Справа "Об’єднання українських націоналістів": як Сталін "рубав ліс", знищуючи національну еліту

Сталінський термідор – фактично державний переворот в Радянському Союзі – розтягнувся в часі, проте його стартом можна вважати XVII форум ВКП(б), який завершив роботу в Москві 10 лютого 1934 року і мав спочатку назву "з’їзд переможців". Надалі його замінили в народній творчості на "з’їзд розстріляних". Основна маса жертв режиму одноосібної влади Сталіна у передвоєнний час були розстріляні та замучені в 1937—1938 роках. Цей період назвали "Великим терором", хоча його витоки треба шукати на початку 1930-х років.

Так, за офіційно прийнятим в другій половині 1950-х років терміном "незаконно репресовані" було знищено майже 70% складу ЦК правлячої більшовицької партії, обраних на цьому з’їзді: 97 членів та кандидатів до ЦК, здебільшого представників "ленінської гвардії". А у Політбюро ЦК ВКП(б) за кілька років залишилося лише сім високих партійних чиновників з 15. Шістьох розстріляли, Валеріян Куйбишев помер, а Сергія Кірова убив 1 грудня 1934 року Леонід Ніколаєв – чоловік коханки ленінградського вождя Мільди Драулє за досі нез’ясованих обставин у Смольному.

Хартія терору

Йосип Сталін був злостивим параноїком, який добре пам’ятав усіх тих, хто опирався його сходженню на кремлівський трон чи навіть вважалися ним такими, як, наприклад, Сергій Кіров. Останній так і не став противагою Горцю. Хоча в середовищі старих більшовиків (і серед них дружина Володимира Леніна Надія Крупська) на початку 1930-х років робили ставку на першого секретаря Ленінградського міському та обкому парті, вмовляючи його стати на чолі партії. Кіров категорично відмовився стати генеральним секретарем і лише кілька годин розмовляв зі Сталіним, вказавши йому на "помилки", озвучені справжніми опозиціонерами. Лише…

Під час "з’їзду переможців" більшість делегатів підтримала сталінський курс. Насправді перемога Вождя була не абсолютною. Відомо, що відбулося багато фальсифікацій з бюлетенями, офіційно було зафіксовано лише три голоси проти Сталіна; згодом члени лічильної комісії називали цифри 123 та 125 делегатів. Сам Кіров беззаперечно підтримав генсека, який вже готував винищення партійної та військової еліти СРСР. В кулуарах партійного форуму після голосування відбулася коротка розмова між ними. Сталін, потираючи руки, сказав: "Ты мальчишка". Отже, Сергій Миронович став першою жертвою на вівтарі будівництва сталінської тиранії. Після цього "дивного" вбивства народилася частівка: "Эх, огурчики-помидорчики, Сталин Кирова убил в коридорчике".

Але це був лише початок. Цікаво, що практично синхронно з убивством Кірова, у той же день (!), 1 грудня 1934 року, Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) СРСР приймає спеціальну постанову "Про внесення змін в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік". Нею прискорювалися розгляди справ "про терористичні організації та терористичні акти проти працівників радянської влади". На постанові немає навіть підпису голови ЦВК Михайла Калініна, а лише секретаря Авеля Єнукідзе (він був другом родини Сталіна, хресним його дружини Світлани Алілуєвої, що не завадило розстрілу земляка Коби у жовтні 1937 року). Проте є у верхньому лівому кутку документа віза Сталіна, як генсека партії, а також голови Ради народних комісарів В’ячеслава Молотова. Внесення змін в чинні кримінально-процесуальні кодекси вражало уяву юристів, яких ще не встигла знищити радянська влада (подаємо мовою оригіналу):

1. Следствие по этим делам заканчивать в срок не более десяти дней.
2. Обвинительное заключение вручать обвиняемым за одни сутки до рассмотрения дела (рукою Сталина дописано – в суде).
3. Дела слушать без участия сторон.
4. Кассационного обжалования приговоров, как и подачи ходатайств о помиловании не допускать.
5. Приговор к высшей мере наказания приводить в исполнение немедленно по вынесении приговора.

Фактично це була дуже коротка, але вбивча за змістом хартія терору. Вже у перші дні грудня готувалися списки на виключення комуністів з партії, спочатку особливо "постраждав" ленінградський партактив. 4 грудня у газеті "Правда" було опубліковано повідомлення про арешт великої групи "терористів-білогвардійців" у Ленінграді та Москві. А 16 грудня заарештували двох відомих ветеранів з "ленінської гвардії" – Льва Каменєва і Григорія Зінов’єва (вони були ніби недоторканні, але відтепер полетіли голови людей, які ще недавно розмовляли зі Сталіним абсолютно на рівних). А вже 28—29 грудня виїзна сесія Військової колегії Верховного суду Радянського Союзу оголосила вирок, засудивши до розстрілу 14 осіб – партійних працівників і чекістів. Нібито вони безпосередньо організували це саме вбивство Сергія Кірова. Всі були названі "активними учасниками зінов’євської антирадянської групи в Ленінграді".

Справа, вигадана у надрах спецслужб

Проте і в Україні трохи раніше відбувалися схожі за сценарієм події. Знову ж таки виїзна сесія Верховного суду під головуванням його голови Василя Ульріха розглянула ще 13—15 грудня 1934 року справу вигаданого у надрах спецслужб "Об’єднання українських націоналістів" (ОУН), яке нібито готувало повалення радянської влади.

Як стверджувалося у вироку, "суд установив, що більшість обвинувачених прибули до СРСР через Польщу, а частина – через Румунію, маючи завдання здійснити на території УСРР ряд терористичних актів. Під час затримання у більшості обвинувачених відібрано револьвери та ручні гранати".

Хто ж були ці "терористи"? Справа ОУН кардинально відрізнялася від ніби аналогічних у Ленінграді та Москві. А саме: більшість з 37 обвинувачених були не представниками партійної, державної номенклатури та чекістами, а… культурними, громадськими діячами, письменниками – справжньою елітою нації. Це був величезної сили удар, наслідки якого ми відчуваємо й сьогодні.

Серед арештованих: письменники Роман Сказинський, Кость Буревій, Дмитро Фальківський, Олекса Влизько, Григорій Косинка-Стрілець…

Окремо відзначимо цілу родину західноукраїнських політемігрантів з Польщі – Крушельницьких. Український письменник, видавець, літературознавець Антін Крушельницький та його сини Богдан, Іван, Остап, Тарас і їхня сестра Володимира, будучи радянофілами й позитивно оцінивши здобутки "українізації" в УСРР, приїхали влітку 1934 року до Харкова. Вони поселилися в будинку "Слово", де мешкали менше як пів року й були практично одночасно арештовані до 13 грудня 1934 року.

Івана і Тараса Крушельницьких розстріляли 17 грудня 1934 року. Батько Антін, брати Остап, Богдан та сестра Володимира опинилися на Соловках і знайшли свою "останню адресу" в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року серед бранців етапу з 1111 осіб, з яких 287 були уродженцями України. І знову ж таки більшість наших земляків були представниками творчої еліти. Про трагічну долю родини написала книгу з промовистою назвою "Рубали ліс" донька Івана Крушельницького – відома вчена-історикиня Лариса Крушельницька (1928—2017).

Загалом 28 з 37 арештованих у справі ОУН були розстріляні у підвалах Жовтневого палацу (колишнього Інституту шляхетних дівиць) уже 14 —17 грудня 1934 року. Дев’ять людей були відправлені в табори ГУЛАГу і вже 1937 року були розстріляні в часи Великого терору.

Українсько-американський вчений, професор історії Гарвардського університету Сергій Плохій в книзі "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності" писав: "Багато українців усіх етнічних груп загинуло під час Великого терору – численних хвиль арештів, страт і заслань, що охопили Радянський Союз у 1936–1940 роках, сягнувши піку 1937 року. У 1937–1938 роках в Україні було заарештовано 270 тисяч осіб. Майже половину з них було страчено. Великий терор переслідував ту саму мету, що й більшість заходів Сталіна 1930-х років, – забезпечити виживання режиму та становище Сталіна як верховного лідера. Своїх колишніх союзників, а згодом ворогів з поміж керівників партії та держави, у тому числі Льва Каменєва, Григорія Зінов’єва та Миколу Бухаріна, він розстріляв. В Україні така ж доля спіткала й лідерів партійного, державного та чекістського апарату, яку показали свою вірність Сталіну під час Голодомору. Режиму були потрібні слухняні кадри, які б не знали про злочини минулого і сумлінно служили своєму вождю".