Це не гарантії безпеки: про що насправді 10-річні угоди України з державами-союзниками

З початку 2024 року Україна почала підписувати двосторонні безпекові угоди із ключовими західними союзниками. Це стало логічним продовженням домовленостей, досягнутих під час саміту НАТО у Вільнюсі.

Торік Київ не отримав запрошення приєднатися до Альянсу, і питання гарантій безпеки в разі ескалації війни з Росією залишалося на порядку денному. Тоді лідери країн "Великої сімки" (G7) виступили зі спільною декларацією, яка дала старт переговорам щодо угод, в яких були б закріплені зобов’язання союзників надавати підтримку Україні у найближчі роки.

"Телеграф" проаналізував, що конкретно передбачають підписані угоди з Великою Британією, Францією, Німеччиною, Італією та Канадою.

Чіткий сигнал для Росії

Двосторонні угоди про співробітництво неможливо прирівняти до захисту, який дає членство в НАТО. Але за умов відсутності останнього, Україні було важливо зафіксувати обіцянки партнерів продовжувати спільну роботу в сферах від оборони до відбудови країни. Кожен підписаний документ діє протягом 10 років. Звісно, якщо жодна зі сторін не вирішить припинити співпрацю. Або якщо Україна не вступить до НАТО раніше цього строку.

Ці угоди дають певну "подушку безпеки" на майбутнє, адже держави-підписанти, попри будь-які внутрішні політичні перипетії, відтепер мають закріплені на папері запевняння перед Україною. Та мова в угодах йде аж ніяк не про гарантії, а саме зобов’язання. Відповідальність за зрив чи відмову від них у документах не прописана.

"Ці угоди досить деталізовані. Вони дуже різняться від того ж Будапештського меморандуму, оскільки містять конкретні кроки щодо надання допомоги Україні як сьогодні, так і на певну перспективу. Але неправильно називати підписане "угодами про безпекові гарантії" — цим грішила наша сторона, навіть офіційні представники вживали подібний термін.

Мова йде про певні безпекові зобов'язання, які на себе беруть країни-підписанти. Вони обіцяють і гарантують нам надання фінансової, військово-технічної, консультаційної допомоги, можливості для обміну досвідом, підготовки військових тощо. Позитив у тому, що Україна на 10 років отримує додаткові угоди з різними країнами, що дозволять нам краще розвивати й підтримувати, першою чергою, наші Збройні сили", — роз’яснює "Телеграфу" політолог Ігор Рейтерович.

Водночас угоди — це чіткий сигнал для Росії, що Україна і надалі отримуватиме сталу підтримку, розраховану на достатньо багато років.

А якщо влада зміниться?

На жаль, угоди не ратифікують парламенти держав-підписантів. Та на думку експерта, це не стане проблемою, і у разі зміни політичного керівництва умовно у Великій Британії чи Канаді. Зобов’язання перед Україною продовжать діяти.

"Як правило, на Заході всі наступні уряди враховують позиції попередників, і відмова від такої угоди можлива тільки за умови кардинальної зміни політичної ситуації в країні-підписанті: якщо до влади приходять сили, які категорично не підтримують Україну, але підтримують Росію. Судячи з ситуації, у тих державах, з якими вже підписані угоди, подібного в найближчі десятиліття точно не буде. Навіть якщо відбуватимуться якісь внутрішньополітичні пертурбації, то угода залишатиметься чинною, проте може бути меншою інтенсивність або ефективність допомоги", — вважає Ігор Рейтерович.

Консультації та постачання зброї

Текст кожної угоди має відмінності у формулюваннях й структурі, та можна виокремити спільні моменти. Один із найважливіших — у разі повторного збройного нападу Росії на Україну на запит будь-кого з учасників договору союзники протягом 24 годин мають провести консультації щодо подальших кроків. Далі, наприклад, Німеччина обіцяє надати Україні "швидку та сталу допомогу у сфері безпеки, сучасну військову техніку в усіх необхідних сферах, а також економічну допомогу". Те ж саме — Франція, Велика Британія та інші.

Країни-підписанти запевняють, що допомагатимуть Україні захистити себе та відновити територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів. Задля цього працюватимуть над забезпеченням стійкості Сил оборони України, аби ті були могли стримувати російську агресію як зараз, так і в майбутньому.

Союзники запевняють у продовженні поставок сучасного військового обладнання. Наприклад, в угоді з Італією йдеться про її готовність надавати "зброю на суші, в повітрі та на морі, в космічному та кіберпросторі, першочергово, але не обмежуючись цим, протиповітряну оборону, артилерію, засоби далекобійного ураження, бронетехніку, засоби розмінування, засоби розвідки, безпілотні системи, інженерні засоби, інформаційні технології, засоби радіоелектронної боротьби, військово-повітряні та морські можливості та інші ключові можливості".

Метою угод є і підвищення сумісності українського війська з силами НАТО та прискорення переходу України на обладнання й стандарти Альянсу. Продовжаться програми навчання українських військовослужбовців.

Окремий блок присвячено співробітництву в галузі оборонної промисловості, яке заплановане з усіма країнами. Німеччина, Франція, Велика Британія погоджуються розглядати варіанти для промислових інвестицій і навіть локалізації виробництв в Україні. Італія вивчатиме можливості для спільного виробництва, а Канада співпрацюватиме з канадськими підприємствами оборонної промисловості, які вирішать інвестувати в локалізацію ремонту, технічного обслуговування та виробництва в Україні.

З кожним із партнерів планується подальша співпраця у сферах кібербезпеки та боротьби з інформаційними маніпуляціями й пропагандою. Додатково погоджено протидію небезпечній організованій злочинності, за якою часто стоїть Росія.

Усі п’ять країн "Групи семи", що вже уклали угоди з Україною, запевнили в підтримці Формули миру президента Зеленського та визнали важливість санкцій проти Російської Федерації. Серед іншого обіцяють опрацьовувати законні шляхи, завдяки яким заморожені російські активи можна було б використати для допомоги України.

Cоюзникими заявляють і про "непохитну підтримку" відбудови України. Наприклад, Італія прийматиме Конференцію з відновлення України у 2025 році. Київ перед усіма партнерами підтверджує відданість реформам — у сферах врядування й боротьби з корупцією, секторі безпеки й оборони, в економічному та бізнес-середовищі.

Скільки грошей на підтримку України?

У кожній з угод вказується, скільки грошей 2024 року закладено на допомогу України:

• Велика Британія надасть додаткову військову підтримку у 2,5 млрд фунтів стерлінгів (або понад 119 млрд гривень за чинним курсом Нацбанку);
• Німеччина запланувала військову допомогу на суму 7,1 млрд євро (або понад 294 млрд гривень);
• Канада надасть макроекономічну та військову підтримку на суму 3,02 млрд доларів (понад 114 млрд грн);
• Франція планує до 3 млрд євро додаткової військової допомоги (123,9 млрд гривень);
• Італія не вказує конкретну суму, але зазначає, що надала Україні вісім пакетів військової допомоги у 2022 та 2023 роках і має намір зберегти той самий рівень додаткової військової підтримки цьогоріч. Країна вже продовжила на весь рік дію відповідного законодавства, яке дозволяє це.

Українці мають бути готові прийти на допомогу Британії, Франції та Канаді?

В угодах Києва з Лондоном, Парижем та Оттавою є момент, який вирізняє їх з-поміж інших. Йдеться про те, що Україна в разі агресії проти Великої Британії, Франції чи Канади має надати їм військову підтримку.

"Учасники (угоди. – Ред.) прагнуть, щоб військовий потенціал України був на такому рівні, який гарантуватиме у разі зовнішньої військової агресії проти Франції здатність України надати ефективну військову допомогу. Умови, формат та обсяг такої допомоги визначатимуться учасниками", — йдеться в угоді, підписаній Зеленським і Макроном. Подібні формулювання закріплені в українсько-британському та українсько-канадському документах.

Як пояснює політолог Ігор Рейтерович, це не означає, що Україні доведеться відправляти кудись свої війська, аби розбиратися з проблемами партнерів. Це радше про консультації, обмін досвідом і, можливо, миротворчі місії, досвід яких українська держава вже має.

"Не думаю, що мова йде про проблеми чи конфлікти на територіях цих країн, але якщо в інших частинах світу буде загроза їхнім національним інтересам, Україна може надавати в тому числі військову допомогу. Але я б на це дивився крізь призму, умовно кажучи, миротворчих сил. Досвід такий в України є, і якби не війна, яку Росія розв’язала проти нас, я б не здивувався, якби наші військові з'явилися на Близькому Сході, чи мали якийсь стосунок до тих операцій, які на сьогодні планує Європейський Союз проти хуситів.

Ці угоди діють для двох сторін, і це певною мірою підвищує нашу геополітичну значимість. Але не означає, що ми зобов'язані надати країнам певну кількість військ, які будуть за них воювати, і руками українців розв’язувати свої питання. Усе відбуватиметься через домовленості, консультації, і за їхнімии результатами будуть ухвалюватися ті чи інші рішення", — каже політолог.

Серед інших цікавих зобов’язань — Сполучене Королівство бере на себе керівництво у сфері морської безпеки та обіцяє зробити значний внесок у розвиток морського флоту України:

"Коаліція морської спроможності має на меті підтримати Україну, щоб вона стала повноцінним контрибутором морської безпеки в Чорному морі та в Азовському морі до 2035 року й надалі. У майбутньому це допоможе Україні стримувати та протидіяти загрозам, відновлювати економічну діяльність і просувати Україну до оперативної сумісності з НАТО у морській сфері".

Німеччина взяла на себе керівництво у сфері інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони. Франція погоджується грати провідну роль у коаліції з артилерії та протиповітряної оборони. Канада зобов'язується зробити внесок у коаліції військово-повітряних сил і бронетанкової техніки.

В трьох із п’яти опублікованих угод йдеться про обіцянку підтримувати Україну в її захисті проти Росії "стільки, скільки буде потрібно". Як же укладені домовленості діятимуть на практиці — покаже час.

Зазначимо, 1 березня у Харкові двосторонню угоду про безпеку підписали президент України Володимир Зеленський та прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте.