Захід заблокував для Росії доступ приблизно до половини її валютних резервів, проте формально ці кошти досі не конфісковані
Від моменту запровадження санкцій проти Центрального банку Росії у 2022 році Москва веде боротьбу за збереження та можливе повернення цих активів. У 2022–2023 роках, поки заморожені кошти залишалися на західних рахунках і не використовувалися для фінансування ЗСУ, реакція Кремля переважно зводилася до жорстких заяв російських дипломатів.
Ситуація змінилася після того, як європейські країни запустили механізм фінансування України за рахунок так званого "неочікуваного надприбутку" від розміщення заморожених російських активів через Європейський фонд миру.
Після цього Росія задіяла весь доступний набір інструментів тиску.
Судова атака: від Оренбурга до Будапешта
Першим кроком Кремля стала хвиля позовів приватних інвесторів проти європейських депозитаріїв у російських судах.
Перший такий позов до Euroclear — від підприємниці Еліди Хасанової з Оренбурга на суму $23 тис. — Арбітражний суд Москви задовольнив 13 травня 2024 року.
Станом на кінець 2025 року у російських арбітражних судах було зареєстровано понад 130 позовів до структур Euroclear. Позивачами виступали як великі фінансові організації, так і приватні інвестори.
У 2024 році до юридичного протистояння з ЄС долучилася Угорщина. Прем’єр-міністр Віктор Орбан намагався заблокувати голосування в межах Європейського фонду миру щодо передачі Україні "наддоходів" від заморожених російських активів. Після невдачі угорські представники подали позов до ЄС із вимогою скасувати відповідне рішення.
У міру просування західних планів Москва посилювала риторику погроз. Найжорсткішим сигналом став позов Центробанку Росії до Euroclear на 18 трлн рублів (близько $225 млрд). Його подали одразу після того, як 12 грудня 2025 року Рада ЄС, обійшовши вето Угорщини, запровадила безстрокове блокування російських активів.
Мета судових позовів — залякування країн ЄС, що вагаються.
Чому Європа не злякалася
У ЄС заздалегідь готувалися до юридичного протистояння. У відповідь на шквал позовів до бельгійського депозитарію 18 липня 2025 року в межах 18-го пакета санкцій Євросоюз ухвалив не визнавати рішення російських та міжнародних судів за позовами російських інвесторів у межах двосторонніх інвестиційних угод.
"Погрози Росії — це лише погрози", — заявила єврокомісарка Кая Каллас напередодні засідання Ради ЄС із закордонних справ, посилаючись на висновки європейських юристів про мінімальні шанси Москви на успіх у судах.
Водночас і в самій Росії багато хто не вірив у перспективність судової стратегії. Радник із санкційних питань, адвокатка Кіра Винокурова заявила, що Банк Росії фактично не має можливості захистити свої інтереси в іноземних судах. За її словами, зміни у законодавстві ЄС виключають визнання та виконання рішень на користь підсанкційних російських осіб.
Юрій Шумілов, партнер YS Advisors, зазначив, що дії ЦБ РФ спрямовані на подачу сигналу таким країнам, як Бельгія.
"Дзеркальна конфіскація" як другий інструмент Кремля
Другим елементом стратегії Кремля стала так звана "дзеркальна конфіскація" — вилучення активів іноземних інвесторів на території Росії.
На момент початку повномасштабного вторгнення багато європейських депозитаріїв та банків мали рахунки в Національному депозитарії Росії (НДР) для обслуговування іноземних інвесторів, які володіли російськими цінними паперами. Зокрема, Euroclear зберігає там клієнтські активи на суму близько 16 млрд євро.
Крім того, є ще прямі інвестиції західних фондів та банків у російські активи. Наприклад, інвестиційний портфель норвезького фонду Government Pension Fund Global наприкінці 2021 року оцінювався в $3,1 млрд.
Окрему категорію становили матеріальні активи західних компаній — підприємства, куплені чи створені у Росії. За даними Київської школи економіки, після 2022 року 526 західних компаній пішли з російського ринку, проте понад 1500 продовжили там працювати.
У відповідь на санкції Кремль заблокував активи інвесторів із "недружніх" країн на спеціальних рахунках і різко посилив умови виходу бізнесу з Росії. Тепер при продажі підприємства іноземний власник може отримати лише близько 5% його ринкової вартості, а угоди з активами дорожчими за 50 млрд рублів вимагають особистої згоди Путіна.
Окремими указами Путін передав у державне управління низку великих компаній, які належали інвесторам із Німеччини, Франції, Фінляндії та Данії. У травні 2024 року, у відповідь на американський закон про конфіскацію російських активів, він підписав указ, який дозволяє Центробанку РФ вилучати американські державні та приватні активи в Росії.
Чому "дзеркальна конфіскація" може не спрацювати
Навіть у Росії багато експертів сумніваються в ефективності цієї стратегії. У лютому 2025 року російські структури спробували через суд ініціювати банкрутство Euroclear, щоб отримати доступ до його активів у Росії. Проте Арбітражний суд Москви відмовив у позові. Проти банкрутства, зокрема, виступав і Банк Росії.
Причина проста: окрім клієнтських активів, розміщених на рахунках депозитарію, Euroclear не має суттєвого майна в Росії. Ці кошти використовуються для компенсацій російським інвесторам, чиї активи заморожені в Європі. Їхня реквізиція вдарила б по самих росіянах.
Крім того, навіть повна "дзеркальна конфіскація" не покрила б втрат Росії за кордоном.
За даними Банку Росії, на кінець 2021 року обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) з Європи до Росії становив $323 млрд (64% усіх ПІІ). Проте значна частина цих "європейських" інвестицій проходила через офшорні юрисдикції, що вказує на їх переважно російське походження.
Реальних втрат зазнають самі російські власники, вважає професор Іван Родіонов, наголошуючи при цьому, що наслідки для Росії будуть болючішими, ніж очікується.
Переговори зі США та фактор Трампа
Третім елементом стратегії стали сепаратні переговори, насамперед з адміністрацією Дональда Трампа. Кремль дав зрозуміти, що не заперечує проти того, щоб США заробили на використанні частини заморожених активів.
Ця ідея відображена у "мирному плані" з 28 пунктів, який викликав різку критику в Україні та Європі. Його 14-й пункт передбачав інвестування $100 млрд заморожених російських коштів у фонд під управлінням США з розподілом 50% прибутку.
На думку джерел, саме пропозиція поділитися доходами від заморожених активів дозволила Росії досягти ефекту: без підтримки США прихильникам репараційного кредиту не вдалося переконати Бельгію та низку інших країн ЄС профінансувати Україну за рахунок російських резервів.