Радник Зеленского Дмитро Литвин: Мобілізацію інформаційно ми не програли

Маловідомий член команди Володимира Зеленського, спічрайтер Дмитро Литвин став головною загрозою для української свободи слова. Так стверджують журналісти видання "Українська правда" (УП), які звинуватили Литвина у тиску на чиновників та забороні спілкуватися з УП.

У розмові з "Телеграфом" спічрайтер президента це спростовує, пояснюючи, що у нього немає таких повноважень. Він навпаки вважає, що з медіа треба більше комунікувати й Офісу президента (ОП), й політикам, які при виникненні проблеми не бажають щось пояснювати журналістам.

Хто ж такий Дмитро Литвин, чим він займається в команді президента, та кому телефонує для гасіння проблем та скандалів? Відповіді на ці питання шукав "Телеграф". Для цього ми зустрілись із самим Дмитром Литвином та поставили йому гострі запитання.

"Головний голос країни — президент"

Давайте розберемося, хто такий Дмитро Литвин?

— Це буде дивно, якщо я сам почну розповідати.

Розкажіть про свої посадові обов’язки?

— Це — комунікації. Мені здається, було б коректніше назвати це або наративами, або медіаполітикою. Але наративи, мабуть, більш точно. Бо якщо сказати медіаполітика, то люди подумають, що я займаюсь медіа. Але це не про медіа, а про той наратив, який відповідає на питання, як зрозуміти Україну. Тобто це історія про постійне спілкування, про те, як розуміли нас і те, що нам потрібно.

Як вас правильно представляти? Ви аналітик чи журналіст?

— Політичний аналітик. Мені не подобається, коли мене представляють журналістом. Тому що журналіст — це така окрема професія, яка заснована на тому, що людина працює в "полі", збирає інформацію, спілкується з людьми, шукає, де правда, де брехня. У мене було в житті більше роботи редактора, публіцистика, колумністика, було багато політичного аналізу і, в принципі, я б себе позиціював як політичний аналітик.

Зараз ви вже офіційно радник президента. Чи можете назвати, яка у вас заробітна плата?

— Навіщо?

Ви ж працюєте за податки українців…

— Можна зробити запит, я думаю.

Можу одразу сказати, що жодні особисті речі й інформацію, яку вважаю конфіденційною, я розкривати не буду.

Поговорімо трохи про вашу комунікаційну команду в ОП. Хто в ній головний?

— Президент, звичайно.

Тобто він головний комунікаційник?

— Він взагалі головне медіа країни. Головний голос країни. Це об'єктивна реальність, що багато в чому Україну сприймають завдяки тому, як президент звертається від імені країни, як він постійно комунікує з лідерами. Він дуже результативний в цьому. І це особиста властивість людини. Це не просто те, що можна досягти якоюсь зовнішньою роботою. Він просто це вміє. І шляхом того, яка ситуація, у якій він позиції, і яке в нього особисте ставлення до всього, він, в принципі, об'єктивно є головним медіа нашої країни. Всі сприймають Україну та інформацію про Україну, і про те, чого країна прагне, хоче, потребує, через те, що говорить президент.

Звичайно, є багато інших голосів України, це безперечно. Але найбільш такий сильний і помітний – це, звичайно, президент.

Але все-таки, кого можна назвати його заступником у комунікаційній команді?

— Це, взагалі, не коректне питання. Рішення приймає президент.

"Президент завжди знає, що він хоче сказати"

Повернімося на два роки назад. Як ви зустріли повномасштабне вторгнення, і як ви згадуєте ці перші тижні, місяці, коли ви стали активно займатися спічрайтингом для президента?

— Дуже проста історія. Це був ранок 24 лютого, коли ударили перші ракети. Зрозуміло було, що відбувається. Я, в принципі, встав, зібрався і поїхав в Офіс.

Перші тижні були дуже насичені. І воно так спресувалося, ніби це один довгий день.

Ви вже тоді почали займатися спічрайтингом?

— Давайте поговоримо про те, що таке спічрайтинг. Умовно кажучи, є потреба щось написати. Треба якісь тези або щось послухати, проговорити, написати, виправити. Тобто це така безпосередня робота з людиною, щоб сформувати потрібний наратив.

У нас в чому сильна сторона? В тому, що президент завжди знає, що він хоче сказати.

Перші півтора року після 24 лютого було багато уваги саме до промов Зеленського. Вони були дуже влучні, вдало підібрані слова.

— А зараз не влучні?

Зараз вони вже менше привертають увагу.

— Була інша ситуація в країні. Воно здавалось менш рутинним.

Я маю на увазі не тільки в Україні, але і закордоном.

— Я слідкую за тим, як заходять виступи. Зараз, може, навпаки, в Україні менше уваги, емоцій і менше поширення. А за кордоном саме так, як треба. Тобто, воно ж все прораховується, як має бути.

В чому секрет успішності промов?

— В президенті. Нічого не хочу сказати поганого. Та нещодавно зайшов в один книжковий магазин. І побачив там збірку промов Віктора Ющенка. Я погортав її. І зрозуміло по цим промовам, що вони не гнучкі в медійному сенсі. Тобто вони написані дуже консервативно. І незрозуміло, власне, в яке медійне середовище, з якою метою, в який емоційний настрій, в яку політичну картину, яку групу людей вона має потрапити.

Тобто зараз промови — це багато в чому інструмент зовнішньої політики. Багато в чому інструмент просто тримати людей в розумінні, що відбувається. Тобто це особливо було потрібно на початку війни, тримати цю єдність. І президент завжди шукав інструменти, як її тримати, цю емоцію, яку потрібно дати, роз'яснити щось, щоб люди розуміли, щоб ми були всі разом. І тому велика роль його звернення, і взагалі його комунікація в тому, що він тримав і тримає певне розуміння. Це головне завдання.

Просто чому я порівняв з промовою Ющенка? Там не відчувається, що цим текстом хтось хоче тримати якесь розуміння. Тобто має бути якась чиста мета цієї основи, щоб люди тебе розуміли, або щоб Україна була зрозуміла. І це, відповідно, ставить тобі питання, як, що, хто почує правильно або неправильно, що почує інше суспільство. Тому, наприклад, часто буває, що деякі речі, які продумані під певну мету для певної частини закордонного суспільства, там і ширяться, а в Україні майже залишаються непоміченими. Це нормально, тому що люди різні у своїх емоційних історіях і культурах. Це не однакова історія.

Повертаючись до питання, в чому секрет. Секрет в президенті, тому що він дуже добре розуміє інших людей. Сприймає нормально емоційно. І це не те щоб для нього, мені здається, щось незвичне.

Як ви кажете, секрет промов – це Зеленський. До цього у міжнародних медіа вас часто називали хорошим спічрайтером. Тобто, чи можу я казати, що без Зеленського ви не є професійним спічрайтером?

— Я взагалі не хочу коментувати нічого про себе. Тому що, щоб я не сказав, це буде або щось гіпотетично дивне, або не скромне. Я не герой цієї історії. Тому не хочу нічого казати.

"Я не приймаю пас від УП"

Але ви герой іншої історії. Видання "Українська правда" звинувачує вас у забороні чиновникам, силовикам і мерам спілкуватися з ними.

— Я теж не герой цієї історії. Вона взагалі дуже дивна. Я хочу підкреслити: якщо вони хочуть зіграти в якусь гру, то я цей пас не приймаю.

Чи справді ОП забороняє чиновникам комунікувати з журналістами?

— Гляньмо на те, що говорили в УП, наприклад: що нібито я телефоную мерам і забороняю їм спілкуватись з цим виданням. Я взагалі не говорю з мерами. Із жодним. Нема мера, який може сказати, що я говорю з ним.

Далі що вони кажуть? Що нібито хтось їм блокує участь урядовців в їх івентах. Мені їхні івенти взагалі не цікаві. Але я дізнався, що там були представники уряду і Національного банку.

Далі. Вони кажуть, що хтось їм блокує рекламодавців. Теж потім я дізнався, що в них були державні компанії в рекламодавцях, які дали їм гроші. Щось тут не те.

Можна сказати, що я сьогодні весь день обдзвонював заправки Києва, щоб вони ні в якому разі не заправляли машину редакторів цього видання. Або обдзвонював "Укрзалізницю", щоб "Укрзалізниця" ні в якому разі не носила їм чай. Тобто можна сказати все, що завгодно, але я це не можу ефективно спростувати. Бо як я скажу, що цього не було чи немає? Їм же хтось щось каже, хтось там щось накручує, хтось там щось доповідає. Мені здається, що їм треба просто подивитися, хто це каже і подумати, на що вони це кажуть.

УП, наприклад, взагалі не питали мене навіть формально про коментар до цієї історії. Тим більше якщо вони кажуть, що це триває давно, багато журналістів з різних видань, в тому числі з видань власника УП (йдеться про бізнесмена Томаша Фіалу — Ред.), до мене звертаються за коментарями, питаннями, роз'ясненнями. УП — це єдине видання, яке взагалі ніколи від 24 лютого до мене не зверталося.

Зеленський чув про цей скандал? Як він відреагував? Що він сказав вам на це?

— Думаю, не коректно буде зараз це говорити.

Чи справді ОП може заборонити чиновникам спілкуватися з якимись журналістами?

— Ви активна журналістка, яка завжди десь буває і завжди активно себе проявляє. Хтось вам відмовив у спілкуванні, тому що їм заборонено?

Ці люди ж можуть не казати так, вони просто відмовляються коментувати щось.

— Або буває, що людям нічого відповісти, або вони, наприклад, зробили якусь помилку і не хочуть її пояснити, або вони потрапили в якусь проблему чи скандал і не хочуть з цього виходити. І їм легше сказати, що їм заборонили спілкуватися, ніж чесно поговорити з журналістами та щось пояснити.

Тобто у вас немає чорного списку українських медіа?

— Звісно, ні. І часто доводиться тиснути на чиновників, аргументувати, доводити, щоб хтось все ж роз’яснив, що є якась проблема, наприклад, щось сталося, і це треба пояснити журналістам. І більше енергії часу йде на те, щоб ці люди хоча б у форматі оффреку (формат спілкування без диктофонів — Ред.), скажімо, зустрілися і поговорили.

Ви цим займаєтесь?

— Чому я? Це командна робота. Це завжди спілкування. Коли хтось бачить десь проблему, і її треба вирішувати.

Ваша посада взагалі дозволяє якимось чином комунікувати з урядовцями, силовиками, телефонувати їм, давати поради?

— Я просто не розумію, до чого тут посада. Звичайно, що я знайомий з багатьма. І, наприклад, якщо я бачу якусь інформаційну проблему, наприклад, десь у Х виникає якийсь скандал, який можна доволі швидко вирішити через якусь дію, то я, звісно, можу звернути увагу.

Тобто ви телефонуєте цій людині?

— Я не дзвоню цій людині. Навіщо? У нас є формат спільної комунікаційної роботи, постійне спілкування з усіма.

Чи є, наприклад, хтось там з депутатів, міністрів, представників силового блоку, з ким ви більш-менш часто на контакті?

— Я на контакті з деякими комунікаційними командами, і з деякими людьми, з якими я просто вже давно дружу.

"Скандал поки сам не згасне, його не загасити"

Розкажіть, як ведеться ваша внутрішня комунікація в ОП під час скандалів або криз, щоб забезпечити цю єдність повідомлень?

— У нас є щотижнева комунікаційна нарада у президента, де збираються всі, хто займається так чи інакше чимось в цьому напрямку. Але там обговорюються загальні речі.

Темники?

— Ні. В нас взагалі цього немає.

Це дуже важливо. Чому? Тому що я не хочу, щоб це було навіть стилістично схоже на те, як робить, наприклад, прессекретар Путіна Пєсков, який збирає головних редакторів і з ними спілкується. Або, ключових медійників, і дає їм якісь вказівки. Я от категорично цього не хочу. Я вважаю, що це неефективно. Це абсолютно ідіотизм. Це не працює у вільному суспільстві. І не має працювати.

Ви кажете, що не хочете. А хтось хоче в ОП?

— Ні, я просто кажу, що якщо є така історія десь там в суспільстві, або говориться, що я тут втілення зла, то цього просто немає.

Повертаючись до питання про внутрішню комунікацію. Як ви вирішуєте, на які скандали реагувати, а на які ні? До прикладу, дуже часто виходять різні розслідування про заступника голови ОП Олега Татарова, в тому числі на УП. Практично завжди Банкова не реагує на них. Та Зеленський на останній пресконференції на питання УП про заступника Єрмака заявив, що Татаров вбивав чеченців у 2022 році. Чи була це підготовлена відповідь на всі ті скандали, розслідування, які виходили?

— Очевидно, що це була емоція. І емоція була не так на питання, як на те, що це вже обговорювалось під час закритої зустрічі із журналістами, яка була до того. Чесно, не дуже хочеться це коментувати.

Ця його відповідь викликала ще більше критики і мемів. Вас такі історії, в тому числі Зеленського, не бентежать, що треба загасити скандал?

— Що значить загасити цей скандал? Ми ж живемо в демократичному суспільстві. Скандал, якщо він спалахнув, поки сам не згасне, його не загасити.

Чи ваша комунікаційна команда працює з якимись лідерами думок для подолання негативу в медіа?

— Я відповідаю на всі запити, які до мене є. Усі, хто до мене звертається за питаннями або коментарем, в 99% випадків отримують принаймні роз'яснення. Якщо ми не можемо сказати щось відкрито, то я хоча б пояснюю контекст, що відбувається, щоб людина розуміла, в чому сенс. Іноді бувають речі, які публічно спростовуються, наприклад, багато вкидів йде через німецьке видання Bild або інші.

Моя особиста думка, що треба давати більше певного контексту, особливо це стосується зовнішньої політики і всіх контактів з партнерами. Багато журналістів з об'єктивних причин не бачать, як відбуваються перемовини, що звучить, що не звучить, і реагують потім в Україні, скажімо, на якісь іноземні медіа. І цей контекст заходить не так, як він є насправді.

Тому що влада не комунікує.

— Як на це можна відреагувати? Можна, скажімо, просто спростувати. Сказати, що це неправда. Але якщо ти кажеш, що це неправда, то це не дає картини, що ж тоді правда. І, відповідно, тоді треба додавати цю комунікацію, говорити, що контекст насправді такий. Навіть якщо це певне закрите питання, як План перемоги, який поки не представлений.

Якщо, скажімо, якесь медіа виходить з публікацією про те, що План перемоги не вразив якусь там державу, а насправді в той момент цій державі ще не представили документ і вони не могли бути вражені чи не вражені, бо вони ще не бачили. То з одного боку треба відповідати, що це не правда, а з іншого боку треба пояснити, що, дивіться, ще не представили План. Розказати цю деталь.

І, відповідно, дуже важливо, щоб усі мали змогу звернутися за цим коментарем, отримати хоча б роз'яснення, що відбувається, і додавати цієї комунікації. Чим більше буде цієї комунікації, тим більше все буде плавніше йти.

Ви вважаєте зараз достатньо цієї комунікації?

— Зараз, думаю, ні, але треба додавати.

На вашу особисту думку, зараз ми можемо говорити про те, що влада інформаційно всередині країни програє?

— Кому програє?

Росії.

— Ні.

Наприклад, візьмемо мобілізаційний кейс. Інформаційно ми програли?

— Ні, не погоджуюсь.

Мені просто це некоректно коментувати. Мені не подобається формулювання питання програв/не програв. Я хочу все ж таки підкреслити, що мені не подобається взагалі цей підхід, що треба говорити про те, що українцям не вдалося, або що не вдається, або яка помилка, або що неправильно. Українцям багато чого вдалося.

Ми, в принципі, за кілька століть, вперше всі вистояли проти удару Росії. Я можу нагадати, що 100 років тому Україна програла цю війну з Росією. Зараз Україна вистояла. І вистояла багато в чому завдяки тому, що деякі речі українці взагалі роблять інакше. Зберігають єдність, не так їдять один одного, не так нападають один на одного, мають спільний наратив, спільну інформаційну картину, що дуже важливо, реальну підтримку світу, яка досягнута не просто на рівному місці, вона реально напрацьована. Тобто це велика праця, яку зробили багато людей.

Звичайно, що хотілося б, щоб ця війна вже закінчилась нашою перемогою, але це довга річ і дуже важка. Але мені б хотілося змінити цю оптику на те, що все ж таки реально є за що подякувати людям.

Питання, яке дуже багатьох хвилює: як Зеленський отримує новини? Хтось йому робить вибірку, чи він сам зі свого телефону читає все, що відбувається в Україні?

— Його день починається дуже рано. І вранці він отримує звіти з різних структур. Часто вони доповнюються один одним. Він сам дивиться новини, сам їх читає. І в принципі на ранок президент вже знає, яка в нас інформаційна картина і що реально відбувається в країні. Звичайно, протягом дня у нього багато людей, які його інформують. Звичайно, що він цікавиться, що відбувається у соцмережах. Він дуже активно спілкується з нашими партнерами, які, зазвичай, говорять різні історії.

Зараз є багато анонімних Телеграм-каналів. Один з найвідоміших – Джокер, де досить часто публікується інформація нібито про команду президента, плани ОП. Але ви відмежовуєтесь від нього…

— Не пов’язані з ним.

"Україні потрібна нова армія і, на щастя, вона є"

У 2011 році вийшла ваша колонка "Україні вигідно розпустити свою армію", яку ви називаєте провокацією. З того часу ваша думка змінилася?

— Коли це було ще не модно, але можна було вже подумати, що маленька радянська армія – це не те що треба для суверенної держави. І, в принципі, в цьому я виявився правий. І щодо питань технологічності війни та війни дронів, і інших таких речей. В принципі, Україна взагалі встояла в цій історії війни з Росією, яка триває вже з 2014 року, завдяки тому, що сподівалася не на ту армію, а на інших людей і оновлену армію, яка, в принципі, оновлюється. Якщо подивитися на те, що звучало тоді у 2011 році, то є різниця між позицією і провокацією. Якщо хтось провокує подумати, то воно не може звучати нейтрально.

Формулювання жорстке і провокативне, але якщо подивитися на сенс, який там був, то, в принципі, зараз кажуть те саме: маленька радянська армія не може встояти проти великої радянської армії. Потрібна нова армія і, на щастя, вона є.

В іншій статті ви назвали Росію "утопією в минулому". Як ви зараз оцінюєте потенціал Російської Федерації?

— Це відкрите питання, і воно залежить від того, чи переможе Україна в цій війні. Я не хочу звучати надто пафосно, але історія в тому, що всім треба розуміти, який буде день після цієї війни. Було б найкраще не тільки для України, а взагалі для світу, щоб це був день, коли Росія програє цю війну. Так чи інакше.

Бо якщо вона не програє цю війну, в неї залишиться потенціал розпалювати інші війни. Росіяни об'єднуються навколо сили, навколо насильства, навколо трону, навколо самоприниження іноді. І у них надто багато зброї, вони надто багато чому навчилися з 2014 року. Тому було б важливо, щоб день після цієї війни був днем їхньої поразки, бо це тоді дасть мотив отримати всім більше безпеки.

Ви були якраз на останньому міжнародному візиті Зеленського. За вашими відчуттями, до чого нас готує міжнародна спільнота? Бо ми бачимо у західних медіа з'являються меседжі про необхідність віддавати окуповані території.

— Це дві реальності. Те, що з'являється в медіа, і те, що звучить на цих перемовинах насправді.

Це були дуже нормальні візити. Тобто, скажімо, перед цим був візит в Америку. Він був дуже нервовий, якщо спостерігати за ним ззовні. Але якщо ти в візиті, то бачиш це зовсім по-іншому. Це були зустрічі кращі, ніж очікувалось.

Так само в Європі зараз. Ми їм представили наші плани, вони сказали, що треба подумати. Тобто це робота, яка триває. Їх треба переконувати, звичайно, багато в чому. Але такого негативу, який у медіа, немає.

Чи ви зараз підтримуєте контакт з Ігорем Шуваловим (російський політтехнолог, який відповідав за інформаційну політику телеканалу "Інтер", де працював свого часу Литвин)?

— Ні. Не те що зараз, а вже 5 років, мабуть, коли йому заборонили в’їзд до України. Відтоді він випав з мого життя.

А що ви про нього думаєте?

— Нічого не думаю. У мене є про що подумати.