Тут і досі фонить: що насправді приховував СРСР на заводі Київщини і чому його підвал досі лякає

У Прип'яті не потрібно було питати, де працюють сусіди — якщо не на ЧАЕС, то, швидше за все, на "Юпітері". Цей завод був другим серцем міста: тут крутилися три з половиною тисячі робітників, тут давали зарплату, путівки та житло. Офіційно — виробляли магнітофони. Але коли бачиш високі паркани, охорону біля воріт і цехи, куди не пускають навіть своїх, починаєш здогадуватися: магнітофони тут — не головна справа.

Цікаво, що після 1986-го "Юпітер" не зупинився — він змінив роль і став базою для тих, хто рятував Чорнобиль. А сьогодні це одне з найзагадковіших місць зони відчуження, де досі страшно спускатися у підвал. "Телеграф" розповідає, чому завод із "мирною" вивіскою досі викликає запитання.

"Юпітер" — завод, якому не потрібна була реклама

Коли у 1980 році "Юпітер" відкрив двері для перших працівників, у Прип'яті про нього говорили як про філію київського оборонного заводу "Маяк". Офіційно — виробництво деталей для магнітофонів та побутової електроніки. На практиці — підприємство, де все трималося на дисципліні, точності та мовчанні.

Щодня через прохідну проходили близько 3,5 тисяч робітників. Для молодого міста це була друга за значенням робота після атомної станції. Тут була стабільність: зарплата, соцпакет, можливість отримати житло.

Більшість працівників мали доступ до кількох цехів — там справді збирали касетні механізми, плати для електроніки, дрібні комплектуючі. Але були й інші приміщення: з герметичними дверима, посиленою вентиляцією та контролем на вході. Туди пускали не всіх. І навіть серед робітників про ці цехи говорили рідко.

Місто жило поруч із ЧАЕС і звикло до думки: якщо щось засекречене — значить, так треба. Ніхто не здивувався високим парканам, колючому дроту чи охороні біля воріт. Прип'ять будувалася як місто майбутнього, і "Юпітер" ідеально вписувався у цю картину.

Легенда про магнітофони працювала бездоганно

У відкритих цехах дійсно збирали побутову техніку — це бачили всі. Але ті, хто мав доступ глибше, розповідали інше.

У закритій частині заводу виготовляли компоненти, які ніколи не потрапили б на полиці магазинів. За свідченнями колишніх працівників та документами, знайденими сталкерами, йшлося про деталі для військової електроніки: бортові блоки для літаків, системи керування, апаратуру, яку використовували в оборонній промисловості.

Підтверджували це не лише чутки. Планування заводу говорило саме за себе: герметичні кімнати, захисні двері, складні вентиляційні системи, які не потрібні для збирання магнітофонів. На металевих стелажах стояли корпуси, які важко було пояснити побутовими потребами.

Такі підприємства у СРСР не рекламували, але й не приховували зовсім. Їх вбудовували у звичайні міста, давали нейтральні назви та офіційно прикривали "мирним" виробництвом. Це дозволяло тримати стратегічні об'єкти подалі від кордонів, але при цьому забезпечувати їх робочою силою та інфраструктурою. "Юпітер" був одним із таких місць.

Як завод став базою для "Спецатома" і допомагав рятувати Чорнобиль

26 квітня 1986 року змінило все. Прип'ять евакуювали за одну добу, а "Юпітер" опинився в зоні забруднення. Проте будівлю не закинули — навпаки, вона отримала нове призначення.

Сюди прийшли ліквідатори. Вони мали очистити приміщення від радіоактивного пилу. Працювали в респіраторах, змивали поверхні, зчищали підлогу, намагалися знизити фон у цехах. За спогадами учасників, робота була важкою — пил засідав у найдрібніших щілинах, на металевих конструкціях, у вентиляційних шахтах. Але інакше використовувати будівлю було неможливо.

Пізніше завод передали об'єднанню "Спецатом" — структурі, що займалася роботами на об'єкті "Укриття". Тут створили лабораторії, де випробовували роботів і дистанційні пристрої для роботи в зонах високого радіаційного фону. На "Юпітері" перевіряли дозиметричне обладнання, калібрували прилади, тестували системи, які потім везли на четвертий енергоблок.

За документами, робота підрозділів "Спецатома" тривала до другої половини 1990-х років. Навіть коли Прип'ять остаточно спорожніла, частина інфраструктури продовжувала працювати. Давали електрику, працювали душові, а в басейні "Лазурний" іноді можна було побачити людей із перепустками на завод.

Тиша, що відлякує: що залишилось від "Юпітера" на сьогодні

Сьогодні "Юпітер" — це велика порожня будівля, де час зупинився раптово. У коридорах на підлозі досі лежать старі журнали, інструкції, інвентарні картки. На полицях стоять пляшки з реактивами, у металевих шафах — коробки з деталями. На робочих столах трапляються корпуси апаратури, які так і не встигли вивезти.

Усередині заводу панує особлива тиша — не така, як у школах чи дитсадках Прип'яті, де все нагадує про дітей. Тут тиша робоча, промислова. Вона говорить про те, що люди пішли посеред зміни і більше не повернулися.

Найбільше розмов викликає підвал. Його називають одним із найнебезпечніших місць у Прип'яті. За чутками, там довго зберігався ящик із високим рівнем радіаційного фону — що саме в ньому було, точно не відомо. Сьогодні підвал затоплений, і дослідники радять не спускатися туди навіть із дозиметром. Вода, застій повітря та невідомий вміст того ящика роблять це місце непередбачуваним.

"Юпітер" стоїть серед покинутого міста, що так і не встигло постаріти. Він зберігає спогади про тих, хто будував Прип'ять, працював із технікою, про яку не писали газети, і залишив місто за одну ніч. У цих коридорах досі живе тиша — та, яку не розбили ні час, ні забуття.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, про хімічну бомба на заході України. Ми розповідали, як "Хлорвініл" мало не повторив долю Чорнобиля.