Між ілюзією миру та реаліями війни: що чекає Україну після розмови Трампа і Путіна? - Андрій Длігач

Нещодавня розмова між Дональдом Трампом та Володимиром Путіним спричинила значне занепокоєння у столицях країн — союзників України. Звучать оцінки, що американський лідер не чинив достатнього тиску на свого візаві.

В той час, як путінська риторика про "мирне рішення" виявилася лише балаканиною, яка традиційно не підкріпилася готовністю до безумовного припинення вогню. Російські медіа одразу ж розтиражували слова Путіна про "змістовну та корисну" розмову, наголошуючи на готовності Москви працювати над "меморандумом з Україною".

У відповідь Дональд Трамп у своїх соціальних мережах теж оцінив бесіду як "дуже добру", заявивши, що росія та Україна "негайно розпочнуть переговори про припинення вогню і, що більш важливо, про завершення усієї війни як такої". Він навіть пообіцяв повідомити про невдачу, якби вона була.

Однак єдиним справді виділеним (написаним капслоком) словом у його дописі була "ТОРГІВЛЯ". Трамп акцентував на "величезній можливості" для росії створити робочі місця та примножити багатства, а також на значних вигодах для України "від торгівлі в процесі відновлення країни".

Такий фокус американського політика виключно на комерційних аспектах, ігноруючи глибинні питання конфлікту, видається агонічною риторикою. "Створення робочих місць у росії" (як оцінює Трамп вигоди для рф від співпраці з ним), де вже низький рівень безробіття та дефіцит людського ресурсу, не є реалістичним вирішенням проблем.

Це свідчить про те, що Трамп, можливо, не має чіткої стратегії і потрапив у пастку своїх передвиборчих обіцянок. На жаль, Путін вміло використовує цю ситуацію, демонструючи значно більшу готовність до ведення переговорів у нинішніх умовах.

Російські козирі та слабкості Трампа

Попри діючі санкції, росія зберігає здатність продовжувати широкомасштабні бойові дії. Хоча економічні обмеження перешкоджають розвитку рф, Москва може підтримувати "м'ясні штурми", поступово впроваджуючи нові технології у власній армії.

Завдяки розширенню виробництва дронів, БПЛА та засобів РЕБ, що підтримується Китаєм, росія потенційно здатна вести війну ще кілька років. Кремль готовий до подальшої мілітаризації економіки, скорочуючи соціальні програми та ігноруючи потреби населення, що надає Путіну міцні позиції на будь-яких переговорах.

Натомість Дональд Трамп, схоже, продовжує шукати вже не стільки швидких, скільки хоча б якихось перемог та рішень. Його прагнення до демонстративних успіхів на міжнародній арені, що можуть зміцнити його імідж "миротворця", робить його вразливим. Хоча йому вдалися певні дипломатичні кроки, як, наприклад, замирення між Пакистаном та Індією (переконаний, ми ще дізнаємося правду про причини ескалації і інструменти замирення), інші ініціативи, як ті, що стосувалися Ізраїлю чи України, не мали такого успіху.

Трамп прагне уникнути тривалих та складних конфліктів, що відкриває простір для маніпуляцій з боку Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна, які майстерно втягують його у власні геополітичні ігри.

Ілюзії "мирного рішення" та реальні інтереси сторін

Будь-які розмови про міцний та сталий мир між Україною та Росією на основі існуючих "баз для переговорів" є безглуздими. Фундаментальні інтереси сторін є абсолютно непримиренними: росія прагне знищити Україну як суверенну сутність та встановити домінацію у Східній та частині Центральної Європи, відновивши імперський контроль.

Ця стратегія відповідає глобальному баченню Китаєцентричного світу, де Росія відіграє роль інструменту для розширення китайського впливу на якомога більші території. Інтерес України ж полягає у збереженні власної державності та територіальної цілісності. Компромісу між цими діаметрально протилежними цілями не існує.

Таким чином, будь-які сценарії, що пропонують "проміжне мирне рішення", можуть бути лише тимчасовими перепочинками. Єдиним виграшним сценарієм для України є повна деконструкція росії – через військову перемогу, а також дипломатичний та економічний тиск. Для росії ж єдиним прийнятним результатом є повне знищення України.

З огляду на це, переговори для Кремля – це не пошук компромісу, а тактика: затягування часу, посилення власної позиції, тиск на адміністрацію Трампа та Європу, а також можливість продовжити озброєння та підготовку до нових військових операцій. Україна повинна розуміти це і використовувати переговорний процес як інструмент для досягнення своїх стратегічних цілей, а не як самоціль.

Стратегія України в умовах глобального протистояння

В умовах, коли компроміс з агресором неможливий, а тиск на Україну зберігається, наша стратегія має бути багатогранною. По-перше, критично важливо переконувати європейських партнерів у необхідності створення нових безпекових союзів.

Це включає формування європейської армії та нової "безпекової діагоналі", що охоплюватиме Польщу, скандинавські країни, Велику Британію, Німеччину, Францію, а також залучатиме Індію, Австралію, Нову Зеландію та Канаду.

Мета такого військового альянсу – довести путінському режиму, що військовий шлях не принесе йому бажаного результату, змусивши Росію шукати інші, невійськові шляхи. Це також допоможе запобігти реалізації російських та китайських сценаріїв захоплення впливу всередині Європи(те, що китайсько-російський сценарій поки не пройшов у Румунії — вже позитивний знак).

По-друге, Україна повинна активно пропонувати світу свої унікальні можливості, прагнучи відігравати провідну роль у нових безпекових союзах. Ми продемонстрували здатність до експоненційного зростання виробництва дронів та блискавичного впровадження новітніх технологій – не за роки, а за місяці.

Україна може стати глобальним майданчиком для інноваційних експериментів, мостом до віртуальної економіки, країною яка найвищий рівень проникнення криптовалют перетворює на лідерство в віртуальній економіці, лідером на світовому ринку розробки ігор і рішень з гейміфікації, а також осередком проектів у сферах емоційного та штучного інтелекту.

Ми вже, по суті, є цифровою сервісною державою – і це саме те, що шукають багато наших західних партнерів. Крім того, Україна вже заявила про себе як альтернативне джерело критичних матеріалів, що може послабити стратегічну залежність ЄС від росії.

По-третє, нам необхідно відкинути страх і навчитися "торгуватися", "продавати себе дорожче". Наша адаптивність, військовий досвід та розвиток військових технологій є потужним козирем, який ми, на жаль, недостатньо активно використовуємо. Україна повинна піднімати ставки у переговорах, пам'ятаючи, що це не сольна гра, а "спортивний бридж", де ми граємо з постійними партнерами, такими як ЄС.

Немає сенсу сподіватися на результативність двосторонніх переговорів з росією, адже ми вже фактично ведемо війну з російськими силами, що посилюються китайськими технологіями, північнокорейськими військовими та іранським озброєнням. Ми маємо європейських партнерів, які допомагають нам у цій, фактично, третій світовій війні, і наша позиція має постійно посилюватися.

Глобальні виклики та українська суб'єктність

На жаль, навіть серед наших найближчих союзників не завжди спостерігається достатня рішучість. Приклади Польщі, яка, попри значну військову допомогу, затримує відновлення торгівельного безвізу; або Данії, яка могла б перекрити протоки для російських танкерів, але не робить цього; чи Бельгії, яка вагається щодо конфіскації майже 200 мільярдів євро заморожених російських активів.

Усе це свідчить про глибокі побоювання ескалації. Для Дональда Трампа, який має за спиною океан та незрівнянну військову міць Сполучених Штатів, здавалося б, питання лише у політичній волі. Але тут виникає питання його власного (не скажеш — національного) інтересу.

Нам слід відійти від інфантильної віри в те, що "весь світ має бути на стороні світла". Різні країни та політичні сили мають різні погляди на добро і зло. Показовим є приклад Індії, яка, попри спільну з Україною історію антиколоніальної боротьби, заробляє на росії і навіть сприймає Україну по відношенню до рф скоріше як "Пакистан" проти власної країни — і цю позицію потрібно терміново виправляти, розвиваючи партнерські стосунки з Індією.

Китай, попри власні територіальні претензії (Тайвань), надає росії військову допомогу та технології. На міжнародних конференціях від представників деяких африканських країн постійно звучить питання: "Чому світ так збудився щодо України, а як щодо наших проблем?".

Доросла позиція України має полягати у розумінні, що Трамп не буде підтримувати нас автоматично. Хоча в його адміністрації є прихильники України, сам Трамп та його оточення мислять іншими категоріями. Деякі фракції навіть зацікавлені в продовженні війни для руйнування глобальних інституцій.

Наше завдання – переконати їх у потенціалі України. Ми вже зробили перший крок, запропонувавши себе як альтернативу росії щодо критичних матеріалів, але цю розмову слід вести з багатьма країнами: Індією, Туреччиною, Саудівською Аравією, а не обмежуватися лише США.

Ідея ж "відірвати" росію від Китаю, є ілюзорною. Росія значною мірою вже є частиною Китаю, особливо у Заураллі з економічної точки зору. Політика росії великою мірою визначається у Пекіні, а не у Москві.

Що Україна має сказати світу зараз

Зараз, коли період невизначеності триває, а "перемир'я" є лише тимчасовою паузою, Україна має вийти до світу з чіткими, сміливими меседжами:

Перше. "Не бійтеся". Слід остаточно відкинути страх перед декомпозицією та розвалом росії, перед "Іскандерами", економічними наслідками торгового ембарго чи загрозою продовольчої кризи. Варто перестати боятися.

Друге. Дипломатія нового часу. Дипломатичні взаємодії за часів Трампа більше нагадують бізнесові переговори, ніж традиційну дипломатію. Нам та нашим дипломатам необхідно виявити максимальну гнучкість та адаптивність, чітко розуміти, коли варто говорити про цінності, коли про право, а коли про інтереси, угоди та тактику. Трампа можна змінити, він не є непохитною фігурою, і на його риторику впливає багато сил. Ми повинні докласти ще більше зусиль, щоб змінити його позицію.

Третє. Суб'єктність та розширення коаліцій. Якщо майбутнє України цілком залежить від президента Сполучених Штатів, ми перебуваємо у програшній ситуації. Світ не зводиться лише до США. Нам необхідно стати більш суб'єктними та активно створювати якомога більше коаліцій. Розвивати відносини з Туреччиною, Саудівською Аравією, Індією та, безумовно, з європейськими країнами.

Збільшувати коло союзників та країн, зацікавлених у процвітаючій, незалежній та економічно розвиненій Україні. Україна може стати зоною продовольчої безпеки для Катару та Саудівської Аравії, зоною енергетичної безпеки для Європи та ключовим логістичним хабом для Китаю та Індії на європейський ринок.

Четверте. Стратегічна оборона та радикальні економічні реформи. Нам не варто вірити жодному російському політику, адже доки існує росія, вони так чи інакше ставатимуть імперцями. Тому стратегічна оборона має бути основою логіки України, як це є для Ізраїлю.

Попри війну, ми повинні негайно проводити радикальні реформи: перезавантажити судову систему, впровадити ліберальні економічні реформи, провести податкову та митну реформи. Не просто формально створювати індустріальні парки, а активно наповнювати їх бізнесом, використовуючи безпрецедентну підтримку європейських партнерів та G7. Це наша "домашня робота", яку необхідно виконати.

Механізми, які дозволять змінити нашу країну навіть в умовах війни, справді існують і перебувають у наших руках. Ми вже працюємо над експортною стратегією та планом економічного прориву. Моделювання Advanter Group показало, що Україна здатна збільшити свій ВВП уп'ятеро протягом 15 років, досягаючи зростання реального ВВП на 7-10% у найближчі періоди, а не лише 2%, як прогнозується на цей рік.

Це свідчить про реальну можливість для економічних проривів. Україна має потенціал стати не просто формальним учасником, а провідником у новій економіці. Україна — надзвичайна країна, і нам до снаги реалізувати цей потенціал.