Їх шукають по всій Україні: які звичайні речі з минулого можуть бути цінними і дорогими

Сьогодні в антикварних дилерів попит на радянські брошки зі скла й кришталю. А ще на фотоапарати тих і пізніших часів. На телефони — автоматичні, клавішні й навіть перші мобільні кнопкові. А також на годинники — наручні, кишенькові, настільні та настінні, яких уже не виробляють. І на обгортки колись дефіцитних турецьких жуйок з мультяшними героями, які, здається, ще не так давно збирала дітвора…

Теоретично, будь-яка застаріла річ, навіть дріб’язкова, яка зараз, можливо, вам видається непотребом, з часом може перетворитись на дорогий раритет. Тому не варто поспішно її викидати. На цьому наголошує в інтерв’ю "Телеграфу" на правах анонімності антикварний дилер Ігор.

Шварценеггер збирає ковбойські чоботи, а наші прокурори — пачки доларів

— В усьому світі люди щось колекціонують, — каже Ігор. — Сільвестр Сталлоне, який вважається одним з найвідоміших і найвпливовіших колекціонерів у світі, збирає рідкісні люксові годинники. Елтон Джон, скажімо, володіє однією з найбільших колекцій окулярів, яка налічує, за даними деяких джерел, приблизно 250 000 унікальних екземплярів. Арнольд Шварценеггер спеціалізується на автомобілях марки "Хаммер" (Hummer) і ковбойських чоботях. Мадонна збирає сучасний живопис. Французький винороб Мішель Понт — найбільший колекціонер літаків. Його колекція, яку він розмістив на території біля одного із замків, налічує 110 повітряних суден. Ну а наші прокурори "маринують" пачки доларів у сейфах…

Ігор спеціалізується переважно на предметах інтер'єру: раритетних іконах, живописі, бронзових статуетках, кераміці тощо.

На запитання, яка річ, що пройшла через його руки, має незвичайну історію, пригадує, як його знайомі на початку 2000-х років за 200 доларів купили під дачу хату під солом'яною стріхою на Дніпропетровщині. Коли почали розбирати дах, виявили на горищі два Євангелія XVIII століття у великих срібних окладах і з десяток ікон у латуні й сріблі. Знайомі почали вивчати історію села й з’ясували, що багато років тому поряд з хатою стояла церква. Певно, господарі взяли ці церковні атрибути, щоб їх сховати, може, від "совєтов", та так про них і забули. А потім господарів не стало.

— Я лише той оклад купив у знайомих за суму, яка значно перевищувала вартість хати, — усміхається чоловік.

Війна змінює ринок антикваріату в Україні

— Зараз антикварам важко знайти щось цінне, — продовжує. — Ринок став зовсім іншим, бо війна. Багато нормальних клієнтів виїхали. Натомість з’явилось чимало кримінальних елементів, які торгують вкраденим і награбованим. Я знав багатьох донецьких колекціонерів, які втекли від "русского міра" ще у 2014 році. Свої статки люди в поспіху залишили на охоронців або десь щось прикопували. Ну, і що? Охорона все те розтягнула, залишені квартири й будинки згоріли, а схрони опинились під окупацією. Церкви, музеї також пограбовані або спалені. У Маріуполі під час облоги міста внаслідок прямого влучання російської авіабомби було зруйновано будівлю Художнього музею імені Куїнджі. Після цього багато музейних експонатів почало виринати у Росії. А скільки вивезено туди історичних цінностей з Херсону! Втікаючи з міста у жовтні 22-го, окупанти демонтували та забрали з собою, зокрема, погруддя Олександра Суворова, монумент адміралу Федору Ушакову, а пізніше й пам'ятник Григорію Потьомкіну разом із його останками з Катерининського собору…

Загалом війна вже знищила неймовірну кількість раритетів. На тому ж книжковому ринку "Петрівка" ("Почайна") в Києві, який був зруйнований недавно внаслідок масованого ракетного удару, розміщувалось багато антикварних лавочок.

Звідки у простого люду раритети

— Який період для колекціонерів був найкращий?

— Початок дев’яностих. Це був пік збідніння народу. Люди несли на базари й в антикварні лавки сімейні реліквії: прикраси, дорогий посуд, картини, ікони, царські монети… Причому, багато хто навіть не уявляв, яку цінність вони мають. Продавали, що могли, аби якось звести кінці з кінцями.

— Звідки вони у простого люду?

— Комусь дістались ще з царських часів, з революції 1917 року, з часів Голодомору, Другої світової війни… Всі ці суспільні катаклізми приносять не тільки розруху, а й змінюють власників предметів, які мають історичну й культурну цінність. Революції, війни, економічна нестабільність руйнують звичний уклад життя: багато хто залишає нажите роками майно й змушений брати з собою лише те, що вміщається у якісь валізи. Відомо ж, що в експропрійовані у багатіїв замки, розкуркулені розкішні будинки заселялись представники робітничо-селянського класу, котрі уявлення не мали про цінність залишених у них побутових речей і предметів інтер’єру.

— А хтось знаходив скарб…

— Так. Бо скрині з фамільними реліквіями не можна потягнути. Ті скрині закопували в надії колись повернутись й відкопати. Але багатьом не судилось. Тому знаходили інші, які ставали новоявленими нуворишами.

До речі, досі на ринку виринають залишки речей з Кочубеївської садиби (графський, а пізніше князівський рід Кочубеїв володів Диканькою на Полтавщині з кінця XVII століття. — Авт.). Величний двоповерховий палац разом із багатьма цінностями був розграбований та спалений більшовиками (червоноармійцями) та підбуреними ними місцевими селянами у січні 1919 року. А стіни за кілька років жителі селища поступово розтягнули по обійстях. У Диканьці досі стоять хати на фундаментах, збудованих з тієї цегли.

Відомо також, що під час Другої світової війни німецькі окупанти знищили більшість колекцій великих музеїв Києва, Дніпропетровська, Харкова, Львова, Полтави… На жаль, не всім музеям вдалося оновити власний фонд, протягом усього післявоєнного часу так і не повернули значну кількість музейних експонатів. Вони втрачені, певно, назавжди. Картини, ікони, скульптури, меблі, кераміка…

Чому відомі бренди спалювали нерозпроданий товар

— Коли був бум на антикваріат?

— У 2007-2008 роках. Тоді ціни виросли буквально на все, бо пішло банківське кредитування на вигідних для населення умовах. Люди хотіли щось купувати, кудись витрачати гроші. У когось гроші були більші, у когось — менші. Хтось не міг купити Айвазовського, той купував українського живописця Сергія Шишка чи полтавського художника Павла Горобця. Їхні маленькі картини коштували тоді кілька тисяч доларів. Водночас Айвазовський — 3 мільйони. Якась категорія колекціонерів купувала їхні картини з аукціонів, інша — в інших.

— Кажуть, радянські килими знову в ціні?

— Не моя тема. Але знаю, що завжди цінувалися й цінуються колекційні старі персидські килими. Та й сучасні також. Найдорожчі у світі шовкові килими ручної роботи коштують мільйони. На їхнє виготовлення йде щонайменше три роки. Бо там в одному метрі сотні тисяч швів. Цінуються також килими, виготовлені на замовлення в Ірані, Іраку, Узбекистані, Таджикистані.

Втім, радянські та вінтажні килими знову повернулися в моду як стильний і свідомий акцент в інтер'єрі.

— Чому зараз швидко дорожчають вінтажний одяг та меблі 60—80-х років?

— Тому що стиль такий був цікавий. І дійсно тоді були хороші, якісні речі.

— Від чого залежить ціна на них? Лише від якості чи від давності, від імені виробника?

— Від усього в купі. Та насамперед від лімітованості серії. Що вона менша, то річ дорожча. Але сумки від Луї Віттон, Шанель чи Діор завжди будуть у ціні, бо вони номерні. Це не китайські підробки. До речі, ще кілька років тому відомі бренди, які будують свою цінність на недоступності, високій ціні та ексклюзивності, якщо не розпродали за сезон свого товару, просто спалювали його, аби оригінали не потрапили до перекупників або на ринки підробок. З 2020 року це юридично заборонено.

Підробляють усе: від старовинних монет до банківських золотих злитків

— Та ж не кожен може дозволити собі оригінал. Тому люди купують доступні їм підробки. На вашу думку, китайці добре справляються з цим?

— Як відомо, фарфор прийшов у Європу з Китаю. І коли європейці почали його виготовляти, китайський одразу здорожчав, бо то був оригінал. Зараз у нас його мало.

В іншому китайці, як і раніше, в попередніх століттях, намагаються все копіювати й заробляти на цьому гроші. У них, так само як і в усьому світі, є дорогі й дешеві фабрики. Тому якість бронзових і фарфорових виробів у них різна. Вони, наприклад, скопіювали "Мерседес Гелендваген" і ще кілька відомих марок автомобілів, давши їм інші назви. Копіюють багато антикваріату. Копії схожі на оригінал, і багатьох це дійсно влаштовує, дозволяє виглядати "по моді". Але іноді дивишся: йде жінка з сумкою, на якій лейбл "Луї Віттон", а на ногах — гумові шльопанці. Якась карикатура.

— Ви одразу можете відрізнити оригінал від підробки?

— Я, ще як тільки починав цікавитись антикваріатом, часто ходив розглядати живопис у художні галереї, багато розмов провів з його знавцями, художниками, реставраторами. В принципі, в мене око набите. А сьогодні так звані антикварні дилери-початківці, щоб оцінити річ, яка їм трапилась, часто просять порад у спільноти через інтернет.

А підробок дуже багато. Вони були й будуть. Підробляють усе: від старовинних монет до банківських золотих злитків.

— Про які раритети ви мрієте чи мріяли?

— На жаль, мені ніколи не доводилось володіти картинами перших імен у живопису — Айвазовського, Рєпіна, Сєрова, Левітана тощо. Лише дещо приносили на відновлення, що я передавав художниці-реставраторці, з якою давно працюю.

— Чи довго ви тримаєте якусь цінну річ у себе в очікуванні, що вона виросте в ціні?

— Буває, деякі виростають у ціні, а деякі падають. Свого часу я продавав живопис й ікони, здавалось, дорого, а пізніше вони ще більше здорожчали. Тут не вгадаєш.

— А чи були такі речі, які вам не йшли в руку?

— З деяких пір я перестав купувати статуетки будди. Вони мають свою цінність, але як тільки вони у мене з’являлися, продажі всього товару зупинялись.

— І що ви тоді робили?

— Грубо кажучи, продавав за три копійки. І горе, й нещастя з ними в придачу.