Два роки полону і катувань: українського полковника в Росії засудили за шпигунство

Читать на русском
Автор
3591
Сергія Бутнаря разом з земляками судили в Ростові-на-Дону, де такі процеси стали звичною практикою. Фотоколаж "Телеграфу".
Сергія Бутнаря разом з земляками судили в Ростові-на-Дону, де такі процеси стали звичною практикою. Фотоколаж "Телеграфу".

Із десяти вироків за звинуваченням українців у шпигунстві, винесених в суді російського Ростова-на-Дону за останні місяці, є і справа мелітопольця Сергія Бутнаря та двох його земляків. Ця людина останні роки боролась з корупцією у системі Держслужби з надзвичайних ситуацій, а тепер стала бранцем Кремля.

Рідні чоловіка сподіваються на обмін та розповідають "Телеграфу" про тортури, яких зазнає українець у тривалому полоні.

З квартири виводили з мішком на голові

55-річний Сергій Бутнар — один з десятків тисяч жителів Мелітополя, окупованого в перші дні повномасштабного вторгнення, хто не покинув місто, сподіваючись на його швидке звільнення і намагаючись цьому посприяти. Та менш ніж за два місяці його викрали з власної квартири, з чого і почалось особисте пекло.

— Батько за освітою військовий — закінчив Новочеркаське вище військове командне училище зв’язку, служив в армії, потім в МВС. Згодом він перейшов працювати до Держслужби з надзвичайних ситуацій. Останні роки перед повномасштабною війною очолював сектор з питань запобігання та виявлення корупції в Головному управлінні ДСНС у Запорізькій області, — розповіла дочка Сергія Дар’я. — В Мелітополі, як відомо, все сталося дуже швидко — його окупували вже 25 лютого. Батько виїжджати з міста не погодився, хоча я його і вмовляла.

Сергій вирішив лишитися в окупованому Мелітополі і був викрадений росіянами з власної квартири.

Я покинула Мелітополь 13 квітня 2022 року і була з ним на зв'язку. Ми розмовляли двічі на день — зранку і ввечері. Але 16-го він не відповів як зазвичай. Потім з'ясувалось того дня до його квартири прийшли російські військові — їх було семеро, всі у формі, балаклавах і з автоматами. Провели обшук і забрали батька, він тільки попросив віддати сусідам таксу Лолу, яка в нього живе. Йому дозволили, але після того надягнули на голову мішок, посадили в машину і більше його ніхто не бачив, — каже дочка.

За словами Дар’ї, з того дня і протягом наступного місяця жодної інформації про батька вона не мала. Першою звісткою стало відео, яке оприлюднили російські пропагандисти. В ньому історія про те, що її батько і ще четверо мелітопольців (керівник служби безпеки Мелітопольського елеватора Ігор Артеменко, колишній прикордонник Віталій Гвозденко, адвокат Олег Зубов із сином Глібом і начальник Мелітопольської ДПРЧ № 10 Борис Клещов) нібито причетні до підривної діяльності проти окупаційного режиму. Всі або працювали в різних силових структурах на момент затримання, або мають такий досвід в минулому.

— В цьому сюжеті росіяни показали військову форму, ордени та літературу й зробили акцент, що вони нацистські. За їхньою версією, це нібито доводить, що батько підтримує такі ідеї, — продовжує розповідь Дар’я. — Але це не так! Історія — це хобі мого батька, він все життя збирав військову форму різних періодів, починаючи з Першої світової війни, і різних країн. В нього була форма й австрійська, і радянська, зокрема, НКВС, і так, німецька. Останню, як і книжки про Третій рейх, нагороди тощо батьку надсилав його друг з Німеччини. Але ще раз наголошу, що це лише батьківське захоплення подіями минулого і нічого більше. Та окупанти все це використали, щоб підтримати легенду про нацистів, з якими вони ведуть боротьбу в Україні.

Колекцію мелітопольця пропагандисти використали як доказ нібито його підтримки ідей нацизму.

Після виходу ролика зі звинуваченнями на адресу Сергія Бутнаря та ще чотирьох мелітопольців про їхню долю рідним так і не стало нічого відомо. Ні де їх утримують, ні в яких умовах. Аж до моменту поки справа не дійшла до суду.

— Лише в серпні 2023 року — на момент, коли батько був вже 16 місяців у полоні — мені зателефонував російський адвокат і повідомив, що його звинувачують у шпигунстві і що буде суд, — каже донька Сергія. — На той момент він вже перебував у СІЗО Ростова-на-Дону. Його там згодом зміг відвідати один з друзів, від якого я дізналась про стан батька. На даний момент він важить 70 кілограмів, а до затримання його вага була вдвічі більша. В камері, де його утримують, утричі більше ув'язнених, аніж ліжок, спати вони можуть 3-4 години на добу. Зрозуміло, що їх нормально не годують. Також батька систематично били й катували. Також відомо, що затриманих українців, поки вони ще перебували на окупованих територіях, з ризиком для життя змушували рити окопи.

Засудили за те, що хотів, щоб Мелітополь був українським

Про судовий розгляд сфальсифікованої проти українців справи їхні рідні також знають у загальних рисах. Російська сторона цього разу не вдалася до тиражування подробиць процесу, він відбувався в закритому режимі. Тож достеменно невідомо, що саме лягло в основу звинувачення, змогли правоохоронці зібрати хоч якісь докази чи все базувалось на зізнаннях, добутих під тортурами. Цікаво, що за даними товариства "Меморіал", служителям Феміди знадобилося всього чотири засідання, щоб розібратися в усіх обставинах скоєння "злочину" з боку мелітопольців.

— Суд проходив максимально агресивно стосовно тих, хто був на лаві підсудних — це мій батько, Ігор Артеменко та старший Зубов. — Ще троє чоловіків, які фігурували у відео — це Клещов, молодший Зубов та Гвозденко, отримали статус свідків. При цьому вони також увесь час перебували в слідчому ізоляторі, як і обвинувачені у справі. І під час судового розгляду на них були кайданки.

Ігоря Артеменка та Олега Зубова (зліва направо) засудили за шпіонаж разом з Сергієм Бутнарем.

Звісно, що сподіватися на виправдання мелітопольців було марно. Наприкінці лютого вони почули вирок, Бутнаря, Зубова та Артеменка Ростовський обласний суд визнав винними у шпигунстві — це ст. 276 Кримінального кодексу РФ. Покаранням стали 13, 12 та 11 років колонії суворого режиму.

— Фактично мого батька разом з іншими засудили за те, що він хотів, щоб Мелітополь був не Росією, а Україною, — каже Дар’я. — І він робив те, що міг для цього. Натомість його викрали, знущались із нього і продовжують вже майже два роки тримати в неволі. Додам ще, що окупанти зазіхали і на його квартиру, яку врятувало тільки те, що там живуть інші люди, а машину взагалі вкрали. Я хочу, щоб про його історію дізнались люди і цей розголос допоміг повернути мого батька додому. Він на це заслуговує!

Сергій Бутнар на відео пропагандистів виглядає виснаженим, як і його земляки.

Російські ЗМІ, які оприлюднили новину про чергове судилище над українцями, наголосили, що справи про шпигунство саме в Ростовському обласному суді "стали регулярними з червня 2023-го року". І з того моменту вже було винесено 10 вироків, зокрема, Ользі Максимець з Маріуполя, Олександру Нечаєву з Макеєвки, Олександру Процюку з Херсонської області, Сергій Кривицькому. Останнього затримали нібито при спробі придбати запчастини до ЗРК С-300 і дали за це 11,5 років.

До речі, за відповідною статтею КК РФ не притягують до відповідальності росіян, а тільки іноземних громадян. І таких справ навряд чи стане менше.

По-перше, в полоні у росіян вже перебувають тисячі цивільних українців (за даними Червоного Хреста йдеться про 4337 осіб, з яких 763 цивільних, а за даними уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця зниклими вважаються 25 тисяч чоловік. — Ред.). Їх затримують на всіх тимчасово окупованих територіях, як у власних домівках, так і на вулицях, також частково у полон люди потрапляють під час проходження "фільтрації". За потреби таких ув'язнених російська система робить фігурантами кримінальних справ, перед тим піддаючи катуванням і побиттям.

По-друге, затримання відбуваються на постійній основі і зараз, на третьому році повномасштабної війни. Про це регулярно звітують пропагандистські медіа. Причому під підозру потрапляють і жителі т.зв. "ЛНР" і "ДНР", херсонці та запоріжці, які перебувають в окупації, і кримчани. Основний "гріх" — передача ЗСУ даних про дислокацію і переміщення російських військ. А за це передбачене максимальне покарання до 20 років позбавлення волі.

Що ж стосується повернення цивільних, які перебувають в руках росіяни, поки це залишається значною проблемою для України, адже за Женевською конвенцією відбуваються тільки обміни військовослужбовцями. Попри це посадовці та представники різних інституцій продовжують шукати шляхи для вирішення цього питання.

Матеріал опублікований українською мовою — читати мовою оригіналу