, власник бізнесу створює значно більше робочих місць та сплачує більше податків. І його продукція створює економіці ефект мультиплікатора, а чи не ефект ресурсного виснаження.

Джерело: Telegram-канал Аналітика Куща.