Класовий підхід та обовʼязкова повинність: як у СРСР "затягували" людей до армії

Система мобілізації в Радянському Союзі змінювалась разом з тим, як і змінювався сам СРСР. І якщо за часів Володимира Леніна призов намагались зробити добровільним, то з часом від цієї ідеї відмовились.

Натомість зʼявився обовʼязок військової служби для молодих громадян. Детальніше про це розповідає "Телеграф".

Зародження мобілізації у СРСР відбулось у 1922 році з ініціативи Льва Троцького, коли в молодій радянській державі замінили примусовий набір на обов'язкову військову повинність для чоловіків, які досягли 20-річного віку. Це стало основою для першого радянського закону "Про обов'язкову військову службу", прийнятого 18 вересня 1925 року. Згідно з цим законом, призовний вік становив 21 рік, а термін служби — два роки (три роки для авіації та флоту).

Класовий підхід та пільги

Характерною особливістю раннього радянського періоду був класовий підхід до призову. Закон забороняв призивати до армії "осіб експлуататорських класів": дітей колишніх дворян, купців, офіцерів царської армії, священників, фабрикантів, а також козаків та куркулів. Водночас існували пільги для сиріт та дітей з незаможних сімей. Студенти отримували відстрочку від призову до завершення освіти.

Та у 1958-1963 роках радянська влада провела експеримент "спочатку армія, потім інститут", виділяючи половину місць у вишах абітурієнтам з досвідом військової служби. Однак експеримент виявився невдалим.

Активна мілітаризація

З кінця 1920-х років почалася активна мілітаризація радянського суспільства. Мережа військкоматів збільшилася у 3,5 раза. З 1935 до початку 1938 року чисельність Червоної армії зросла з 930 тисяч до 1,5 мільйона осіб. У сталінській конституції 1936 року військова служба була проголошена "почесним обов'язком громадян СРСР".

1 вересня 1939 року, в день початку Другої світової війни, в СРСР прийняли новий закон "Про загальний військовий обов'язок". Він скасував обмеження на призов за класовою ознакою, знизив призовний вік до 19 років (18 для випускників шкіл) і збільшив терміни служби: два роки для сухопутних військ, чотири для ВПС і п'ять для ВМФ. До кінця війни радянська армія налічувала 11 мільйонів осіб.

Після війни чисельність армії скоротили, і з 1946 по 1948 рік призови не проводилися. У 1949 році ухвалили новий закон, який встановлював щорічний призов 18-річних у листопаді-грудні, з терміном служби три роки в сухопутних військах та авіації і чотири роки у флоті.

Та вже у 1967 році ухвалили закон "Про загальний військовий обов'язок", який діяв до розпаду СРСР. Він встановлював два призови на рік — весною та восени. Термін служби в сухопутних військах становив два роки, у флоті — три. Випускники вишів служили один рік, а ті, хто закінчив військову кафедру, могли взагалі уникнути служби.

Раніше "Телеграф" розповідав, як у СРСР нещадно експлуатували дітей і залучали їх до будь-яких робіт.