Боялись та поклали на полицю: три українські фільми, які заборонили у СРСР

Роки існування Радянського союзу оповиті не тільки купою дивних стереотипів, а й суворою цензурою на мистецтво, кіно та твори. Так, у часи СРСР деякі українські фільми не показували та намагались знищити.

"Телеграф" розповість про українські витвори кіно, яки були під суворою забороною.

Зауважимо, що частіше за все забороняли картини через не відповідність ідеологічним переконанням СРСР або висвітлюванням в них злочинів Союзу.

Совість, 1968

Режисер: Володимир Денисенко

З моменту виходу фільму його одразу ж заборонили, а єдину існуючу копію плівки було викрадено. Проте у 1989 році напередодні розпаду Союзу хтось залишив плівку із "Совістю" під дверима фільмосховища Державної кіностудії імені Довженка.

Події стрічки розгортаються в Україні під час Другої світової війни. Німецький комендант гине від рук двох місцевих хлопців. За це нацисти розстрілюють половину мешканців села. Решту чекає розстріл вранці, якщо вони не погодяться здати вбивць. У людей є кілька годин, аби вирішити – приховати імена убивць і загинути всім, чи здати тих, хто вбив їхнього мучителя, але вижити самим.

Білі Хмари, 1968

Режисер: Ролан Сергієнко

Головному герою приходить телеграма з повідомленням – помирає його батько. Чоловік вирушає у довгу дорогу і при цьому згадує часи свого дитинства, які припали на колективізацію та Голодомор. Батько героя тоді виступив на стороні СРСР і допомагав розкуркулювати односельців. Впродовж усього фільму глядача мучить питання, чи встигне син побачити свого батька і що скаже йому після всіх цих роздумів.

У прокат картина все ж потрапила у рік свого виходу, але побачити її змогла дуже обмежена кількість глядачів. До того ж цензура видалила з "Білих хмар" чимало сцен, а згодом вона була визнана "ідейно хибною" і лягла на полицю.

Довгі проводи

Режисер: Кіра Муратова

Легендарна режисерка відзняла щемливу історію про матір, яка виростила сина сама і ніяк не може його відпустити. У відчаї вона вдається до різних дивних та безглуздих вчинків, усе більше віддаляючи від себе того, кого так хотіла втримати.

Коли робота над картиною, знятої на базі Одеської кіностудії, була майже завершена, чиновники почали вимагати її переробити. Проте режисерка відмовилась паплюжити фільм. За це вона отримала спеціальну постанову ЦК Компартії СРСР, яка повністю забороняла картину.

Плівка пролежала на полиці аж 15 років, та "Довгі проводи" все ж вийшли на екрани і потрапили у список лауреатів Міжнародного кінофестивалю в Локарно.

Раніше "Телеграф" розповідав про п’ять речей, які були на кожній кухні в СРСР.