"Глухе" місто, яке стало столицею. Що насправді означає назва Глухова на Сумщині

Глухів на Сумщині – одне з тих українських міст, чия назва давно перетворилася на метафору. Кожна епоха додавала свої смисли до цього топоніма.

А сьогодні, коли Глухів живе за кілька кілометрів від російського кордону під постійними обстрілами, його назва набула нового, трагічного виміру. "Телеграф" розповість про це детальніше.

Коли "глухе" означає "неприступне"

Найпростіше пояснення назви – від слова "глухий", тобто віддалене, важкодоступне поселення серед лісів і боліт. Але археологія руйнує цю романтичну версію: територія сучасного Глухова була щільно заселена ще з неоліту, тут знаходять сліди скіфських племен та укріплені городища.

У добу Київської Русі Глухів уже фігурує як значне місто Чернігівського князівства, розташоване на важливому торговому шляху. Саме тоді первісне значення "глухий як віддалений" поступово змінюється новим – "глухий" як міцний, неприступний для ворога.

Цей образ фортеці підсилює героїчна оборона січня 1664 року, коли місто витримало облогу польсько-татарської армії короля Яна ІІ Казимира. Нападники так і не змогли взяти Глухів – історія, яка органічно вписується в семантику назви як "непідвладної твердині".

Столиця, яка мала стати "глухою провінцією"

Після знищення Батурина у 1708 році Петро І переносить столицю Лівобережної Гетьманщини саме до Глухова. Те, що здавалося покаранням і засланням до "глухого кутка", перетворилося на 56 років політичного розквіту.

У Глухові обирають трьох гетьманів – Івана Скоропадського, Данила Апостола та Кирила Розумовського. Тут працює Генеральна військова канцелярія, готується звід законів "Права, за якими судиться малоросійський народ". Місто стає не просто адміністративним центром, а справжньою культурною столицею: тут працює аматорський театр, зводяться барокові храми.

Від ярмарків до заводів

У ХІХ столітті Глухів переживає нову хвилю розвитку. Розташування на головному шляху між Києвом і Москвою перетворює його на великий торгівельний центр Лівобережної України. Місто славиться своїми ярмарками з багатотисячними оборотами, де торгують зерном, худобою, тканинами.

Родина Терещенків, відомі українські меценати, фінансує розвиток Анастасіївської церкви, навчальних закладів і громадських споруд. Наприкінці століття до міста приходить залізниця, що остаточно інтегрує його в економічну систему регіону.

За радянських часів Глухів стає промисловим центром із машинобудівними, текстильними та харчовими підприємствами. Тут діє науковий інститут луб'яних культур, а Глухівський педагогічний інститут (нині національний університет імені Олександра Довженка) ще з 1874 року готує вчителів для всієї України.

1992 року місто офіційно відзначає тисячоліття своєї історії, а 1994-го тут створюють державний історико-культурний заповідник. Ще у 2009 році Глухів називали містом із найчистішим повітрям в Україні – на одного мешканця тут припадало більше зелених насаджень, ніж вимагають міжнародні норми.

Нова реальність прифронтового міста

Повномасштабна війна повернула Глухову його найдавніше значення – фортеці на кордоні. У 2022 році місто опинилося в оточенні з перебитою логістикою, дефіцитом пального й продуктів, а згодом – під регулярними обстрілами.

У 2024 році через статус "обов'язкової евакуації" Глухів втратив понад третину населення, включно з більшістю дітей. Але місто продовжує жити: працюють університети, лікарні, ринки.

Сучасний Глухів – це місто, де назва стала долею. Від "глухого" у значенні віддаленого – через "неприступне" під час облог – до "форпосту", який тримається за кілька кілометрів від ворожого кордону.

Раніше "Телеграф" розповідав про давнє полкове місто на Полтавщині, де козаки творили історію. Сьогодні це відомий курорт.