Товариш Бойко – це Дід Мороз, йому дякую сказати треба. Він приніс великий подарунок - Олексій Копитько

Тиждень до нового року, чотири тижні до початку формалізації дискусій, які йдуть не(напів)офіційно. Для підсумків року ще зарано. Поки що варто налаштувати фокус. Бо рівень білого шуму зашкалює. І тому є кілька наочних навчальних посібників.

Перше: Сирія. "Дамаск за 3 дні". Наслідок внутрішнього обвалу. Саме той сценарій, який сплять і бачать для України в Москві (і не тільки, оскільки це багато б спростило). Країна розірвана та повністю підпорядкована волі зовнішніх акторів. Так, мільярд відмінностей. Але. Безглуздо ігнорувати те, що збігається.

Друге: Грузія. Наочний розрив між владою та суспільством. Наочна трансформація за 16 років після війни. Все було на видноті, реаліті-шоу.

Третє: Молдова. Не секрет, що вже понад два роки існує технічна можливість закінчити російський гнійник "ПМР". Біда в тому, а що далі?

Влада Молдови, орієнтована на Європу, практично відкрито говорить: реінтеграція Придністров’я автоматично призведе до перемоги підконтрольних РФ сил на будь-яких мінімально-демократичних виборах. Ліквідуємо ПМР – втрачаємо Молдову – отримуємо на порядок масштабніший головний біль. І не лише ми.

На цьому фоні збуджена громадськість раптово виявила Героя України товариша Бойка. І все, як завжди.

Товариш Бойко – це Дід Мороз, йому дякую сказати треба. Він приніс великий подарунок.

Подарунок у тому, що товариш Бойко спровокував зіткнення реального світу та світу, в якому правлять швондери та погоничі шакалячих експресів, які стали володарями умів для фейсбучних мас.

У липні я написав допис про наслідки рішень із перейменуваннями. Вже є сигнал у Харківській області. Є зворотні перейменування у Дніпрі. По Одесі й так усі знають. Вся ця метушня – створення бази під політичний реванш руками тих, хто у кращому разі практикує серійні удари головою у штангу. А у гіршому – спеціально шкодить. Коли невдоволення буде з приводу одного, а кристалізація – довкола наочного.

За останні місяці я переговорювався майже з трьома сотнями бібліотек, із десятками – розгорнуто. Лояльні громадяни всі хочуть українські книги (дика потреба), скаржаться на однакові проблеми.

Але до одних св. Микола приходив два з половиною тижні тому, а від інших лише кілька днів як пішов. В одних корейська орда за парканом. А в інших – злі рольники та негарні спекуляції навколо теми ексгумацій.

Фронт стоятиме, доки не розсипеться тил.

На фронті ворог платить непомірну ціну. А в тилу почувається вільно. Тому що багато невизначених: важливіше зберегти велику країну і великий народ чи плекати наркотичну залежність від відчуття власної правоти та моральної переваги на 15 секунд?

Кремль до кінця зими зможе тиснути на фронті у нинішньому режимі, намагаючись взяти максимум та спровокувати обвал. А коли не вийде, у нього буде залізобетонний мотив влаштувати короткий перепочинок, щоб ми самі себе загризли.

Особливо, якщо під якимось соусом (тиском зовнішніх сил) на осінь спробують організувати якісь вибори (наприклад – місцеві). Адже Москва ще навіть не почала по-справжньому розгойдувати через вкидання про нібито ідеї на "переговорах".

Уявіть, наприклад, таку подачу. Якийсь тулуб із Москви заявить: ми припинимо обстрілювати Харків/Одесу/Нікополь/Кривий Ріг…, якщо там запровадять другу регіональну мову. Адже заявлять ще й не таке. І на Заході віддзеркалять. І провідні українські ЗМІ це все затягнуть усередину. Товариш Бойко вам нагадує, що буде далі.

Якщо вилучити російські/російськомовні книги, але не організувати роботу з оновлення фонду – це гірше. При тому, що вартість наповнення книгами – мікроскопічна на сьогодні. І такому — немає числа.

На землі величезний дефіцит конструктивної всеукраїнської позитивної повістки на тлі якогось божевілля конференцій із презентаціями у Києві.

Розрив реальності відразу на кількох рівнях, внаслідок чого армія та оборона в цілому може опинитися поза фокусом більшості.

Джерело: пост Копитько у Facebook