"Годі зброї, час говорити з Росією": хто на Заході насправді хоче "дружити" з Путіним - Ольга Кирилова

По мірі потенційного наближення наступного раунду мирних переговорів у геометричній прогресії росте кількість західних політиків, експертів та іншого роду спікерів, які гучно закликають Україну якнайшвидше йти на компроміси, аби закінчити війну. Або ще гірше – звинувачують Київ або його союзників у затягуванні бойових дій, розмиваючи межі відповідальності Росії за агресію.

Один з найяскравіших прикладів останніх тижнів – заяви прем'єр-міністра Болгарії Румена Радева на саміті від телеканалу Euronews у Брюсселі. Основний меседж глави уряду, якого в ЄС відносять до табору прихильних до Росії, полягав у тому, що потрібен прямий діалог із Москвою – і чим швидше, тим краще. Інакше – запуск ядерних боєголовок, про які Захід нібито забуває. Через кілька днів після цього Володимир Путін виходить із черговим ядерним шантажем зі сцени дискусійного клубу "Валдай"…

Ще одна цинічна теза Радева полягала в тому, що це нібито Європа на певному етапі зажадала продовження війни – і коли Дональд Трамп виступив із мирним планом, який "пропонував Україні та Росії негайно припинити вогонь", європейські партнери Києва виступили з пропозицією воювати далі.

"Схоже, російські гроші вже осіли в його кишені", – не під запис каже мені представник європейської розвідувальної спільноти, який слухав виступ політика.

Як не дивно, з подібною до слів Радева думкою в Європарламенті виступала й Юлія Мендель – колишня речниця Володимира Зеленського. Вона визнала, що саме Росія розв’язала цю війну, однак зауважила: її подальшого продовження начебто хоче не Путін, а насамперед лобісти та ті, хто заробляє на конфлікті.

За її словами, кожного, хто намагався говорити з російським президентом, "переслідували й таврували як проросійського". На те саме жалівся й Радев – що політиків, які відхиляються від так би мовити політичного мейнстриму, одразу клеймують як "проросійських". Напрочуд дослівна синхронізація.

Інший показовий спікер – депутат Європарламенту від Люксембурга Фернан Картайзер, який від початку повномасштабної війни двічі їздив до РФ, а також брав участь у численних відеодзвінках із депутатами російської Держдуми. Днями він направив листа на адресу президентки парламенту Роберти Мецоли, в якому стверджував, що політика ізоляції Росії померла.

Як приклад він навів Сполучені Штати, які відновили контакти з Москвою, а також згадав зустріч міністра закордонних справ Німеччини Йоганна Вадефуля із главою російського МЗС Сергієм Лавровим у Нью-Йорку.

Картайзер наголосив, що й сам активно підтримує зв'язки з російськими політиками, дипломатами, науковцями та журналістами, і планує робити це надалі. Наприкінці звернення він закликав переглянути політику ЄС щодо Росії та виступив за "конструктивний діалог" – що б це не означало насправді.

Ще один прибічник такого підходу – Ганс Нойгофф, євродепутат від Німеччини та приятель Юлії Мендель, який щиро захоплюється її мужністю "говорити правду". Виступаючи з трибуни парламенту у Страсбурзі 5 жовтня, політик так само заявив, що стратегія Євросоюзу щодо України "провалилася".

"Годі подальших поставок зброї! Годі максималістських вимог, яких неможливо досягти військовим шляхом, але які політично блокують будь-який мир", – сказав він.

А знаєте, хто ще проти подальшого надання озброєння Києву та посилення антиросійських санкцій? Путін. Саме про це він говорив знову-таки на Валдаї, описуючи апокаліптичний сценарій ядерної війни.

"Ескалація бойових дій і санкцій – не нова практика. Вона застосовувалася в багатьох конфліктах і ніколи не буває односторонньою: на провокаційні кроки одних сторін відповідають інші. Таким чином, спіраль дедалі більше закручується, а руйнівні наслідки зростають.

В основі ескалації – нічого нового не скажу – лежать зарозумілість і самовпевненість. Це шлях до краю прірви, особливо сьогодні, коли в арсеналах провідних держав світу є озброєння, здатне знищити все живе або щонайменше довести Землю до катастрофічного стану", – заявляв диктатор.

Виникає питання: чому дружні до Кремля європейські голоси починають звучати дедалі гучніше – і чому їхні меседжі настільки разюче перегукуються між собою та з кремлівською риторикою? Мета цієї інформаційної хвилі – підготувати підґрунтя для чергового дипломатичного тиску на Україну та створити ілюзію, що чинний підхід Заходу не дає результатів.

Особливо показово, що ці аргументи дедалі частіше з’являються паралельно з черговими хвилями російських гібридних атак проти Європи. Кремль намагається залякати проукраїнські європейські уряди диверсіями на об'єктах критичної інфраструктури, кібератаками, дроновими вторгненнями чи навіть спробами прориву на кордоні, як це було у Литві.

Логіка російської стратегії проста: створити для європейських політиків ситуацію, у якій продовження підтримки України здаватиметься надто небезпечним і дорогим шляхом. Поки ворожі акти сіють паніку серед цивільних і змушують уряди сумніватися у власній безпеці, "лобісти миру" пропонують готове й нібито безболісне рішення – капітуляцію України під виглядом "конструктивного діалогу".

Гадаю, ця тактика демонструє насамперед слабкість Росії та прагнення досягти дипломатичними маніпуляціями того, чого не вдається здобути на полі бою. Та чи не зламаються європейські союзники під цим тиском, що наростає? Належить побачити.

Мир, якого прагнуть усі, не може бути просто синонімом припинення опору однієї зі сторін. Інакше мирні переговори, якщо вони знову наберуть обертів, ризикують перетворитися на процес, у якому агресор отримує винагороду за війну, а жертву переконують, що саме вона повинна заплатити за її завершення.