Європа повернулась до діалогу з Путіним. Що насправді стоїть за вимогами Донбасу - Віталій Портников

Довіряйте надійному — підпишіться на Telegraf у Google Новинах

Президент Фінляндії Александр Стубб та прем'єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере, які нещодавно були учасниками перемовин в Осло із президентом України Володимиром Зеленським та спеціальним представником президента Сполучених Штатів Стівом Віткоффом провели телефонні перемовини із російським президентом Путіним.

Відразу треба підкреслити, що ці перемовини президент Фінляндії та прем'єр-міністр Норвегії вели саме як представники своїх країн, а не як представники Європи. І пов'язані були ці консультації якраз із продовженням процесу, який був розпочатий у Осло і може продовжитися російсько-українсько-американськими перемовинами, що мають у листопаді відбутися в Об'єднаних Арабських Еміратах або у Швейцарії.

Хоча я не виключаю, що після проміжних виборів у Сполучених Штатах у російської сторони може зникнути цікавість у проведенні таких консультацій. А сама готовність заявити про можливість відновлення російсько-українсько-американських перемовин була насамперед передвиборчим подарунком Дональду Трампу. І те, що Путін розмовляє із очільниками Фінляндії та Норвегії, може стати, так би мовити, продовженням цього передвиборчого подарунку.

Сторони говорять про перемовини як про конструктивні і відверті, і про це свідчить, зокрема, заява президента Фінляндії Александра Стубба. Після розмови із Путіним президент Фінляндії та прем'єр-міністр Норвегії також говорили із президентом України. Але якихось реальних деталей, які б дозволяли нам уявити, як мають виглядати у майбутньому російсько-українські американські консультації і чи відбудуться вони взагалі, телефонна розмова між Путіним Стуббом і Сьоре, звичайно ж, не прояснила.

Найважливіше, що це перша за півтора роки розмова президента Російської Федерації із керівниками європейських країн. Нагадаю, що півтори роки тому президент Росії розмовляв із президентом Франції Емануелем Макроном, як і нинішня розмова із президентом Фінляндії та прем'єр-міністром Норвегії, та розмова із французьким лідером також не призвела до будь-яких змін у російській позиції щодо продовження російсько-української війни.

Не треба мати сумнівів, що і діалог з президентом Фінляндії та прем'єр-міністром Норвегії змінив якимсь чином російську позицію. Те, що ми знаємо з повідомлень інформаційних агенцій, Путін не погодився піти на жодні поступки, пов'язані із Донеччиною, як умовою для продовження мирних перемовин. Як відомо, у Кремлі постійно підкреслюють, що якісь реалістичні перемовини щодо припинення вогню на російсько-українському фронті можуть розпочатися тільки після того, як українська армія залишить ту частину території Донецької області, яка сьогодні знаходиться під контролем легітимної української влади.

І, як ми з вами прекрасно розуміємо, початок перемовин про припинення вогню ще не означає, що ці перемовини в якійсь перспективі закінчаться домовленістю між Москвою і Києвом. Може, звичайно, багатьох дивувати, чому Путін так вперто хоче говорити саме про Донбас, коли, очевидно, його головною метою є сама ліквідація України.

Та й є інші області нашої країни, які частково окуповані Росією і навіть записані в її тепер вже химерну конституцію. Але Путін від розмови про Донбас нічого не втрачає. Якщо Україна не погоджується вивести війська з території Донецької області, з тих укріплених районів, які не дозволяють окупантам просуватися далі, Путін може пояснювати і президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу, і президенту Фінляндії Александру Стуббу, і іншим лідерам, які з ним розмовляють, чому він не бажає провести якісь конструктивні мирні перемовини. Ось у нього є проста умова: Донбас, Київ з нею не погоджується, значить, війна буде продовжуватись. І як бачимо зараз про Донбас як про головну причину продовження війни говорять ці провідні американські політики. Зокрема, саме про це говорив нещодавно державний секретар Сполучених Штатів Марко Рубіо, що це не просто війна в Україні, а війна за територію, за Донбас.

Тепер уявимо собі, що українське керівництво під тиском президента Сполучених Штатів, навіть за згодою із європейськими партнерами, вирішує погодитися на умови Путіна. І українські війська залишають територію Донецької області, залишають укріплені райони російським окупантом. Що відбувається далі? Через кілька навіть не тижнів, а днів Кремль звинувачує Україну у порушення якихось там умов, пов'язаних із припиненням вогню, і починає наступ на українські території вже користуючись тими новими стратегічними можливостями, які надає Путіну окупація всієї території Донеччини. Просто це відбувається швидше, ніж ця окупація може відбутися, якщо російські війська продовжать штурм Краматорська, Слов'янська, інших міст на Донеччині. І у Путіна буде більше людей, більше резервів, більше ресурсів для окупації інших українських територій. Це і є класична "тактика салямі", якою президент Російської Федерації вирішив користуватися, коли усвідомив, що його бліцкриг у 2022 році закінчився ганебним фіаско.

З такого фіаско політики роблять або висновок, що потрібно закінчувати війну і намагатися добитися своїх цілей політичними і економічними засобами. Путін не вибрав цей варіант. Або що потрібно перейти до "тактики салямі" і поступового намагання окупувати території держави, ліквідація якої є головною політичною метою.

І це і є той варіант, з яким ми зустрічаємося у останні чотири з половиною роки російсько-української війни. Можна говорити, що Путін не ризикує в ситуації, коли ми відмовляємося передати йому контроль над Донбасом, тому що таким чином він пояснює, чому не відбувається повноцінний мирний процес і нічим не ризикує, якщо ми погоджуємося передати контроль над Донбасом, тому що це може призвести і до внутрішньої дестабілізації в Україні, до конфліктів між тими, хто буде вважати це зрадою і тими, хто буде вважати це умовою миру, і до можливостей окупації нових українських територій. Уявимо собі, що якщо після окупації Донеччини Путін почне створювати на її кордонах буферну зону, потім проведе у цій буферній зоні референдум і буде, скажімо, вимагати, щоб Україна вивела свої війська з Дніпропетровської області, це вже буде спиратися на попередній прецедент погодження деморалізованого Києва із будь-якими умовами Москви, з якими будуть погоджувати у Вашингтоні.

Так що треба завжди пам'ятати, що за вимогами Путіна передати Донбас, які ми чули від нього сьогодні у розмові із президентом Фінляндії і прем'єр-міністром Норвегії знаходиться зовсім небажання завершити російсько-українську війну (у останні чотири з половиною роки Путін взагалі, навіть на мить не замислювався над таким ганебним для себе варіантом), а бажання обґрунтувати необхідність продовження цієї війни і разом із цим продемонструвати власну конструктивність, до якої не бажають прислухатися на Заході і в Києві. От і все, про що ми дізналися після розмови президента Російської Федерації з президентом Фінляндії, прем'єр-міністром Норвегії. Чесно кажучи, для того, щоб це усвідомити, можна було б не витрачати час на розмову із російським очільником.

Джерело: відео Портникова у YouTube.

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.