Бариг і мародерів Трампа треба виперти з України: Безсмертний про помилки Федорова, мирні переговори і важку зиму

В Кремлі все ще вважають, що Трамп допоможе їм дотиснути Україну, однак з кожним днем війни Вашингтон все більше втрачає інтерес до Москви. Про це в інтерв'ю "Телеграфу" каже відомий дипломат та політик Роман Безсмертний.

Чи варто очікувати переговірників з США на День Незалежності в Києві? Яке політичне майбутнє буде у Федорова та Білецького? Чи дійсно зима 2026-2027 стане найтяжчою для України? Відповіді на ці та інші питання — далі в матеріалі.

Де провалився Федоров

— Пане Романе, обговоримо заяву Михайла Федорова про проведення виборів. Хочу розділити це питання на дві частини: політичну та технічну. Почнемо з політичної: що це було? Популізм, намагання підняти градус протестів, перехід в опозицію до Зеленського? Що це за трюк?

— Слово "вибори", що використовується у цьому тексті, використовується для того, щоб на саму заяву звернули більше уваги. Це єдине, що помітили в пресі на Заході. Причому не тільки політичні видання, а навіть економічні: Financial Times, Bloomberg, які зазвичай не беруть "голих" політичних заяв, а орієнтуються на економічні речі, пов'язані з політикою. Михайло Федоров чудово розуміє, що проведення виборів [під час війни] це неможливо, неконституційно, незаконно.

— Тим паче, навіщо робити такі заяви?

— Тому що він хоче бути почутим. Не тільки в Україні, але і за кордоном. І це одразу почули, почали коментувати.

— Навіщо йому це?

— Це заявка на політичну діяльність. Однак зараз у Федорова залишається шлях зберігати свою базу, йти технологічним шляхом. І якщо подивитися на глобальний політикум, завдяки таким людям як Пітер Тіль (власник компанії Palantir, — ред.), Ілон Маск технологія почала домінувати над політикою. Та це величезна помилка. Технологія може бути інструментом політики. І власне Федоров не може внутрішньо прийняти для себе рішення — я менеджер, не політик і раптом політична заява. Бо він, як і все молоде покоління, вважає, що технології можуть замінити політику. Ні! Рухає світ все ж таки ідея, а технологія впливає.

Президент все своє життя працює з ідеєю. Майстри розмовного жанру беруть ідею і розкривають її різними інтонаціями, текстами, словами. А тут він через політичну напругу і протистояння з Федоровим не заглибився у проблематику, не розуміє її. Він дивиться на технологію, як на мету, ідею. Це помилка. Тут правий Залужний, який каже: ресурс може бути компенсований технологією. Тобто технологія це ресурс, інструмент.

— То яка подальша доля Федорова як політика?

— З Федоровим відбудеться те, що відбулося з Маском: він посперечається трохи, але вони все одно відновлять зв'язок із президентом Зеленським. Бо поступово Федоров, як і Маск, буде розуміти, що ідея первинна, а те, чим він займається — це інструмент.Час, який зараз отримує Федоров, він його відшліфує. Чи можна сказати, що Федоров знаходиться на фінішній прямій до політичної кар'єри? Ні. Він навіть на нульову відмітку не став.

— Де він провалився?

— В контакті із картонковим майданом. Пред'являючи претензії президенту Зеленському, що той не комунікує з суспільством, він сам не комунікує з суспільством.

— Згоден. Я дуже чекав його на картонковому майдані, що він вийде до людей. Це був би сильний, своєчасний політичний крок.

— Він цього не робить, тому що думає, що "залізо", тобто соціальні мережі, замінюють комунікації. Він помиляється. Комунікації складаються з живого діалогу, монологів, соціальних мереж, друкованих матеріалів, програм, заяв. Він не розуміє цей перехід від технологій до публічної політики. Це інша сфера, де працюють інші інструменти. Але це хороший процес з точки зору користі для майбутньої політичної системи. Поява Залужного як політика, Федорова як претендента на політика, Білецького, це все українські Ейзенхауери, які прийдуть в політику. Кожен з них зіграє свою роль в державі.

"Доки війна — Зеленський президент, але потрібна ідея"

— Технічна сторона питання. В заяві Федорова є такі слова: "Україна повинна знайти механізм проведення виборів під час війни". Поясніть, чому цей механізм неможливо винайти.

— Рекомендую всім подивитися британський The Telegraph де є стаття, яка так і називається: "Україна не може відмовитися від послуг Зеленського зараз". Зеленський перестав бути людиною, це символ. Так як Федоров — це вже символ технологій. Тому треба чітко запам'ятати і зрозуміти: доки триватиме війна, Зеленський буде президентом. Інша справа, яку роль він відіграє. І тут праві ті, хто каже що Україні конче необхідний уряд національного порятунку, технократичний уряд і так далі. Потрібна ідея, яка модифікує ситуацію, поверне в конституційне русло.

Виборів в Україні не буде. Це розуміє і Федоров. Але слово "вибори", яке зустрічається по всьому тексту звернення, кидає наживку. І це дуже швидко сформує те, що називається "базовий електорат". Але не комунікуючи з цим електоратом, Федоров нічого не доб'ється. Взагалі з точки зору комунікацій з електоратом ми бачимо, що і генерал Залужний, і Федоров мають слабини. До речі, Зеленський страждає цим також. Він думає, що його монологи — це діалоги з суспільством. Ні, це не діалог. Це, скоріше за все, виглядає як недільна проповідь пастиря.

Але все ж таки ми дійшли до того, що політична система починає відроджуватися. Саме суспільство виділяє лідерів, між ними виникне конкуренція, а далі ця конкуренція потребуватиме системи, тобто політичних сил. Це означає, що ми в переддень народження того, що називатиметься "партія Залужного", партія ще когось. Ми знаходимося на етапі, коли українська політика відродиться шляхом появи таких лідерів. І зараз конче необхідно, щоб з правого краю з'явився Білецький. Хоче пан Андрій цього, чи не хоче, а йому доведеться відіграти роль Коновальця, Мельника, Бандери, Шухевича. В цій царині не може бути вже Петра Порошенка. Хоча він, звичайно, спробує. Просто ми входимо в еру політиків Ейзенхауерів, а за ними прийдуть Кеннеді, Рейгани… 

— Але що з того, що у нас формуються нові політичні лідери, коли війна триває і виборів немає?

— Мовляв, нам потрібна не демократія, не політика, а перемога у війні? А я скажу, що якщо цього не відбудеться (відродження політичної системи, — ред.) то забудьте думати про перемогу у війні. Якщо ви довірите військовим визначати мету і стратегію, війна ніколи не завершиться. Це не мої слова, це слова класиків. Проблема України в тому, що політична система зруйнована. З 2014 року і до цього часу ми не знаємо мети нашої війни. Мета яка? Я кажу: "Перемога над ворогом". Що це таке? Безумовна капітуляція і сатисфакція: моральна, матеріальна і невідворотність покарання злочинців. Ось речі, які означатимуть, що Україна перемогла. Або навколо України згуртується світ свободи і демократії та покінчить із віссю зла, яка вже сформувалася — це Росія, Іран, Китай, Північна Корея, — або поступово полум'я війни буде заповнювати євразійський простір, а потім перекинеться на інші частини світу, в тому числі, на Північну та Південну Америку.

"Кушнеру і Віткоффу не можна їхати в Україну"

— Тоді в цьому контексті хочу запитати про можливий візит в Україну на День Незалежності представників Трампа Кушнера і Віткоффа. Якщо такий візит все ж таки відбудеться, в ньому є якийсь практичний сенс? Чи це просто нуль?

— Він неможливий на День Незалежності, адже це свято України. Яку роль можуть ці два мародери відігравати в цей день в Україні? Я не знаю. Я не допускаю такого візиту і не тільки тому, що вони не приїдуть. Я би категорично заявив, що вам не можна тут з'являтися в День Незалежності України, бо все, що ви робили, це пакостили, щоб цей день не настав. Цих двох бариг і мародерів треба було давним-давно виперти із цього процесу. Не вилучити, не вигнати, а саме виперти. І про це треба було абсолютно чітко і відверто сказати Трампу, тому що ці двоє разом зі своїм московським візаві Дмітрієвим займалися просто мародерством, прикриваючись переговорним процесом. Але зверніть увагу, як їх готові приймати Лавров, Пєсков. От хай шурують туди. На певному етапі просто треба подякувати за послуги і принципово припинити діалог із цими двома особами.

— Але ж це знищить який-неякий переговорний процес.

— А нащо себе дурити? Лавров дав відповідь на питання, Ушаков також (в РФ виключили заморозку війни, — ред.). Для чого грати в переговорний процес? Хоча, якщо тактика цього потребує, то я "за". Ми ж можемо чогось не знати. Можливо, тактика ведення війни потребує цих балачок.

"Москву і Пекін вже не розірвати"

— Дійсно, Лавров та Ушаков заявляють, що Росія не збирається зупиняти війну, але разом з тим, як ви самі казали в одному зі своїх попередніх інтерв'ю, Кремль шукає кулуарних переговорів з Вашингтоном навіть без попередніх умов. Навіщо тоді? Про що вони хочуть перешіптуватися з Трампом? На що вони розраховують?

— Максимум — це на те, що Трамп дотисне Україну. Та це неможливо. Бо президенту Зеленському можуть пробачити Залужного,Федорова, але цілісність України йому ніхто не пробачить. І він це знає чудово і розуміє.

А мінімум, якого прагне Москва — це послаблення санкцій, двосторонній бізнес. Росія не падає, але вона хилиться. Революція теж прийшла несподівано, розпад Радянського Союзу наступив несподівано і Колос Родоський впав теж несподівано. І в цьому відношенні у Москви є про що говорити з точки зору двосторонніх інтересів. Але Москва все менше стає цікава Вашингтону. Американські аналітичні центри вже відверто кажуть, що Москву і Пекін необхідно розглядати як єдине ціле. Двосторонні відносини між Пекіном і Москвою будують цілісну, єдину владу. Взаємне проникнення настільки глибоке і серйозне, що воно по суті забезпечує цілісність цього простору. І діє принцип: сировину всередину, а товари назовні. Китай вирішив віковічну для себе проблему. Для Китаю життєзабезпеченням була Сінгапурська протока. А тепер є безкрайня сировинна база — Росія. І Трамп, а особливо його оточення, все більше розуміють, що ідея розірвати Пекін і Москву є абсолютно хибна.

Про зиму і блекаути

— Фінальна тема, яку хотів би з вами обговорити, це майбутня зима. Ми зараз чуємо багато прогнозів від військових, політиків, експертів, що майбутня зима буде значно важча, ніж попередня. Зважаючи, в тому числі, на відсутність у нас антибалістики в достатній кількості. Ви поділяєте такі песимістичні прогнози, чи все ж таки бачите привід для оптимізму?

— Для того, щоб чесно відповісти на це питання, я раджу: подивіться прогнози метеорологів. Зима по температурному режиму буде іншою. Це вже перше, на що треба звернути увагу.

По-друге: за роки війни, з 2014 року, енергосистема України зазнала карколомних змін. Я все життя, працюючи в парламенті, в уряді, займався децентралізацією. І врешті-решт те, про що говорили так довго, під тиском війни почало реалізовуватися. Для того, щоб нанести серйозний удар і привести до блекауту, рашистській Федерації треба у чотири рази збільшити свої зусилля. Це неможливо. Всі ці балачки про те, що Росія подвоює зусилля… Це неправда. Рівень децентралізації призвів до того, що це все рівно, що із PAC-3 (ракета комплексу Patriot, — ред.) лупити по "Шахеду". Тому у цьому відношенні я б хотів заспокоїти всіх.

Дійсно влучають у наші склади. Але яка кількість суб'єктів господарювання "зав'язана" на Wildberries в Росії і на "Епіцентр" і всі інші в Україні. Ми побачимо, що дрібнобуржуазна стихія в Україні, як її називали більшовики, це не просто живучість, це невбієнність економіки.

По продуктах харчування взагалі це не проблема для України. Вона ніколи не була проблемою, якщо не організовувати її штучно. А для цього треба ходити ногами і забирати продукти з кожного двору. Цього не буде. Тому я хочу, щоб ми заспокоїлися. Ну назвіть мені ще одну державу за всю історію людства, щоб знаходячись з 2014 року в стані війни, вона експортувала 50 млн тонн збіжжя. Просто вдумайтесь у це. Тому тема продуктів харчування взагалі не існує як така.

Енергетична безпека. Задумайтесь над тим, що на даний час московити працюють над тим, щоб будувати безпілотники, які б рубали лінії електропередач. Тобто вони вже чітко усвідомили: паралізувати центри немає сенсу і це неможливо. Тому от давайте лінії електропередач почнемо виводити з ладу. В Росії система енергозабезпечення лінійна, а в Україні — мережева. Минула зима показала, що ця система витримає все.

Звичайно, певні проблеми будуть і їх треба буде вирішувати. Наприклад, децентралізація систем водопостачання, водовідведення, і над цим треба думати. Але я переконаний, що інженери, які в цій галузі працюють, здатні ці речі вирішувати.