У монополізації експорту озброєння є небезпека: директор NAUDI назвав головні ризики

Днями президент Володимир Зеленський заявив, що з листопада цього року Україна відкриває можливість експорту власних зразків озброєння. За даними видання "Українська правда/Межа.Оборонка", рішення має стати важливим кроком до фінансової стійкості українського оборонно-промислового комплексу, адже дозволить компаніям залучати кошти для розвитку технологій, а державі — отримувати додаткові податкові надходження.

Втім, ключовим викликом залишається питання: як побудувати прозору систему експорту зброї без ризиків корупції та надмірної бюрократії? За словами виконавчого директора Національна асоціація оборонної промисловості України (NAUDI) Сергій Гончаров, головна загроза полягає у збереженні моделі державної монополії.

"Протягом багатьох років Україна використовувала модель, у якій лише вузьке коло державних компаній-спецекспортерів мало право здійснювати зовнішньоекономічні операції з товарами військового призначення. Формально це створювалося для контролю за чутливими технологіями, але на практиці — породило непрозорість, політичний вплив і корупційні ризики", — зазначив Сергій Гончаров.

Виробники, які не мають прямого доступу до замовників, змушені працювати через державних посередників, що знижує прибутковість контрактів і стримує інноваційний розвиток галузі.

Ще однією системною проблемою, на думку Гончарова, є неузгодженість дозвільних процедур. Кожен контракт проходить десятки етапів погоджень, міжвідомчих рішень та перевірок кінцевого користувача. Це створює затримки, втрату замовників і репутаційні ризики для українських компаній.

"Потрібно відійти від ручного управління і перейти до цифрової, передбачуваної моделі регулювання, — наголосив виконавчий директор NAUDI. — Ми пропонуємо впровадити відкритий реєстр експортних операцій, публічну звітність спецекспортерів і стандартизовані процедури погоджень. Це дозволить скоротити корупційні ризики і підвищити довіру міжнародних партнерів".

Оптимальною моделлю на сьогодні є баланс державного контролю та ринкової конкуренції. Держава має зберігати контроль за стратегічними технологіями, але водночас надати можливість добросовісним виробникам самостійно виходити на зовнішні ринки — за чітко визначеними правилами.