Ми маємо в сто разів більше грузинських ресторанів, ніж українських. Де ми звернули не туди - Алекс Купер

Я втратив купу грошей, тонни нервів і десяток років, намагаючись бути тим, ким я не є, щоб подобатися тим людям, які мені насправді не потрібні.

Зараз мені 37, і я, наче за графіком, відповідаю собі на ключові питання: "Хто я?", "Звідки прийшов?" та "Куди йду?".

У частині цих відповідей я зрозумів, що хочу розвивати українську кухню. Я також усвідомив, що українська гастрономія, як і я колись, хоче пропустити багато етапів розвитку й одразу стартувати з файн дайнінг, нео бістро й отримати всі зірки.

На виході ми маємо буквально в сто разів більше грузинських ресторанів, ніж українських. А ті українські, що є, або надто дорогі, або шефські рефлексії, нікому не потрібні, на кшталт котлети з фаршу бобрів на подушці з еспуми з карпатської вурди.

З одного боку, ми, ресторатори, через власні комплекси й намагання пропустити важливі етапи. З іншого боку — гості, які не хочуть їсти те, що "можуть приготувати вдома" — виходить хе*ня.

Я довго думав, де ми повернули не туди і чи можна щось із цим зробити.

Моя відповідь проста: треба повернутися до основ. Треба створювати українські домашні ресторани, траторії, якщо так простіше. Треба навчитися робити круті вареники і круті борщі. Робити це просто, недорого, але смачно. І додавати до нашої їжі турботу, а не сервіс.

Тяжка дорога, але ця правда дає мені величезну кількість енергії, наче я повертаюся додому після тривалих мандрів.

Джерело: пост Купера у Facebook.