Гігант, що отруює: як потужний комбінат СРСР досі несе смертельну небезпеку для міста на Львівщині

Колись у Новому Роздолі на Львівщині земля тремтіла від роботи екскаваторів, а над містом стояв густий запах сірки, знайомий кожному, хто жив поруч із найбільшим сірчаним комбінатом країни. Тут виростали цілі родини гірників та хіміків, а місто трималося на ритмі видобутку, що не зупинявся ні вдень, ні вночі. Сьогодні від тієї індустріальної епохи залишилися лише пустки, провалля й кислотні водойми. Гігант, який колись працював на весь Союз, тепер нагадує про себе тишею, що іноді небезпечніша за колишній шум виробництва.

"Телеграф" розповідає, як підприємство, що підняло Новий Розділ із нуля й сформувало ціле місто, перетворилося на техногенну зону з невирішеними екологічними ранами.

Як народжувався сірчаний гігант

Ще до появи комбінату ця місцевість була звичайним селом із кількома десятками вулиць та невеликими господарствами. Ситуація змінилася наприкінці 1950-х, коли геологи виявили тут одне з найбільших у Європі покладів самородної сірки. Знахідка стала стратегічною — Союз потребував власної сировини, а імпорт був дорогим і нестабільним.

Саме цей родючий пласт порід визначив подальшу долю території. У 1960-х почали зводити перші виробничі майданчики, дороги й тимчасові містечка для будівельників. Разом із ними з’явилася ідея створити нове індустріальне місто — не розширювати старі поселення, а фактично будувати все з нуля. Так Новий Розділ перетворився на один із наймасштабніших проєктів радянського хімпрому на заході України.

Епоха розквіту: коли комбінат працював без зупинок

У 1960–1980-х роках Новороздільський сірчаний комбінат став серцем місцевої індустрії. Ритм його роботи визначав ритм життя міста: зміни на виробництві, гуркіт техніки, нічні транспортери, що не зупинялися ні на хвилину. У ті часи навіть туман над містом іноді мав ледь помітний "виробничий" відтінок — настільки тісно життя Нового Роздолу було пов’язане з комбінатом.

Працювати тут вважалося престижно. Люди приїжджали з різних регіонів, а професії передавалися з покоління в покоління. Комбінат будував житлові квартали, дитсадки, котельні, лікарні — фактично він був містоутворюючим центром, який утримував соціальну й економічну інфраструктуру.

Як працювало виробництво, яке годувало регіон

Найцікавішим у Новому Роздолі був спосіб видобутку — підземна виплавка сірки. Під землю подавали перегріту воду й пару, які розплавляли сірку в пластах. Після цього її викачували на поверхню у вигляді густої гарячої маси, що потім застигала у формах або перероблялася далі.

Паралельно працювали й кар’єрні ділянки, де екскаватори ніби "знімали" землю величезними шарами. Усе це виглядало як окрема індустріальна держава: котельні, трубопроводи, випаровувальні установки, хімічні лабораторії, власні залізничні гілки.

Комбінат забезпечував сіркою не лише Україну, а й значну частину радянського ринку, відіграючи ключову роль у хімічній промисловості Союзу.

Чому все почало тріщати: перші ознаки занепаду

У 1990-х роках ситуація змінилася так швидко, що комбінат просто не встиг підлаштуватися. Основні причини занепаду збіглися в один момент:

— розрив радянських економічних зв’язків, що позбавив комбінат стабільних ринків;

— падіння світових цін на сірку, адже нафта та газ почали давати дешеву "техногенну" сірку;

— вичерпання доступних пластів, які можна було видобувати без надвисоких витрат;

— відсутність модернізації, на яку просто не було коштів.

Уже на початку 1990-х обсяги видобутку впали, а в 1992 році видобуток зупинили повністю. За кілька років комбінат почав швидко втрачати людей, інфраструктуру, обладнання. Частину території розібрали на метал, інші будівлі стояли порожніми й руйнувалися.

Те, що десятиліттями було центром життя, тепер ставало промисловою пусткою.

Що залишилось після зупинки

На відміну від багатьох інших підприємств, Новороздільський комбінат не можна було просто "закрити" і залишити. Видобуток сірки залишив після себе токсичну спадщину: техногенні озера, кислотні стоки, порушений ґрунтовий баланс, залишки промислових відходів. Частина водойм і сьогодні має характерне жовтувате або зеленкувате забарвлення, а місцеві екологи періодично повідомляють про зміни у складі води.

Найскладніша проблема — кислотні озера, що утворилися на місці відвалів і старих технологічних майданчиків. З кожною зливою вони розростаються, повільно змінюючи рельєф і забарвлюючи ґрунт у неприродні кольори.

Були спроби масштабної рекультивації, але вони або недофінансовані, або не завершені. І до сьогодні територія лишається одним із найбільших техногенних кластерів Львівщини.

Чому "мовчазні" руїни продовжують впливати на місто

У 2025 році колишній комбінат — це велетенська індустріальна зона, яка втратила функцію, але зберегла ризики. У різні роки тут фіксували загоряння промислових відходів, локальні обвали, витоки техногенних вод. Для міста це — джерело хронічних екологічних проблем, які без належного контролю лише накопичуються.

Поряд із руїнами стоять житлові квартали, збудовані для працівників комбінату. Люди живуть поруч із територією, яка десятиліттями формувала їхнє життя — а тепер стала техногенною раною, що нагадує про колишню індустріальну велич і ціну занепаду.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що насправді приховував СРСР на заводі Київщини і чому його підвал досі лякає. За високими парканами заводу ховалася військова таємниця, яка продовжувала жити навіть після катастрофи на ЧАЕС.