Вітер повіяв в інший бік: чому різко змінилася риторика Лукашенка щодо України та Зеленського - Ігар Тишкевіч

Майже дотиснули, але вітер подув в інший бік.

Поїздів Мінськ-Сімферополь не буде, або Історія білоруського флюгера

Отже, Кремль з 2020 року дотискав Лукашенка до ухвалення рішень, які відрубають можливості дрейфу від Росії. До 2022 — це "визнання" Криму, потім торгівля з т.зв. ЛДНР, у 2022 р. співучасть в агресії.

Але вже до 2023 року стало очевидно, що "військова міць РФ" дещо пробуксовує, якщо говорити м’яко. Офіційний Мінськ спробував дистанціюватися від участі у війні, проте заробляючи на російських замовленнях продукції подвійного призначення, а часто й комплектації для російської техніки.

Активізувався і китайський трек білоруської політики, спрямований на "узбекізацію" білоруської політики. (Тут варто згадати як Узбекистан за неповні 10 років перескочив із зони домінуючого впливу російського світу в умовний "китайський світ").

Але війна тривала, РФ провела операцію зі взяття Бахмута, а літній наступ України 2023 року не дав результатів, і Лукашенко (що для нього логічно) вирішив "дружити з сильним", як йому здавалося.

У цьому Кремль побачив можливості і почав давити далі. Ключове – визнання окупованих українських територій частиною РФ. Тобто зробити політичний крок, після якого доріжка одна — перетворення своєї країни на суб’єкт федерації. Саме в цей час (квітень-травень) почалася і "ядерна епопея".

Варто згадати й тему українських дітей. Саме на 2023 рік (березень) припадає рішення щодо прийому груп викрадених молодих українців на "оздоровлення" в білоруських санаторіях та дитячих базах відпочинку.

Але одному старому політику з чудовими вусами знову пощастило. Відбувся виступ Пригожина, за результатами якого Лукашенко опинився у становищі, коли (на думку російського суспільства) він допоміг Кремлю і всій Росії. І тиск Москви змінився на дрібний шантаж Мінська з питань цін на енергоносії, зняття бар’єрів у торгівлі. На цьому фоні політичний трек прив’язки Білорусі до РФ був на кілька місяців "поставлений на паузу". Тим не менш частину економічних угод, як пряме транспортне сполучення з Кримом, Кремль продавив. Було навіть підписано угоду про можливість запуску поїздів на окупований український півострів із 2024 року. Білоруські державні турагентства почали активно закликати бюджетників "відпочити в Криму" влітку-восени 2023 року. Активізувалися постачання товарів у т.зв. ЛДНР.

Але на китайському напрямку зрушень не було. У Білорусі завалили "домашнє завдання" від Пекіна. Причому так, що ні Лукашенка, ні його міністрів демонстративно не запросили на саміт "Пояси та шляхи". Ба більше, наполегливо рекомендували без виконаних зобов’язань зайвий раз не їхати до Пекіна.

Тим часом вітер знову міняється. Україна починає потихеньку діставати до цілей у глибині Росії (ті ж дрони), а чорноморський флот, щоб не стати "підводним", йде в Новоросійськ.

Китай проводить "виховну роботу з Мінськом", зокрема зменшуючи законтрактовані на 2024 рік обсяги імпорту добрив. І трапляється диво — домашня робота робиться, Пекін реагує і знову входить у гру.

Вітер знову міняється. Але поступово: спочатку у риториці. Зеленський перестає бути "гнидою" (висловлювання березня 2023 року) і стає Володимиром Олександровичем (заяви березня 2024 року). Ба більше, відповідаючи на запитання російського пропагандиста про Україну, говорив "не хочу, щоб Володимир Олександрович на мене образився". Буває.

Тим часом Китай подає сигнали, що готовий "взятися за Білорусь". Але вимагає сигналів у відповідь з Мінська. І вони приходять. Проходить кадрова ротація управлінців в уряді та адміністрації президента Білорусі. На посади вперше за чотири роки повертаються (і призначаються) "люди не в погонах". Кількість мігрантів, які штурмують польський кордон, зменшується як мінімум у 2 рази, із завидною регулярністю виходять укази про помилування політичних ув’язнених (нехай невеликими партіями, але процес іде), а до Мінська їдуть китайські урядові делегації.

Лукашенко кілька разів заявляє про раціональність "Китайського плану щодо України". Причому відразу після того, як Путін назвав такий "неприйнятним для РФ".

Це відбувається на тлі регулярних пожеж на російських НПЗ, і тут Лукашенко знову заробляє на Росії, домагаючись знижки на нафту від Путіна, продаючи тому (але вже без знижки) нафтопродукти. Вибиває ще пару літаків, які Кремль замість відправки (за контрактом) до Білорусі думав передати власним збройним силам.

Далі відбувається Курська операція і, м'яко кажучи, млява реакція Кремля. Вітер з іншого боку посилився. Полоненим, які їдуть на обмін (хто не знав — значна частина обмінів йде через білоруську територію, як і повернення низки українців із РФ), дають "продуктові набори" у брендованих пакетах. Така собі ненав’язлива спроба показати свою миролюбність.

Далі більше — в Білорусі починають збивати російські "шахеди". А Мінськ готує низку угод з КНР і активно лобіює ідею вступу до БРІКС (тут варто нагадати, що у форматі відриву Мінська від Москви Китай продавив вступ Білорусі в ШОС, але по БРІКС гарантій не давав).

Росія також не спить, але інструментарій на сьогодні обмежений. Максимум, на що вистачило Москви, – заявити про включення теми Білорусі до своєї ядерної доктрини. Політично сильний крок, така собі заява, що без Москви вирішувати питання майбутнього Мінська не вдасться. Для країн Заходу — можливо, для Пекіна — тут є варіанти.

На цьому повертаємось до теми поїздів до Криму. Пам’ятайте, 2024-го мали поїхати. Представник російського перевізника "Гранд сервіс експрес" заявив буквально наступне: "Організація такого проєкту залежить від багатьох факторів і вимагає міждержавних узгоджень. Поки що такого маршруту в нашій маршрутній мережі немає. Графік руху узгоджено на найближчі три роки". Вітер дме в інший бік.

Тому я не здивуюсь новим кульбітам Лукашенка, які сильно залежать від політичного вітру. Найближчим часом чекатимемо на реакцію на швейцарському напрямку. По-перше, тому що Швейцарія буде одним із переговорників щодо білоруської політичної кризи (відносини з країнами ЄС), по-друге, тому що ця держава заявила про підтримку "китайсько-бразильських пропозицій" по Україні.

Ну і варто очікувати на цікаві події після саміту БРІКС. Нагадаю, що Лукашенко, судячи з його поведінки, наразі не отримав схвалення на наступний президентський термін ні від Москви, ні від Пекіна. І присутність Сі в Казані — одна з останніх можливостей вибити таку згоду. Бажано від "далекого" східного друга. Ну чи гарантії підтримки наступника.

Джерело – пост Ігаря Тишкевича у Фейсбук.