Патріотичніші за Бандеру: чим займаються в Раді екс-ОПЗЖ і як готуються до виборів

Після початку повномасштабного вторгнення Росії одіозна фракція ОПЗЖ в українському парламенті проявила дива політичної мімікрії і після заборони "материнської" партії вимушено трансформувалась в депутатську групу "Платформа за життя та мир". Зайвий раз ці "особливі" нардепи намагаються не "відсвічувати" в публічному полі (на ефіри не ходять, інтерв'ю не дають), втім, законотворчу роботу ведуть. Чим же займаються екс-регіонали в парламенті, як та за що голосують, дослідив "Телеграф".

Юрій Бойко

Головою "Платформи за життя та мир" є Юрій Бойко. До "великої" війни скандальний нардеп просував доволі суперечливі законопроєкти. Наприклад, визнання всіх мов, що використовуються в Україні (включно з російською) "національним надбанням" і вільне використання російської в економічній і соціальній діяльності державних підприємств. Або ж постанова про імплементацію Мінських угод, в якій разом з Медведчуком та Іллею Кивою закликав змінити Конституцію та дати Донбасу автономію, а злочинцям, що політично розхитували регіон, гарантувати амністію.

Та після 24 лютого 2022 року Бойко радикально перевзувся. Колишній регіонал став підписуватись під законопроєктами, від яких пустив би сльозу навіть Степан Бандера. Так, Юрій Бойко став співавтором ініціативи "Про Духовний гімн України", яка передбачає затвердити в якості такого гімну композицію "Боже великий, єдиний". Далі – більше. Бойко підтримав постанову ВР про вчинення Росією геноциду в Україні, звернення до Сенату та Конгресу США визнати РФ державою-спонсором тероризму та виключення Росії з G20.

Сергій Льовочкін

Цей покемон депутат, за повідомленнями ЗМІ втік з України напередодні повномасштабного вторгнення. Та коли стало зрозуміло, що Київ за три дні – лише волога мрія окупантів, Львочкін став періодично навідуватись в Україну.

За час своєї каденції в поточному скликанні парламенту Льовочкін самостійно не подав жодного законопроєкту (тільки вніс декілька правок в бюджет 2021 року), але підписався як співавтор під 27 ініціативами. Що теж, звісно, не тягне на дива працездатності, але ж які "смачні" ці ініціативи.

Так, наприклад, Сергій Льовочкін підписався під проєктом постанови ВР "Про відзначення 75-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні". Документ передбачав масштабне святкування: артилерійські салюти в Києві та Одесі, карбування пам'ятної монети НБУ, тематичні заняття в школах, тощо.

"Метою проєкту є збереження пам’яті про Велику Перемогу у віках", – зазначалося в пояснювальній записці до постанови.

Крім того, разом з соратниками по ОПЗЖ, Львочкін вимагав від Ради видати постанову і засудити події в Одесі 2 травня.

Однак, після повномасштабного вторгнення все змінилося. Львочкін підтримав звернення ВР до урядів іноземних держав у зв’язку із 1000-м днем з початку "великої" війни, а днями також підписався під ініціативою "Про духовний гімн України". На цьому, здебільшого, законотворча робота колишнього регіонала і завершується.

Нестор Шуфрич

Цьому політичному важковаговику, (якщо не рахувати вбитого в Росії Іллю Киву), певно, пощастило менше за всіх колег з забороненої ОПЗЖ. В вересні 2023 року за підозрою у державній зраді Шуфрича відправили в СІЗО. Та в квітні його відпустили і наразі нардеп перебуває під цілодобовим домашнім арештом.

До повномасштабного вторгнення в його законотворчому доробку були ті ж самі ініціативи, що і у колишніх функціонерів ОПЗЖ: імплементація Мінських угод, 75-та річниця перемоги, мовний законопроєкт.

Але у 2022–2023 роках Шуфрич подав одразу кілька законопроєктів про соціальний захист журналістів, постраждалих внаслідок "військової агресії Російської Федерації проти України" – формулювання, які ще кілька років тому важко було уявити в устах ексрегіонала.

Втім, не варто поспішати записувати це в актив "перевзування". Одночасно з журналістською темою Шуфрич продовжував штампувати типові для ОПЗЖ соціальні законопроєкти – списання боргів населення за комуналку, заморожування тарифів – тобто саме той популістський репертуар, яким фракція годувала виборців і до 24 лютого.

А вже у квітні 2025-го Шуфрич встиг подати законопроєкт про захист прав національних меншин "із використанням офіційних мов Європейського Союзу для сприяння європейській інтеграції" – формулювання, яке ще декілька років тому важко було уявити поруч із прізвищем Шуфрич.

Не забув нардеп і про свої власні інтереси (рикошетом і про інтереси Порошенка), коли наприкінці минулого року зареєстрував законопроєкт, яким передбачена зупинка персональних санкції РНБО, якщо вони оскаржуються в суді. Сам Шуфрич якраз і перебуває під такими санкціями, однак колеги не поспішають розглядати цю ініціативу.

Не баг, а фіча

З наведеної інформації, можливо, складається враження, що уламки ОПЗЖ в парламенті то якісь маргінали, які подають геть "мертві" законопроєкти, але це далеко не так. Так, зі 154 ініціатив, під якими підписався той же Юрій Бойко за весь час своєї поточної каденції, законами стали 65 законопроєктів, тобто близько 42%. Прийняті ці проєкти законів були разом зі "Слугою народу". Тобто саме члени "Платформи за життя та мир" часто стають утримувачами "золотої акції" та "волонтерять" на користь монобільшості, коли сама "Слуга народу" не в змозі наколядувати голосів.

Наприклад, так було зі скандальним проєктом закону №12414, який обмежував незалежність НАБУ та САП. Без "Платформи за життя та мир", яка проголосувала "за" майже у повному складі, монобільшість самостійно навряд чи витягнула б цей законопроєкт. Відтак, для нинішньої конфігурації парламенту уламки ОПЗЖ не баг, а фіча.

Наскільки критична ця залежність лібертаріанців від лівоцентристів по-українські? В "Слузі народу" запевняють, що геть не критична.

– Я не вважаю, що сьогодні є така залежність. Якщо вона хоч колись і була, то дуже не довго. Всі голосування за останній період не містять жодного законопроєкту, де б рішення приймалося тільки голосами колишньої ОПЗЖ і "Слуги народу". Крім того, там голосують не більше 20 людей. І це не є критичним. Більшість законопроєктів, які зараз приймають, вони приймаються, як мінімум голосами чотирьох-п'яти фракцій. Тому чи є ці 20 голосів (а іноді і менше) чи немає, це ні на що не впливає, – запевняє "Телеграф" нардеп від "Слуги народу" Олег Дунда.

Втім, нардеп від "Голосу" Ярослав Юрчишин сповідує іншу політичну математику.

– Останнім часом "Слуга народу" може акумулювати приблизно 160, в кращому випадку 180 голосів. Для прийняття рішень потрібно 226. Разом пост-ОПЗЖ групи можуть додати близько 30 голосів. І фактично це критичні голоси для прийняття законопроєктів, за які не готові голосувати інші фракції. Тому якщо раніше можна було говорити, що це пост-ОПЗЖ політичні заручники, то зараз політичними заручниками є "Слуга народу" бо вони ще більше стали залежними від колишньої ОПЗЖ, – підкреслив Юрчишин.

Що по шансах?

Та що у підсумку здатні "вигризти" для себе екс-ОПЗЖ на майбутніх виборах, коли б вони не відбулися. Бо ж не дарма ці "особливі" депутати "перевзулися".

З одного боку, видається, що їхні шанси не надто високі.

По-перше, "ядерний" електорат цих політиків навряд чи зрозуміє як від "великой пабеди" раптом перейти до духовного гімну.

По-друге, не зовсім зрозуміло, а де ж цей електорат зараз і скільки його. Того ж Бойко соціологи, звісно, включають в рейтинги довіри політикам, але кожного разу він впевнено замикає ці списки.

– Хто у них електоральна база, коли Донбас, як електоральний регіон зруйнований? Бойко намагається відпрацьовувати тему переселенців і на щось там розраховує. Та це не буде проросійський проєкт, а швидше захист прав колишніх мешканців Донбасу. Та чи може він тут на щось розраховувати – важко сказати, адже важко порахувати потенційну електоральну базу, – пояснює "Телеграфу" політолог Петро Олещук.

По-третє, часи змінилися і далеко не факт, що такі аксакали взагалі матимуть бажання залишитись у великій українській політиці.

– Значна частина цих людей готова хоч завтра виїхати з країни і не бути в політиці, якщо тільки їх випустять з парламенту і не будуть мати до них ніяких питань кримінального характеру, – підкреслює в коментарі "Телеграфу" політолог Ігор Рейтерович.

– Якась частина представників ОПЗЖ вже за кордоном і очевидно, що вони навряд чи повернуться в українську політику. Той самий Львочкін навряд чи вже буде кудись балотуватися, йому і так непогано, – додає Олещук.

Але! Не бути публічним політиком і не займатися політикою взагалі – різні речі.

– Бойко, Львочкін і інші не будуть мати шанси просто через свої прізвища. Якщо сховати їх у списку, то це поставить хрест на можливостях політичної сили, яку вони створять. Не виключаю, що вони просто будуть фінансувати щось нове, але самі в політику публічно не підуть. Це ж буде зручна мішень для атак. А от стояти десь в кулуарах і керувати вони будуть. В принципі, Львочкін і зараз цим займається, – зазначає Рейтерович.

А "щось нове" це що? Наприклад, партія "за мир та дружбу".

– Подивимось, наприклад, як будувала свою виборчу кампанію "Грузинська мрія", коли вони просто лякали війною, не показуючи себе проросійськими. Вони продавали себе, мовляв, проголосуйте за нас і ми домовимось з Путіним, – пояснює Юрчишин.

– Потенційний електорат цього політичного напрямку складає близько 8-12%. Не те щоб це були проросійськи налаштовані люди, а радше ті, хто ностальгує за СРСР і живуть за принципом "не все так однозначно". Тобто потенціал є, – додає Рейтерович.

Та на лихо (для екс-ОПЗЖ), на цьому ж полі гратимуть й інші політичні сили.

– Які далеко не настільки "зашкварені" як ОПЗЖ і також претендують на цей електорат, – каже Рейтерович.

– Крім того, є ж ще громадяни України за кордоном. Невідомо як вони проголосують. Росіяни під час переговорів в 2025 році прямо казали, що у них мільйони громадян України і треба, щоб вони голосували. Росіяни точно будуть і далі просувати цю тему під час будь-яких переговорів, – резюмував Петро Олещук.

Відтак, підписатися зараз під духовним гімном для уламків ОПЗЖ цілком робоча стратегія, адже коли справа дійде до реальних виборів, електоральні симпатії можуть виявитись дуже несподіваними.