В українській переговорній групі повинні бути ветерани. Це стратегічна необхідність - Олег Дунда

"Україна вступить в Євросоюз у 2027 році". "Україна вступить в Євросоюз до 2030 року". "Україна вступить в Євросоюз протягом 10–15 років". Подібні заяви мало відповідають дійсності, бо це все лише публічна дипломатична гра, щоб створити для кожної зі сторін правильне публічне інформаційне поле. Європейський Союз може грати в цю гру вічно. На відміну від України.

Для нас ця європейська бюрократична гра "тягни-штовхай" із самого початку була невигідною і програшною. Але змінити її ми можемо лише "перекинувши стіл перемовин", у першу чергу за рахунок суттєвої зміни української переговорної групи на користь наших ветеранів.

Чому? Бо найбільший страх європейських бюрократів – вести перемовини з українськими ветеранами, які втрачали своїх близьких та побратимів, проливали свою кров на сході України, у тому числі за сите життя цих євробюрократів із Брюсселя.

Процес євроінтеграції дуже тісно пов’язаний із багатьма іншими інструментами західної підтримки України. Зараз у Києві працює місія МВФ з першого перегляду програми фінансування на 8,1 млрд доларів. Наші новини насичені заголовками – що саме Україна має зробити, щоб отримати фінансування, за які рішення має проголосувати Верховна Рада і які податки мають бути збільшені для українців в умовах війни. На мій особистий погляд, це виглядає як викривлена реальність у сучасних умовах, коли Україна створює для Європи безпеку, захищаючи наш спільний кордон, але ще й мусить відповідати критеріям мирного європейського часу з точки зору брюссельських бюрократів.

Ба більше, досвідчені в бюрократичних ігрищах представники Євросоюзу дуже часто використовують свої вимоги для штучного ускладнення процесів з метою "щоб таке зробити, щоб нічого не зробити".

Сам неодноразово на зустрічах у Брюсселі стикався з досить дивними вимогами до України, коли мені пояснювали, як саме ми маємо себе реформувати, щоб стати достойними Європейського Союзу, кредитів МВФ, можливостей сидіти за одним столом із колегами в Європарламенті.

Чому Брюссель так легко диктує нам будь-які умови і вважає це правильним підходом? Бо ними використовується головна слабкість нашої переговорної позиції – кадрова слабкість нашої переговорної групи. Ні, наші переговорники фахові як для середнього бюрократа. Їхня вада трохи в іншому. Наші переговорники від України завжди виходили з позиції – ми прийшли як прохачі, нам потрібна допомога, ми не можемо дозволити собі сперечатись чи відстоювати свої національні інтереси в переговорах із Брюсселем, бо нас більше можуть не запросити за цей стіл. Ми виходили і продовжуємо виходити з позиції меншовартості, комплексу, який десятиліттями нав’язувала нам Москва.

Але у 2022 році цей комплекс був винищений. Тож зараз ми вже маємо повноцінне право як партнери сидіти за європейським столом, і лише наша переговорна група цього не розуміє, продовжуючи шукати варіанти, як сподобатись західним партнерам.

Тому, можливо, слід внести зміни в нашу переговорну групу і трошки її реформувати, щоб там були не лише наші бюрократичні держслужбовці, а й ті, хто зі зброєю в руках захищає нашу землю та пов’язує своє майбутнє з Україною. Моя пропозиція не є пустою.

На одній зі своїх минулих зустрічей у Брюсселі один із єврокомісарів після довгої дискусії про євроінтеграцію раптом видав найбільший страх ЄС: "Ми не знаємо, як будемо вести перемовини і вимагати поступок та реформ від України, якщо у вашій переговорній групі будуть ветерани, які бачили війну та кров". Це була чесна брюссельська відвертість. Бо, звісно, дуже легко ставити умови, коли навпроти тебе сидять звичайні українські бюрократи в костюмах, і зовсім інше – коли це ветерани з поля бою.

Тому включення ветеранів до переговорних груп – стратегічна необхідність, яка точно посилить наші можливості. І, повірте, виявиться, що більша кількість вимог до нас стане безсенсовою. Бо, як неодноразово вже говорив, євроінтеграція України залежатиме не від бюрократичних критеріїв, а від нашої перемоги у війні.

А карти у нас завжди були і є. Єдине питання – чи розуміємо це ми і чи готові їх використовувати?

Джерело: Олег Дунда для "Телеграфу"