Як учитель історії України пояснював моїй доньці, чому він рускоязичний - Богдан Кутєпов

Уявляєте цей звук, цю вібрацію, цю реальну психотравму, якої зазнали діти, навіть нехай у підвалі в укритті, коли в їхню школу під час уроків поцілив рускій дрон? Цікаво, чи тим нещасним дітлахам хтось з учителів згодом натякне, що ось – наочний приклад, чому не варто слухати цей чортів рускій реп!? Що навіть на перервах, навіть удома між рідними продовжувати спілкуватися мовою нації, яка цей дрон запустила — це нелогічно? А їхні батьки бодай мінімально спробують вийти з зони комфорту і виправитися, поступово, крок за кроком, припинити калічити своїх рідних дітей, общаясь с німі на язикє, який б***а не має жодних перспектив і майбутнього ні в школі на НМТ, ні в університеті, ні потім деінде, в жодному, хай хоч якому найрусифікованішому місті на території України?

Ні, я не спекулюю на чужому горі. Зрештою, в сусідній школі навчається мій син, і дрон може прилетіти так само й туди. І ні! Я не маніпулюю ні в чому не винними діточками. Знайти клас для доньки, де хоча б 50/50 діти старалися говорити українською в Києві виявилося страшною проблемою. Батьки. Звісно, вони мали б пояснювати. А особливо коли чую як до 1-2-річних дітей родітєлі щєбєчут на общєпонятном. Шоб шо? Далі з цим кодом руского міра куди? В Молдову, Казахстан? Навіть туди вже зась! І в постсовку вже бачать до чого це веде та зміцнюють свої ідентичності. Шо ж, нездалі й недбалі батьки не вчать — життя навчить… На жаль. Вчителі — теж. У найбільш патріотичних школах є такі, що переходять на рускій на перервах, іноді на уроках. Ми знайшли більш-менш українізований ліцей для нашої десятикласниці. На співбесіді нас запевняли, що діти між собою — 50/50. Але й там знайшлися вчителька хімії, якій важко, тому навіть терміни деякі пояснює па-рускі, і фізкультурник, який абсолютний нуль у знанні української. Ні, брешу. Весь урок російською, але вкінці каже: до побачення. І це все. "Дайте йому шанс", — сказали нам на зустрічі з директоркою й заступником. "Він у фізкультурі профі, а ще він піднімав український прапор на багатьох престижних міжнародних змаганнях". Звісно, шо ж ми, нелюди? Хай принаймні спробує вивчати на кожен наступний урок по 2-3 нових українських слова. А мені не потрібен шанс? Шанс на те, що в столиці України, трясця, на який вже рік війни, я, уроджений киянин, маю влаштовувати квести, шукати втридорога якісь виняткові приватні школи на іншому боці міста, де хоча б половина дітей спілкуються українською, щоб моя донька не почувалася білою вороною!? Я маю шанс на дотримання Закону про освіту, де чітко вказано якою мовою мають спілкуватися учасники освітнього процесу?

Я ж і за це у війську!

Та ось вам насамкінець позитивна історія. 25-річний учитель історії України у новому ліцеї моєї доньки розказував після уроку, що він киянин, тому природно, шо в жизні — рускоязичний. І шо, цитую: "українська мова, звісно краща, але вона більш локальна, для західної України, а російська — вона більш функціональна, нею можна порозумітися в багатьох країнах". Ще раз. Учитель історії України! "Але ж ви розумієте, що це наслідок багаторічної насильницької колонізації?" — це запитала моя 15-річна Ніна. "Ми зараз не про причини, а про функціональність". Така от була розмова з підлітками. У чому позитив історії?

Після зустрічі з директоркою і заступником (які — дякую щиро — стоять на максимально логічних, тобто проукраїнських, позиціях) вчителя історії з ліцею звільнили. Правда, спершу дирекція нам не дуже вірила, той їм сказав, що все було не зовсім так. Але — донька вся в батька, розмову з істориком записала на диктофон. Послухали запис. Були так само шоковані. Подіяло. Наступний урок історії України вів уже інший вчитель. А той може й уже влаштувався в іншій школі. Дефіцит же кадрів. Молоді вчителі — потрібні школам. А молодим вчителям-чоловікам потрібна бронь.

Почніть сьогодні. Спробуйте. Це того варто.

Джерело: Facebook Богдана Кутєпова.