Токсичні уламки та іржаві "сюрпризи": начальник групи розмінування ДСНС про нові пастки росіян та міфи про міни

Росія дедалі частіше застосовує ракети з касетними бойовими частинами, які розкидають сотні дрібних вибухівок на великій площі, дрони-камікадзе почали скидати гранати, а старі радянські боєприпаси отримали "друге життя" у модернізованому вигляді.

Про нові типи небезпек, з якими стикаються українські сапери, та про те, як діяти цивільним у разі виявлення небезпечних предметів, "Телеграф" поговорив із Вадимом Дерімовим, начальником групи підводного розмінування та спеціальних водолазних робіт. Він служить у Головному мобільному рятувальному центрі швидкого реагування ДСНС України.

У одній ракеті може бути десятки смертельних снарядів

— Пане Вадиме, які типи вибухонебезпечних предметів останнім часом найчастіше знаходять у житлових районах після російських обстрілів, і які з них становлять найбільшу загрозу для цивільних?

— У житлових кварталах найчастіше виявляємо уламки крилатих ракет та різних типів дронів‑ударників. Із крилатих ракет — залишки бойових частин, вага яких може перевищувати 300 кг. Якщо така бойова частина не підірвана й лежить у дворі або на вулиці, вона становить величезну загрозу: при детонації постраждають великі ділянки, будівлі та люди.

Що стосується ударних БПЛА — найпоширеніші назви, з якими ми стикаємося, — "Герань‑2" та "Гербера". У "Герань‑2" бойова частина менша, ніж у крилатої ракети, але загроза зростає через масовість застосування. Як ви знаєте, одночасно може заходити десятки дронів, що призводить до великої кількості попадань та уламків у населених пунктах. Найбільше викликів у нас саме через "Герань‑2".

— Як люди можуть відрізнити такі небезпечні предмети від звичайного металобрухту?

— Найперша ознака — військове маркування. Якщо бачите підозрілий металевий предмет і на ньому є цифри або написи, це вже сигнал. Зазвичай такі деталі сірого кольору, з чорними буквами. Людина, навіть без спеціальної підготовки, може зрозуміти, що це не деталь автомобіля, а щось військове. Головне не торкатися.

— Як часто цивільні травмуються через такі невибухлі боєприпаси?

— Проблема зазвичай виникає під час самих обстрілів: люди залишаються в квартирах, і тоді можуть бути жертви. Утім, за весь час повномасштабного вторгнення випадків детонації вже після обстрілів у Київській області не зафіксовано.

Завдяки відповідальності громадян усе проходить добре: коли люди помічають, що щось впало чи вибухнуло, вони не наближаються до небезпечного місця, а огороджують його. Після цього прибуває поліція, встановлює периметр, і тоді вже приїжджає наш підрозділ для виконання завдання.

Так, існує загроза детонування в будь-який момент, але ми мінімізуємо ризики для людей за допомогою дронів. Використовуємо безпілотні літальні апарати та наземні роботизовані комплекси, які керуються дистанційно через відеозв’язок. Вони працюють у парі: повітряний дрон контролює ситуацію зверху, а наземний рухається до об’єкта.

Техніка обстежує місцевість навколо небезпечного об’єкта, і приблизно у 90% випадків загрозу знешкоджують одразу на місці без участі людини.

— Чи змінився характер загроз за останній рік? Чи з’явилися нові типи боєприпасів, про які українці повинні знати?

— Як і раніше, наші підрозділи щоденно стикаються зі спеціально встановленими вибухонебезпечними предметами, такими як гранати на розтяжках у лісах, населених пунктах та приміщеннях. Також бачимо протипіхотні міни, замасковані під побутові предмети, а також інші пристрої, встановлені нестандартними способами. Наприклад, боєприпаси, у яких відсутній штатний підривник, але "щось до нього торчить", тобто хтось уже робив з ним маніпуляції. Такі речі дуже непередбачувані — невідомо, як вони спрацюють.

Крім того, на російських дронах з’явилися скиди вибухонебезпечних предметів. Наш підрозділ уже стикався з такими загрозами.

Є ракети-носії, які несуть суббоєприпаси. Вони існували ще за радянських часів, але зараз росіяни роблять нові модифікації. Це дуже небезпечні предмети, до яких категорично заборонено підходити. Деякі з них можуть реагувати на рух.

Зазвичай вини мають вигляд металевої трубки з квадратними насічками, які призначені для утворення великої кількості уламків під час вибуху.

В деяких типах ракет буває до кількох десятків таких суббоєприпасів, у інших понад 70, — все залежить від конструкції ракети. Ми часто знаходимо по одному елементу "тут" і по одному "там". Шахед пролітає далі, і ми не завжди бачимо повну картину, бо інші підрозділи теж працюють у полі й фіксують свої знахідки. Тому давати загальнообласну статистику лише по наших даних було б некоректно.

— На якій відстані розлітаються суббоєприпаси та інші елементи?

— Це дуже залежить від висоти і моменту скиду, від аеродинаміки самих елементів, від того, з якої ракети чи дрона їх скидали. Уявіть: у повітрі відбувається розрив. Це не "декілька метрів", а часто — сотні метрів і більше. Точну дистанцію без технічних розрахунків не назвеш.

Іноді уламки містять токсичне паливо

— Чи правда, що іржаві або пошкоджені боєприпаси навіть більш небезпечні за нові?

— Так, це правда. У нас є поняття першої і другої категорій вибухонебезпечних предметів.

Перша категорія — це боєприпаси, які фактично "були покладені на зберігання", не мають видимих механічних чи термічних пошкоджень, були у ящиках або сховищах і використовувалися за призначенням. Вони менш непередбачувані, бо їхні механізми відносно цілі.

Друга категорія — це боєприпаси з видимими пошкодженнями: іржа, механічні ушкодження, сліди термічної дії або пошкоджені підривники. Тобто все те, що змінило конструкцію або роботу детонуючих механізмів. Особливо небезпечні снаряди, які пройшли канал ствола. У підривнику можуть утворитися механізми взведення, і навіть невеликий вплив на підривник (удар, тиск, переміщення) може спричинити вибух.

Чому старі й іржаві більш непередбачувані? Бо ми не знаємо, чому вони не здетонували раніше: чи не спрацював підривник, чи корозія змінила властивості металу, чи зламався запобіжник.

Тому всі пошкоджені, іржаві або "довго лежачі" боєприпаси ми автоматично відносимо до другої категорії і вважаємо їх вкрай небезпечними. Головна порада — не чіпати, не перекочувати, не намагатися розібрати. Повідомляйте служби 101/102 і чекайте фахівців.

— Чи можуть уламки залишатися небезпечними після вибуху? Як довго після удару зберігається ризик вторинної детонації?

— Вторинна небезпека — це, перш за все, уламки ракет. Якщо летить велика ракета і вона не вибухнула повністю, залишаються уламки дуже важкого металу. У таких уламках можуть бути двигуни, турбіни, акумулятори та інші складові, які при падінні здатні пошкодити будівлі, автомобілі або навіть зачепити людей.

Тому після вибуху не можна одразу підходити до місця падіння уламків. Потрібно дочекатися відбою повітряної тривоги, а вже потім обережно перевіряти територію.

— Чи можна переміщувати уламки, які впали на подвір’я або заблокували дорогу?

— До будь-якого підозрілого предмета цивільним навіть підходити заборонено. Часто такі уламки містять незгоріле ракетне паливо, яке токсичне і легко запалюється. Уявіть: ракета, яка прилітає на 1000 км, може мати ще половину бака палива. Крім того, там є двигуни, турбіни, акумулятори і усе це створює загрозу пожежі і травм. І, звісно, ми не забуваємо про бойову частину, яка може бути в нестабільному стані.

— На яку мінімальну відстань краще відійти від небезпечного предмета?

— За будь-який великий або підозрілий предмет краще відійти на понад 100 метрів. Якщо поруч є масивна споруда — можна сховатися за нею. Маленьке дерево чи паркан не вважається надійним укриттям.

— Є думка, що мобільний телефон може спровокувати вибух. Це правда чи міф?

— На території Київської області таких випадків не було. Жодного разу мобільний телефон не викликав детонацію. Можливо, десь на сірій зоні (територія, де немає чіткого контролю з боку жодної зі сторін — ред.) або на військових об’єктах таке теоретично можливо, але в мирних районах — це скоріше міф.

Весна та осінь — пік викликів

— Що порадити дачникам і городникам перед початком сезону? Як саме обстежити свою ділянку, щоб не викликати рятувальників даремно?

— Так, якщо кожен почне викликати ДСНС без попереднього огляду своєї території, у нас просто не вистачить часу реагувати на справді важливі випадки — там, де реально є вибухонебезпечні предмети в Києві чи в населених пунктах області. Людей не вистачить фізично.

Тому найперше — кожен має сам знати свою ділянку. Перед початком сезону потрібно уважно оглянути територію: чи не з’явилися нові, невідомі предмети, уламки чи металеві деталі, яких раніше не було. Якщо бачите щось підозріле — огляньте здалеку, не наближаючись. І лише після цього викликайте службу 101 або 102. Приїде ідентифікатор, визначить, чи предмет небезпечний, і якщо так — уже далі залучається піротехнічний підрозділ.

— Коли зазвичай спостерігається пік таких викликів?

— Після обстрілів — постійно. Тоді найбільше викликів через розльоти уламків ракет і дронів.

Якщо не брати до уваги періоди обстрілів, то пік починається навесні — коли люди виходять на поля, починають орати землю, і звідти "вилазять" старі боєприпаси. Другий сплеск — восени, під час грибного сезону. Люди масово йдуть у ліси, куди раніше боялися заходити, і знаходять те, що роками лежало після бойових дій.

— Про які саме території йдеться?

— Ми говоримо про Київську область. Найбільше знахідок у деокупованих районах, де проходили бойові дії, були позиції ворога та скупчення техніки. Снаряди розліталися на великі відстані, часто глибоко в ліс. У перші місяці повномасштабного вторгнення люди туди не заходили, боялися. А зараз, коли час минув, здається, що вже безпечно і вони йдуть у глиб лісу. А там досі "сюрпризи".

— А чи залишилися на цих територіях протипіхотні міни?

— На території Київської області протипіхотних мін не виявляли. Виняток — це зона відчуження, де працюють військові підрозділи. Там дійсно знаходили протипіхотні міни, які заборонені Женевською конвенцією.

— Який середній час очікування на приїзд піротехніків?

— Це дуже залежить від кількох факторів. Офіційно на збори нам дається 40 хвилин, але ми настільки натреновані, що збираємося й виїжджаємо набагато швидше — за 10–15 хвилин.

Все починається від роботи ідентифікатора. Людина дзвонить на 101/102, приїжджає ідентифікатор, він оцінює об’єкт і дає заявку на піротехніків. Як тільки заявка є — ми миттєво збираємося і виїжджаємо. Далі час очікування залежить виключно від відстані до місця знахідки й дорожніх умов. У місті це може бути від двадцяти хвилин до години, за містом — відповідно довше, якщо далеко або техніка застрягає в полі.

Роботи для піротехніків ще дуже багато

— Які області України зараз найнебезпечніші і найбільш "забруднені" вибухонебезпечними предметами?

— Найбільше роботи у Харківській і Донецькій областях, також багато робіт у звільнених районах північних областей після інтенсивних бойових дій. Там і скупчення техніки, і розльоти снарядів, і залишки загороджень.

— Скільки часу може зайняти повне очищення території України від мін та вибухонебезпечних предметів?

— Тут немає єдиної відповіді. На деяких територіях були одиничні постріли — там робота швидша. Якщо ж було встановлено протипіхотні загородження, касетні боєприпаси або навіть мінні поля — процес переходить на ручне розмінування метр за метро і значно затягується.

Часто спочатку знаходиш кілька боєприпасів, потім виявляєш ознаки касет, і вся операція змінює методику. Тому реалістично — один рік активних бойових дій дає приблизно п’ять років роботи піротехніків для повного очищення.

З початку 2025 року піротехнічні підрозділи ДСНС України здійснили близько 35 900 виїздів. Під час них було виявлено, вилучено та знищено понад 73 300 одиниць вибухонебезпечних предметів, у тому числі 1 283 авіаційні бомби. Обстежено територію площею понад 21 600 га.

Крім того, початку широкомасштабного військового вторгнення Російської Федерації на територію України піротехніки здійснили 159 400 залучень. За цей час було виявлено, вилучено та знешкоджено понад 625 000 одиниць вибухонебезпечних предметів та близько 3 000 кг вибухової речовини, у тому числі 5 039 авіаційних бомб. Обстежено територію площею близько 191 600 га, з яких понад 5 500 га очищено за допомогою машин механізованого розмінування.

— Як багато роботи лишилося на Київщині і які планові роботи вже виконані?

— По плановим роботам на цей рік наш Головний мобільний рятувальний центр швидкого реагування ДСНС України вже завершив більшість завдань. Конкретно наша група підводного розмінування прочистила понад 90 гектарів дна Київського водосховища Ми шукали залишки ракет і БПЛА під водою. Зараз триває підготовка спорядження й техніки на наступний рік, чекаємо завдань.

В нас є машини механізованого розмінування. Це такі великі одиниці техніки, схожі на танк, але з передніми ланцюгами чи фрезами, які "перемелюють" ґрунт перед собою. Їх відправляють першими на ділянки зі свідченнями мінних загороджень і касетних елементів — вони мінімізують людські втрати, бо виконують дуже небезпечну роботу механізовано.