Невже Путін злякався? Ключові перемоги української дипломатії цього тижня

Урожайний тиждень для України з неочікуваним результатом. Так можна охарактеризувати останні дипломатичні баталії, переговори, а головне й перемоги для України. Спочатку у Берліні відбулась велика конференція з відновлення (Ukrainian recovery conference-2024), потім був плідний саміт G7 на півдні Італії, куди люб’язно запросили й Україну, а вишенькою на торті став той самий саміт миру у Швейцарії, який ініціював Володимир Зеленський.

Головний редактор "Телеграфу" Ярослав Жарєнов побував у Німеччині та Італії і тепер готовий поділитись власними враженнями та об’єктивними оцінками.

Як все починалось? Або погляд з Києва

Якщо довго перебувати в Україні і лише зрідка читати іноземну пресу, надаючи перевагу анонімним Телеграм-каналам, то у декого може скластись враження, що Україна давно не на порядку денному. "Нас зливають", "Влада не те робить" і так далі. Втім, погляньмо на ситуацію в динаміці.

24 лютого 2022 року на зустрічі з нашим послом в Берліні Андрієм Мельником міністр фінансів Німеччини Крістіан Лінднер відмовив представнику Києва в поставках озброєння, оскільки вважав, що український уряд довго не протримається, а налагодження поставок займе певний час, тому й не має сенсу. Так думав Лінднер тоді. На Мюнхенській безпековій конференції у лютому цього року він вже вихвалявся, що Німеччина (о, Боже!) витратить 2% ВВП на оборону. Тоді я публічно дорікнув йому, що Росія витрачає в районі 6-7% ВВП, або 40% свого бюджету на оборону. Тоді Лінднер "злився" з теми, вказавши лише, що розміри економік Німеччини та Росії неспівмірні.

Німецький тигр прокинувся чи ні?

Десь пів року тому в дипломатичних колах почали звучати посили, що в позиції наших німецьких партнерів стався кардинальний злам. Дійсно, на фоні проблем з поставками озброєння зі США, Німеччина нарощувала поставки і допомогу Україні. Однак слід віддавати належне — у кожної країни є свої власні інтереси. І погляд з Києва або Харкова далеко не завжди співпадає з баченням світових лідерів з більш ситих країн континенту. Можливо, саме тому напередодні саміту G7 стало відомо, що Німеччина не погодила нові обмеження щодо Росії. В німецькій пресі їхню ж країну порівняли з Угорщиною, яка постійно виступає проти надання допомоги Україні і проти будь-яких обмежень проти Росії.

Все це відбувається на фоні фактичного програшу правлячої німецької "світлофорної" коаліції на виборах до Європарламенту. В Україні, на жаль, ці вибори не викликали жвавого інтересу, а дарма — в Європі вони спричинили додаткову турбулентність (у Франції Макрон, наприклад, розпустив парламент). Ймовірно, ця турбулентність і зайва обачність не дозволяють німецькому тигру прокинутись остаточно і включити власну економіку у потрібному руслі. У потрібному НАМ руслі.

Берлін

Втім, варто зазначити, що конференцію з відновлення URC-2024 німці організували на дійсно високому рівні. Велика кількість дуже різнопланових учасників мали змогу проводити переговори, знайомитись, шукати нові партнерства. У мене склалось враження, що українців там було суттєво більше, ніж європейців. Приїхали бізнесмени, депутати, міністри, мери, губернатори і чиновники дуже різного рівня. Попри те, що напередодні конференції зі скандалом подав у відставку голова Агенції з відновлення Мустафа Найєм, самого Найєма обговорювали в кулуарах не надто часто.

Офіційну ж складову українська сторона підняла на найвищий рівень — до Берліна без зайвих анонсів прибув Володимир Зеленський. Після переговорів з Шольцом стало відомо про виділення додаткової системи Patriot для захисту українського неба. Ключовими темами "тусовки" в Берліні стала протиповітряна оборона та захист української енергетики. І європейці очевидно розуміють необхідність допомоги нашій країні напередодні, мабуть, найскладнішої зими в історії України.

Чимало обговорень викликало висловлювання президента Зеленського про плани України до кінця року збудувати 1 гВт генеруючої потужності, однак в цілому вектор було задано. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн публічно анонсувала поставки сонячних панелей для створення децентралізованої генерації.

G7

Вже напередодні саміту "Великої сімки" було зрозуміло, що Україна таки отримає додатковий кредит на 50 мільярдів. Так, мова саме про кредит, однак важливими є деталі — повертати цей кредит нам буде треби лише за умови отримання доступу до всіх російських активів або при виплаті Росією репарацій після війни. В інакших випадках Київ гроші не повертає, і не платить відсотки. Це не перша дипломатична перемога навколо історії з російськими активами, однак доволі помітний політичний сигнал. Ці гроші в сумі з іншими, які ми отримаємо, мають забезпечити українські потреби на найближчі рік-півтора.

Іншим політичним сигналом стало підписання вже на саміті G7 двох безпекових угод — з Японією та США. І хоч скептики звертають увагу, що угода зі Штатами не змушує їх фактично вступати у війну навіть у випадку повторення такого сценарію, документ є важливим, бо в США працюють інституції. І наразі Адміністрація чинного президента бере зобов’язання, що Штати будуть підтримувати Україну в тому числі летальною зброєю.

Автору цих рядків вдалось поставити запитання президенту США Джо Байдену щодо того, коли може бути обіцяна ним стратегія української перемоги та покроковий план дій. На жаль, конкретики було мало, однак очевидно, що підписана безпекова угода є одним з таких кроків.

Також на полях саміту Зеленський провів ряд двосторонніх зустрічей. Переповідати їх суть не бачу сенсу, але тут зазначу, що такий насичений тиждень зайвий раз розвіяв надутий Кремлем наратив про нелегітимність діючого українського президента. В Москві, нагадаю, створили і активно просувають тезу, що повноваження Володимира Зеленського закінчились ще у травні. Втім, як бачимо, президент цілком рукопожатний і спокійно зустрічається з іншими лідерами. Що цікаво, Кремль приклав чимало зусиль для зриву першого саміту миру у Швейцарії. За інформацією ЗМІ, Китай активно відмовляв деякі країни їхати на саміт. Однак найцікавіше інше — на початку червня, за два тижні до саміту, у колег з Європейської правди вийшла доволі критична стаття щодо того, яке фінальне комюніке на той момент планувалось підписати учасниками саміту миру у Швейцарії. Дійсно, там були певні гострі моменти, які могли спричинити проблеми для України в майбутньому. Однак після суспільного резонансу Швейцарія (як країна-організатор), та ряд інших країн погодились внесли до фінального комюніке суттєві зміни. У кращий для нас бік. Так, це призвело до зменшення кількості учасників саміту миру або пониження їх рівня з президента, наприклад, до голови МЗС. Втім, важливим є й залишається нав’язування власної повістки для світової спільноти. І не менш важливо, що суспільний розголос допоміг повернути розмову до українського бачення справедливого миру.

І тут важливо, що майже 100 країн бере участь у саміті в Швейцарії. На нього з очевидних причин не запрошено Росію. Українська сторона спільно з партнерами намагається сформулювати і закріпити бачення майбутнього миру, щоб заручитись підтримкою якомога більшої кількості країн світу, в тому числі "нейтральних". Звісно, у країн ЄС і Глобального півдня суттєво інше бачення проблем, які створює російська агресія. І до кожного треба знайти підхід. Тому, як зазначив в Берліні канцлер Шольц, саме проведення саміту миру — це вже перемога.

А що у Москві?

Але, напевне, найцікавіше відбувалось в цей час у Москві. Неочікувано для багатьох, Володимир Путін раптом вирішив, що сторінку конфлікту між Росією та Україною (і Заходом) пора перегорнути. Він навіть знає як — Україна повинна повністю віддати йому 4 області, які Росія у своїй Конституції позначили своїм (Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області. А також АР Крим, про який Путін не казав). І тоді, натякає Путін, все буде як в старі-добрі часи. Щоправда, Україні треба назавжди відмовитись від планів вступати в НАТО. І це при тому, що об’єктивно, Україну в стані війни туди ніхто брати не планує.

Тут варто зауважити, що Путін де-факто відмовився від багатьох "целей СВО", які заявляв раніше. Та й світоглядно заява російського диктатора виглядала дещо панічною. В експертних та дипломатичних колах припускають, що Путін перейшов до нової фази протистояння — війни заради війни, без можливості виходу. І спроба торгу може свідчити, що він так чи інакше розуміє, що досягнути заявленої мети про окупацію всієї України він не може.

Останній тиждень показав, що крок за кроком на дипломатичному напрямку є такі важливі перемоги. Вони, на жаль, не повернуть одразу світло в усі українські домівки, і тим паче не повернуть життя та здоров’я тих дівчат і хлопців, які боронили і боронять нашу країну. Однак європейці (і не тільки) досі в захваті від чуда, яке створила Україна на початку. І якщо в лютому мало хто робив на нас ставку, то зараз світова спільнота дає чіткий сигнал — МИ З УКРАЇНОЮ! Це великий успіх всіх, хто причетний до переговорного процесу — це і президент, і МЗС, і ОП, і Міноборони, і Уряд в цілому. А головне — це результат роботи нашої армії, і нашого народу. Чи цього достатньо для перемоги тут і зараз? На жаль, ні. Але це важливі кроки в правильному напрямку.

Світ хоче чути голос України, і бачити нас незалежними. Однак, як я вже згадував, у кожного гравця є інтереси своєї країни. І про це не варто забувати.

15 червня у Швейцарії відбувся перший день саміту миру. З головними його заявами можна ознайомитись за посиланням.