Смерть Мао Цзедуна, самогубство Сальвадора Альєнде, вбивство Петра Столипіна: ключові історичні події тижня

У гори Калленберг поблизу столиці імперії Габсбургів відбулася грандіозна битва, яка завершилася перемогою християнського війська над військами Османської імперії. Величезну роль у цій перемозі відіграли славетні польські "крилаті гусари" під командуванням короля Речі Посполитої, уродженця Олеська на Львівщині, Яна III Собеського.

Серед історичних подій другого тижня осені – смерть багатолітнього лідера КНР Мао Цзедуна, військовий переворот у Чилі та загибель президента цієї держави Сальвадора Альєнде, смертельне поранення у Києві голови уряду Російської імперії Петра Столипіна…

Детальніше про ці та інші доленосні події 8–14 вересня у світовій історії – у хронографі "Телеграфу" від журналіста та історика Сергія Махуна.

8 вересня

1514 – У цей день під Оршею на території сучасної Білорусі відбулася грандіозна битва між військами Великого князівства Литовського (ВКЛ) та Великого князівства Московського (ВКМ), в якій московити були вщент розгромлені. Український князь Костянтин Іванович Острозький очолював переможну армію, яка складалася з литовського феодального ополчення ("повітові хоругви" з українських, литовських і білоруських земель), польського шляхетського ополчення, найманців із Лівонії, Німеччини та Угорщини й знаменитих польських "крилатих гусарів" – всього до 30 тисяч вояків і 300 гармат. Їм протистояло до 80 тисяч московитів і понад 140 гармат.

Литовська кіннота удаваною втечею виманила ворогів на гармати, а їхній лівий фланг був притиснутий до болота й повністю розгромлений. Річка Кропивна переповнилася тілами московитів; вони у безладі відступали. Втрати переможених, як на той час, страшні: лише у полон потрапило майже 30 тисяч воїнів, 380 воєвод і дворян. Перемога під Оршею змусила московитів припинити наступ на землі ВКЛ і перейти до оборони.

Відомий український історик, отець Юрій Мицик писав: "Сам князь, щедро обдарований королем, побудував на честь перемоги дві православні церкви у Вільнюсі (Святої Трійці та Свято-Микільську). Ще одну блискучу пам’ятку про битву під Оршею зберегла картина "Битва під Оршею", намальована її учасником, учнем знаменитого художника Лукаса Кранаха Старшого. Цікаво, що на одному полотні він змалював різні моменти битви, і тому князь Острозький намальований там аж тричі. Ця картина є чи не найкращим баталістичним полотном доби Відродження і нині милує око глядачів у Національному музеї Польщі, що у Варшаві". Сигізмунд I Старий обіймав на той час два трони: ­ короля Польщі та Великого князя Литовського.

Костянтин Іванович Острозький був одним з найбільш авторитетних і багатих магнатів ВКЛ. Відомий як вправний полководець, меценат і послідовний захисник прав православних громад. Помер князь 11 вересня 1530 року в Турові (сучасна Білорусь); похований в Києво-Печерській лаврі. Надгробок великого гетьмана – одна з визначних пам’яток доби Ренесансу – не зберігся. Під час підриву більшовицькими агентами у листопаді 1941 року Успенського собору Києво-Печерської лаври його було втрачено.

9 вересня

1976 – У Пекіні на 83-му році життя помер голова Комуністичної партії Китаю, засновник і багатолітній лідер Китайської Народної республіки Мао Цзедун.

Сходження "великого керманича" на Олімп влади не було легким. Народився у 1893 році в родині багатого поміщика. Працював у бібліотеці Пекінського університету, де познайомився з марксистською літературою. У 28 років став одним із засновників Компартії. Цікаво, що він не виїжджав з держави і дуже прохолодно відносився до тих китайців, які працювали в Комінтерні. Завжди намагався спиратися на місцеві кадри. Керував комуністичним партизанським рухом наприкінці 1920-х у південному Китаю. Був головним організатором "Великого походу" у 1934—1935 роках у північну провінцію Шаньсі. Комуністичні війська відбили всі атаки військ Гоміньдану. Після початку японської агресії комуністи і гомінданівці пішли на співробітництво.

З вигнанням японців з країни й завершенням 2 вересня 1945 року Другої світової війни розпочалася нова громадянська війна, в якій комуністів підтримувала Москва, а Гоміндан – Вашингтон і Лондон. Восени 1949 року комуністи захопили найбільші міста – Пекін, Шанхай і Нанкін, а гомінданівці евакуювалися на острів Тайвань. 1 жовтня цього року саме Мао проголосив на площі Тяньаньмень у Пекіні Китайську Народну республіку (КНР). Надалі він став ініціатором політики "Великого стрибка" в 1958 році, а з 1966 року – "культурної революції". З початку 1960-х років КНР практично розірвала відносини з СРСР, а на початку березня 1969 року відбувся кровопролитний військовий конфлікт між двома комуністичними державами за острів Даманський на Далекому Сході.

За правління Мао Китай із напівколонії став однією з найпотужніших світових держав. У концтаборах і тюрмах загинули десятки мільйонів громадян, було розгорнуто переслідування національних меншин, передусім уйгурів та тібетців. У КНР практикувалися масові страти за політичними мотивами і під час боротьби з корупцією. Уже після смерті Мао у червні 1989 року на тій самій площі Тяньаньмень відбулася розправа над демонстрантами (здебільшого студентами), які вимагали демократизації політичного ладу і поглиблення економічних реформ.

10 вересня

1919 – Після перемоги Антанти у Першій світовій війні було підписано цілу низку договорів післявоєнного перерозподілу світу, що отримали назву Версальської системи, у рамках Паризької мирної конференції, яка проходила з 18 січня 1919 року до 21 січня 1920 року. Першою жертвою Версаля стала Німеччина, де у листопаді 1918 року відбулася революція, яка скасувала монархічний лад. Уже в січні наступного року у Версалі було підписано принизливий для Берліна мирний договір із втратою значних територій на континенті та всіх колоній.

Надалі настала черга колишньої Австро-Угорської монархії. Саме 10 вересня 1919 року у місті Сен-Жермен-ан-Ле поблизу Парижа було підписано мирний договір між державами-переможницями у війні й так званою Німецькою Австрією як складовою частиною імперії Габсбургів. На руїнах монархії з’явилися незалежні держави: Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС, з 1929 року – Югославія), Королівство Угорщина та Німецька Австрія (надалі Австрія). Більша частина імперії відійшла до Другої Речі Посполитої (Галичина з Краковом і Львовом), Румунського королівства (Трансільванія, Банат, Марамуреш і Північна Буковина), Першої Чехословацької республіки (Богемія-Чехія, Моравія, австрійська Сілезія, Словаччина і Підкарпатська Русь — Закарпаття), Італійського королівства (Південний Тіроль, Трієст і частину Істрії) та КСХС (Боснія та Герцеговина, Далмація, Крайна, Словенія та Воєводина). Заборонялося об’єднання Австрії та Німеччини (аншлюс).

Під час підписання договору було проігноровано вимогу народного віча у Чернівцях про приєднання Північної Буковини до складу єдиної Української держави, а також народних зборів Закарпатської України до складу УНР. Підкарпатська Русь отримала автономний статус у складі Чехословаччини (так і не реалізований через позицію Праги до 26 жовтня 1938 року, вже після підписання Мюнхенського договору, який призвів до поступової ліквідації Чехословаччини). Сен-Жерменський договір, як і Версальський, створили цілий ряд нових територіальних проблем, які викликали незадоволення держав, що зазнали поразки у Першій світовій війні, і стали однією з причин Другої світової війни.

11 вересня

1973 – Внаслідок військового перевороту в столиці Чилі Сантьяго було скинуто лівоцентристський уряд, який фактично очолював президент-соціаліст Сальвадор Альєнде (з 1970 року). Путч розпочався на кораблях ВМС Чилі, які брали участь у спільних маневрах з ВМС США на Тихому океані поблизу берегів держави. Спочатку після висадки десанту було захоплено місто-порт Вальпараїсо, а потім, після захоплення проурядових радіостанцій, телецентру і штаб-квартир партій з блоку "Народна єдність" розпочався штурм президентського палацу Ла-Монеда в Сантьяго. О 9:10 на радіостанції "Магальянес" прозвучало останнє звернення президента до народу.

Довгий час вважалося, що президент був застрелений путчистами, хоча представники родини довели, що Сальвадор Альєнде о 14:20 11 вересня вкоротив собі віку, застрелившись з радянського автомата АК-47. Відразу розпочалося жорстоке переслідування путчистами політичних опонентів. Їх почали звозити до стадіону, який став концтабором і місцем катувань симпатиків лівих партій. Вже у перші дні загинуло як мінімум три тисячі осіб, і серед них чимало військових, які не підтримали переворот. Його очолив лідер хунти і майбутній диктатор-президент Августо Піночет. Переслідування опозиціонерів продовжувалося не тільки на території Чилі, але й на теренах багатьох держав Латинської Америки, де при владі знаходилися диктаторські режими.

Переворот підтримав уряд США, який вклав чималі гроші в його підготовку. "Архітектором" повалення уряду Альєнде був державний секретар США Генрі Кіссінджер, автор неоднозначних висловлювань стосовно України, які були фактично потуранням російській агресії (починаючи з 2014 року). До речі, він один із "батьків" політики "розрядки" в середині 1970-х років між Східним прорадянським блоком і державами Заходу. Однією з головних причин повалення лівоцентристського уряду стали його занадто сміливі реформи в економіці і промисловості з націоналізацією великих підприємств. Також значну роль відіграло катастрофічне падіння світових цін на мідь – основи експортної політики Чилі.

12 вересня

1683 – У цей день відбулася генеральна битва під столицею Священної Римської імперії Віднем, яка зупинила останню спробу турків-османів завоювати Європу.

Ще 14 липня 1683 року війська Османської імперії (до 200 тисяч) під командуванням великого візира Кара Мустафи взяла Відень в облогу. Їм протистояв гарнізон на чолі з Рюдігером фон Штарембергом. У його розпорядженні було тільки 16 тисяч вояків, до яких приєдналося п’ять тисяч волонтерів. Імператор Леопольд I Габсбурґ виїхав до Баварії, а імперська армія на чолі з Карлом Лотаринзьким (до 14 тисяч вояків) з боями відступала на південь Австрії, де зализувала рани після спроб зупинити страшну армаду на підступах до столиці імперії.

Єдиною реальною силою, яка могла зупинити турків-османів та їхніх союзників, були поляки. Король Речі Посполитої Ян III Собеський мав виконувати союзницькі зобовʼязання. Зв’язок між армією Карла Лотаринзького й захисниками Відня підтримували через двох розвідників: уродженця Галичини, українського шляхтича Юрія-Франца Кульчицького та серба Івана Михаловича. Вони у середині серпня 1683 року передавали у Відень інформацію про початок руху польської армії. Стрімким маршем з Кракова вирушили майже 30 тисяч кавалеристів і піхотинців, зокрема й чотири тисячі "крилатих гусарів" — молодців, озброєних п’ятиметровими піками й одягненими в тигрові, леопардові та вовчі шкури.

Ще підтягнулися 45 тисяч добровольців із німецьких князівств, Франції, Голландії та Англії. Волонтери діставалися Баварії й Австрії різними шляхами. Генеральний бій відбувся 12 вересня 1683 року. Висока організація християнського війська стала вирішальним чинником. Маючи значну перевагу в гарматах, союзники нею сповна скористалися. Немов ножем, "крилаті гусари" на чолі з Яном III Собеським і німецька кіннота розрізали лівий фланг ворога й захопили табір великого візира.

Перемога під Віднем стала апофеозом і реквіємом військової звитяги Речі Посполитій. Загалом під час битви та при облозі міста турки-османи та їхні союзники втратили до 25 тисяч вояків тільки загиблими. Прапор Пророка, який надіслав великому візиру султан, опинився в руках переможців, як і скарбниця та гармати. Польський король тріумфально в’їхав у столицю імперії, де його зустріла радісна юрба містян і вояків. Леопольд I Габсбурґ опинився в ролі супроводжувача…

13 вересня

1993 – Поблизу резиденції президента США відбулося підписання декларації про принципи існування Палестинської автономії в рамках Держави Ізраїль. Декларація повинна була завершити арабо-ізраїльський конфлікт, який вирував на Близькому Сході з 1920-х років і особливо після завершення Другої світової війни. Своїм рукостисканням прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабин та голова Організації визволення Палестини (ОВП) Ясір Арафат закріпили тільки що підписану декларацію.

Згідно з її пунктами передбачалося виведення ізраїльських військ з сектора Газа та майбутнє створення Палестинської автономної адміністрації на Західному березі річки Йордан. Перші довготривалі дискусії в цьому питанні розпочалися в 1991 році, майбутні успішні переговори стали можливими після перемоги на виборах в Ізраїлі лівоцентристської партії "Авода" у червні 1992 року.

На церемонії підписання декларації були присутні президент США Білл Клінтон, експрезиденти США Джордж Буш і Джиммі Картер, міністр іноземних справ Йохан Йорген Хольст (саме він організував секретні переговори двох сторін конфлікту) та інші офіційні особи. Різко негативно сприйняли підписання декларації крайньо праві ізраїльські партії (і серед них лідер блоку "Лікуд", нинішній голова уряду Біньямін Нетаньяґу) та екстремісти в арабському і мусульманському таборі. Так, протести проксі-організації іранського режиму з "Хезболли" у столиці Лівану Бейруті були придушені урядовими військами.

14 вересня

1911 – Увечері 1 (14) вересня в оперному театрі Києва вся царська родина на чолі з Миколою II, прем’єр-міністр Російської імперії Петр Столипін та кілька десятків сановників були присутні на оперній виставі "Казка про царя Солтана". Приїзд високих гостей до столиці Південно-Західного краю був присвячений відкриттю пам’ятника дідові царя – Олександру II.

Під час другого антракту, зовсім "несподівано" для чималої кількості поліцейських, до голови уряду, який розмовляв з міністром двору Володимиром Фредеріксом та польським землевласником Ігнацієм Потоцьким, майже впритул підійшов 24-річний київський адвокат Дмитро Богров. Анархіст-терорист і платний інформатор охранки витягнув браунінг і двічі вистрелив з нього, смертельно поранивши Столипіна. Він помер 5 (19) вересня в київській клініці братів Маковських; поховали голову уряду в дзвіниці на Далеких печерах у Лаврі. Зараз могила знаходиться біля Трапезного храму Києво-Печерсько лаври. Перепустку до театру Богрову вручив особисто начальник Київського охоронного відділення, підполковник Микола Кулябко… А сам Богров був повішений за вироком військово-польового суду менше ніж за два тижні – 12 (25) вересня.

Петро Столипін зіграв ключову роль у придушенні революції 1905–1907 років. Усім відомі такі поняття, як "столипінська реакція (запровадження військово-польових судів), "столипінський вагон" (земельна реформа "зверху", коли мільйони селян, і серед них сотні тисяч українських, відправилися до Сибіру і на Далекий Схід) та "столипінська краватка" (про страту через повішення революціонерів). Був великодержавним шовіністом і чорносотенцем за поглядами, особливо послідовно душив український національно-визвольний рух. У 1910 році заборонив будь-які національні товариства. Українська мова з часів Валуєвського циркуляра і Емського указу зазнала нечуваних репресій: закривалися україномовні газети, культурні товариства, такі як "Просвіта". Український землевласник, публіцист, видавець і меценат Євген Чикаленко писав: "Коли українство підіймало голову і виявляло претензії навіть не тільки на самостійне культурне життя, то всі оті ворогуючі між собою російські партії чи течії об’єднувалися в поборюванні українського руху, виступаючи проти українства, як тепер кажуть, "єдиним фронтом".