Росія викручується з-під санкцій та змінює модель економіки - Олексій Кущ

Про нафту і не лише. Багато хто почав писати про падіння котирувань ледь не на горизонт 50-55.

У мене були інші оцінки. Мій прогноз: мінімальне дно падіння — не нижче 60 доларів за бар. Далі знову зростання у горизонт 70-80. Поки мій прогноз виправдався — нафта коригується вище за позначку 70.

Тут варто розуміти, що зниження ставок ФРС та політика дешевого долара підтримає сировинні котирування, особливо нафти.

Хоча залежність: дешевий долар — дорога нафта вже не працює як годинник. Перехід на електромобілі впливає на нафтові котирування, але поки що лише як гальмівний чобіт зростання цін. Зростання вартості нафти обмежує і низький ціновий напівцикл. Ось що може обвалити нафту, то це рецесія великої світової економіки, про що я вже писав.

Але для нас це не така вже й хороша новина: так, РФ постраждає від обвалу нафтових цін, але рецесія в ЄС та/або США — це різке скорочення допомоги Україні. А рецесія у Китаї – обвал цін на аграрну сировину.

Що стосується впливу нафтових цін на економіку РФ. Почну з червоної таблетки.

Не можна жити у полоні стереотипів. Коли хтось пише про крах економіки РФ внаслідок падіння світових цін на нафту, одразу задайте йому просте питання: як змінилася структура економіки РФ за останні роки.

Якщо він не знає або говорить неправду, то ціна його прогнозів не вартує нічого. Річ у тім, що до повномасштабної війни нафтогазовий сектор становив у РФ 50% ВВП, а 2013-го — 55%. Це саме та модель розвитку, яку Білоусов називав сировинний аутизм. Але внаслідок дії санкцій у Росії було запущено хворобливий процес структурної перебудови економіки.

Наразі нафтогазовий сектор у структурі ВВП та доходів бюджету займає 25-30%. З перспективою скорочення до 20%. Мати п’яту частину економіки, зав’язаної на нафту та газ і половину, — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Зараз РФ переходить до економіки, де провідну роль відіграє не нафтогазовий сектор, наприклад машинобудування, ВПК, будівельний сектор, сектор послуг і торгівля. До речі, попри стереотипи, ВПК не є головним драйвером зростання економіки РФ. На першому місці там пальму першості ділять споживання (споживчий платоспроможний попит) та іпотека, особливо пільгова.

Торік у РФ збудували 100 млн м кв житла, для виходу на рівень розвинених країн потрібно збільшити до 140 млн, тобто запас зростання ще є. Тому набагато небезпечніша для зростання ВВП РФ не світова кон’юнктура цін на нафту, а жорстка монетарна політика ЦБ РФ, яка купує інфляцію одночасно з економічним зростанням.

Наприклад, пільгова іпотека у серпні скоротилася у 17 разів і, по суті, зникла як клас. Банки підвищують процентні за депозитами та заробляють на зростанні ставок ROE у розмірі 20-30%. Завдяки чому усувається ліквідність, уповільнюється інфляція і стабілізується курс рубля. Але це змінює і поведінкові моделі населення.

Якщо раніше в умовах зростання доходів на тлі інфляції, населення посилено споживало товари (завтра буде дорожче), і споживало вітчизняне, хай і не таке якісне (імпорт обмежений санкціями), то зараз в умовах зростання доходів і зростання відсотків за депозитами, що продовжується, — починає накопичувати.

У населення вже 56 трлн рублів на рахунках та депозитах у банках, тобто понад 600 млрд дол. в еквіваленті!

Уявляєте взагалі цю суму. Але ж вона вилучена з реального сектора. Тепер все залежить від якості монетарної трансмісії, тобто від здатності банків перетворити цю ліквідність на довгі гроші для економіки. Але високі відсоткові ставки стримують попит довгі кредити.

Тобто монетарна трансмісія працює однобоко, половинчасто: шляхом високих ставок їй вдається іммобілізувати ліквідність населення, але ці високі ставки не пускають зібрану ліквідність в економіку у вигляді кредитів. Тому банки купують держоблігації та кладуть гроші на депозит у центробанку та кредитують один одного. Плюс у РФ немає такого фондового ринку як на заході.

Тому незалежно від цін на нафту, перегріта російська економіка охолоджуватиметься, а темпи зростання ВВП — сповільнюватимуться.

Але це не зупинить структурну перебудову економіки, тобто скорочення частки нафтогазового сектора в загальному обсязі ВВП і доходів федерального бюджету.

Модель Білоусова — це інвестиції у продуктивність праці (технічна освіта, наука), високі зарплати в промисловості та нова індустріалізація. На початку нульових РФ таки була країною-бензоколонкою, якщо виходити з темпів зростання сировинного сектора. Але зараз це вже і країна — елеватор, і країна — військовий завод, і країна — будівництво.

Іранські ракети, наприклад, РФ отримує в обмін на постачання зерна та сої. По суті, внаслідок санкцій, у РФ відбулося три ключові трансформації:

1. Переорієнтація сировинного експорту із заходу на схід обсягом 300 млрд дол. (зараз 80% — це схід, 20% — захід, а до війни — навпаки).

2. Перерозподіл внутрішнього капіталу шляхом виходу іноземних інвесторів та заміщення їх внутрішнім бізнесом — 300 млрд дол. корпоративних прав та боргових корпоративних зобов’язань.

3. Перетікання з нафтогазового сектора приблизно 300 млрд дол. у сектор промисловості та будівництва.

Загалом, цю модель можна назвати три по триста. До речі, низка економістів у РФ "хочуть" падіння цін на нафту, тому що високі ціни на нафту можуть повернути РФ у теплу ванну сировинного аутизму.

Крім того, дешева нафта та газ — це стимул для розвитку внутрішньої переробки та зростання хімічної промисловості, виробництва мінеральних добрив та полімерів.

А це зростання додаткової вартості у структурі експорту, розвиток агросектору і взагалі економія цінної сировини для майбутніх поколінь. Скажу крамольну істину: якби не було війни, нам також не завадило б кілька років низьких цін на кукурудзу. Може тоді навчилися б виробляти біопаливо та рослинний білок зі своєї сировини. Адже сировинний аутизм у нас розвинувся набагато сильніше, ніж у Росії.

Іран за умов 50-річних санкцій навчився виробляти ракети на експорт сотнями. А у нас поки що один прототип "Паляниці", хоча ми розвивалися без санкційних обмежень. Навпаки, за всілякої підтримки західних партнерів та МВФ.

І Ірану британські колоніалісти чомусь не залишили у спадок атомні електростанції, Південмаш, Мотор-Січ, Антонов, КБ Південне, блискучі академічні інститути.

То в чому річ? Може, вистачить сподіватися на кризу у РФ, а подумати про те, як перемогти в ефективності, а не в посидючості в очікуванні чужого краху?

Джерело — Facebook Олексія Куща.