Як правильно дякувати і одягати. П'ять правил української мови, які ви могли не знати

Читать на русском
Автор
6569
Літературна редакторка Юлія Мороз Новина оновлена 03 липня 2024, 11:57
Літературна редакторка Юлія Мороз. Фото Колаж "Телеграфу"

5 відповідей на поширені мовні питання

Дедалі частіше спілкування українською мовою породжує запитання щодо вживання того чи іншого слова. Як буде правильно: "дякую" чи "спасибі"? Чому не можна казати "велике дякую"? Яка різниця між "одягати" і "надягати"?

На ці найпоширеніші запитання "Телеграфу" відповіла літературна редакторка й коректорка української мови; членкиня Асоціації українських редакторів; лекторка курсів з редагування від "Літосвіти"; авторка фахової сторінки про українську мову в Instagram й Facebook Юлія Мороз.

1."Дякую" чи "спасибі"?

— Одвічне запитання, яке мучить душу кожного україномовного: як же ж правильно подякувати? "Дякую" чи "спасибі"? Яка історія цих слів?

Правильно і так, і так. Це обидва нормативні слова в українській мові.

Слово "дякую" набагато давніше за "спасибі", уперше його зафіксували 1433 року. Панує думка, що "дякую" в українську мову прийшло з німецької (danke) через посередництво польської (dziękuję). Однак корені цього слова сягають ще часів Римської імперії, адже давньонімецьке слово denken споріднене з латинським tongeo — "знаю" (їхнє початкове значення тісно пов’язане з іменником "думка", бо тоді люди мислили так: "ви мені зробили добро, я думаю, я пам’ятаю про це").

Загалом слова з коренем "дяка" мають майже всі германські мови (німецька — danke, нідерландська — dank, англійська — thank, скандинавські — tak, takk), уся група західнослов’янських мов (чеська — děkuji, польська — dziękuję, словацька — ďakujem), а також білоруська — дзякуй. Отже, це слово можна вважати спільного європейського походження.

Слово "спасибі" дещо молодше, у писемних пам’ятках його фіксують із XVI століття. Воно утворилося внаслідок злиття й фонетичної видозміни давньоруського вислову съпаси Богъ — "нехай спасе Бог". Походження цього слова спільнослов’янське, тому воно не є калькою з російської мови. Крім того, "спасибі" зафіксоване в словнику Бориса Грінченка, його активно вживали класики української літератури, а також у нас є чимало фразеологізмів з ним.

Ще хочу звернути вашу увагу на поширену помилку — вживати словосполуку "велике дякую".

"Дякувати" — це дієслово (що робити?), тож ми не можемо супроводжувати його прикметниками, так само як не кажемо, наприклад, "веселе працюю", "чудове граю", "велике пишу" чи "неймовірне готую".

Правильно казати:

✔ вельми дякую;

✔ ґречно дякую;

✔ дуже дякую;

✔ красно дякую;

✔ сердечно дякую;

✔ щиро дякую.

А зі словом "спасибі" прикметники будуть на своєму місці, бо "спасибі" в таких випадках виступає іменником (= подяка): велике спасибі; щире спасибі; сердечне спасибі:

Щире спасибі Вам за замітки про Шевченка (Іван Франко).

• Передай від мене і від діток наших щире спасибі твоїм офіцерам, що прописали нашому голові (Олесь Гончар).

• Ну, спасибі вам, дідусю, за пораду! Велике спасибі! (Остап Вишня).

• Спасибі, синку, велике спасибі… Я й не знав, що ти такий… майстер (Всеволод Нестайко).

• Прийміть від мене сердечне спасибі за обіцяну поміч словом і ділом так щиро, як я Вам його засилаю (Михайло Коцюбинський).

2. "Одягати" чи "надягати"?

— Яких типових помилок припускаються, вживаючи дієслова "одягати" й "надягати"? Як запам’ятати легко? Може, є асоціативні лайфхаки?

— Найчастіше плутають дієслова "одягати" й "надівати". Хоча я не можу з абсолютною впевненістю стверджувати, що ці слова не можна взаємозамінювати, мовознавці все-таки радять розрізняти їх значення.

Слово "одягати" вживають до одягу. Можна використовувати, наприклад, з такими словами: (одягати що?) сукню, штани, спідницю, сорочку, костюм, халат, светр, пальто, плащ, рукавиці, форму, однострій, спецодяг, білизну.

А слово "надівати" рекомендують вживати тільки до аксесуарів: (надівати що?) окуляри, шапку, капелюх, прикраси, намисто, сережки, перстень, вінок, фату, очіпок, маску, пояс, навушники, наручники, колесо, сідло, хомут, вуздечку.

Цікавішим видається слово "надягати", бо в літературі знаходжу, що його вживають і до одягу, і до аксесуарів:

• Часом, в неділю, Підпара здіймав з жердки жупан і надягав на себе широкий пояс (Михайло Коцюбинський).

• Один молодий чоловік, утомившись стрибанням через козла, одійшов набік і почав надягати на себе сюртук, скинутий було для легкости рухів (Леся Українка).

• Вимившись як слід, витер тіло сухим полотном і став надягати сорочку (Андрій Чайковський).

Надягай мерщій спідницю! — гнала знову Марина (Панас Мирний).

Надягайте чарівні окуляри, тоді будемо балакати! (Всеволод Нестайко).

Надягайте. — Що надягати? — Гумовий шолом з електродами (Макс Кідрук).

Як запам’ятати? Пропоную асоціацію з одягом: у слові "одягати" є корінь "одяг", відповідно вживайте його тільки до одягу. У слові "надівати" такого кореня немає, є тільки значення "надіти", тобто "нанизати", "прикріпити", відповідно його вживаємо до аксесуарів. А слово "надягати" немов поєднання "одягати" й "надівати", тому можна вживати і в першому, і в другому значенні.

3. "Долучатися" чи "доєднуватися"?

— Останнім часом замість "долучатися" почали активно використовувати "доєднуватися"? Це ж помилка?

— Я вважаю, що це взагалі не помилка. Цього слова не фіксують словники, але воно утворене абсолютно природно. По суті, ми стали свідками виникнення нового слова. У нас же є приєднуватися і прилучатися, а також є долучатися, то чому ж не можна вжити і "доєднуватися"? Якби це було якесь скальковане з російської слово чи недолугий англіцизм, то я б рекомендувала уникати його, а от "доєднуватися" цілком українське, утворене за допомогою префікса до- і дієслова "єднатися".

Деякі письменники-сучасники вживають це слово:

• Поступово до гурту доєднувалися юристи, письменники, не стали цуратися ділові люди, небайдужі української справи… (Іван Корсак).

• Йшли уздовж берега. До них доєднувалися люди в інших місцях (Владислав Івченко).

• …Зупинка біля генерала Бойнебурґа та фельдмаршала поручника Маловеца — і саме в цьому місці до натовпу доєдналися ми: Аделя […], Петро […] та я з малим знайдою […] (Софія Андрухович).

Більше того це слово використовував Михайло Грушевський:

• До екзекуцій Самойловича і Дорошенка, московських, татарських і турецьких доєдналися ще й польські: Польща, яка спочатку не опротестувала приєднання Правобережної України до Лівобережної, виступила тепер з претензіями й вислала військо.

Можна побачити і в сучасній перекладній літературі:

• До хору доєдналися ще двоє із лісової хащі (Террі Пратчетт. "Морт").

• Нез’ясоване колективне безумство, що примушує людей доєднуватися до примарного почту, що летить по небі (Анджей Сапковський. "Відьмак").

• А за милю, в них за спинами, в терміналі, двоє чоловіків доєдналися до третього в зеленій автівці (Стівен Кінґ. "Та, що породжує вогонь").

Отже, я особисто не маю нічого проти цього слова й не вважаю, що його вживати помилково.

4. "Неочікувано" чи "несподівано"?

— Також дуже часто почали вживати слово "неочікувано", хоча завжди було "несподівано". І першого слова навіть нема в словнику. Це прояв неграмотності, який підхопили інші?

— Слово "неочікувано" є у 20-томному Словнику української мови (найновішому на сьогодні словнику), а sum.in.ua уже старий і суперечливий, тому рекомендую ним менше користуватися й додатково перевіряти слова в інших словниках. Хочу звернути вашу увагу, що слово "неочікувано" не почали вживати нещодавно — його вживали вже давно й воно не нове:

• Заздрим оком стежив він за молодцями, застукував їх в глухих кутках, неочікувано з’являвся з-за рогу хати і бив, бив і — ногами, і дзьобом (Олег Ольжич, 1928).

• Гримнуло зненацька, дійсно раптом, несподівано, неочікувано (Улас Самчук, 1935).

• Нагло й неочікувано впало на нього страшне відкриття (Дарія Ярославська, 1951).

• Але імператор приїхав неочікувано, серед зими, приїхав у жалобі, поховавши жону… (Павло Загребельний, 1974).

Тому слова "неочікувано" й "несподівано" цілком можна вживати як синоніми. Котре вам більше відгукується — те і вживайте.

5. Як перевіряти за/по?

— У багатьох текстах, побутових розмовах і навіть новинах вживають прийменник "за" перед іменником "продукти" ("пішов за продуктами"). Чи відповідає це сучасним нормам української мови? Як перевіряти за/по?

— Фрази "піти за продуктами" й "піти по продукти" мають зовсім різні значення.

"Піти за продуктами" означає, що продукти йдуть собі, гуляють, а ви ззаду йдете за ними — можливо, охороняєте їх, а може, просто відстаєте — хтозна. Словник пояснює нам, що "за" вживається при вказуванні на особу, предмет, безпосередньо за якими хтось іде, щось рухається, і наводить приклади:

• Побачив його Тарасик та й тихенько, тихенько за ним (Михайло Коцюбинський).

Ходив Антон за плугом з почуттям високої гідності хлібороба (Степан Чорнобривець).

• Гурт вояків плентався за танком (Олег Лисяк).

За возом ішла прив’язана віжками паньматка, яка вряди-годи здіймала руки й голосила (Валерій Шевчук).

А от "по" вживається при вказуванні на предмет, особу, що є метою дії, руху:

• І хліб пекти, по телята йти, Коли б мені, Господи, Василя знайти! (Павло Чубинський).

• Роман хотів їхати по доктора (Іван Нечуй-Левицький).

• Пішов Дідок у ліс по дрова (Леонід Глібов).

• Тато… поліз за пояс по люльку (Ірина Вільде).

• Іти по воду.

Тобто коли ми хочемо щось звідкись забрати (чи купити, чи позичити) і мусимо спершу піти до того місця, то вживаємо "по". Уявіть, ви вдома, і вам треба: 1) купити хліб; 2) набрати воду у водоматі; 3) забрати дитину зі школи; 4) подзвонити до лікаря, бо є деякі проблеми. Усі ці пункти не біля вас — і вам до них треба дійти або ж зробити певну дію, щоб їх отримати.

Тому в усіх цих випадках ми вживаємо "по": піти по хліб, піти по воду, поїхати по дитину, звернутися по допомогу. Ці предмети/особи — ваша мета.

А от із "за" так не спрацює. Ви собі можете йти за продуктами, але це може бути випадковістю, бо насправді ви йдете по хліб у магазин, а продукти просто гуляють поперед вас на вулиці, тож доводиться йти за ними. Або якщо ви йдете за водою, то вода — не ваша мета, насправді ви шукаєте готель, який розташований унизу по річці, і щоб не загубитися, вам порадили піти в тому напрямку, в якому тече річка, — от ви і йдете за водою до готелю.

Піти по офіціанта — тобто прийти особисто до нього, він є вашою метою дії.

Піти за офіціантом — тобто рухатися разом з ним, наприклад, до вбиральні, бо він знає дорогу й погодився провести вас. Ваша мета тут не офіціант, а вбиральня. Ось і вся різниця.