Арбітр кримінального Києва, який втік із Лук’янівського СІЗО: чим ще відомий авторитет "Пуля"

Київ початку 90-х – це не просто столиця молодої незалежної держави. Це місто, де руйнувалися старі правила та ще не народилися нові.

У цьому хаосі існувала людина, яка вміла те, чого не могли інші – домовлятися. Його боялися, але до нього йшли за справедливістю. "Телеграф" розповість про нього детальніше.

Володимир Нікулічев, відомий як "Пуля", залишається однією з найсуперечливіших та найвпливовіших постатей в історії київського кримінального світу. Він створив імперію, якою керував не через страх, а через повагу та справедливість – за мірками кримінального середовища.

Ранні роки: шлях від грабіжника до авторитета

Перший термін за грабіж і здирництво Нікулічев отримав у сімнадцять років. Цей момент став поворотним – молодий злочинець швидко зрозумів закони тюремної ієрархії та почав вибудовувати свій авторитет. Дивно, але "Куля" ніколи не став "злодій у законі", хоча мав для цього всі можливості. Його статус був унікальним: "смотрящый" і авторитет, який мав пошану в безлічі колоній, але принципово відмовлявся від злодійської "корони".

Легендарна втеча із Лук’янівського СІЗО

У 1972 році Нікулічев здійснив втечу, про яку досі розповідають легенди. Використовуючи звичайне лезо, він підпилив ґрати камери, вибрався на дах корпусу та перебрався на адміністративну будівлю. Втеча була успішною, але того ж року його зловили, а 1973-го засудили за крадіжку, грабіж та втечу до 15 років позбавлення волі. Цей термін остаточно зміцнив авторитет "Пулі" у кримінальному середовищі.

Розквіт угруповання "Пулі"

До початку 1990-х київське організоване злочинне угруповання "Пулі" налічувало близько 6 тисяч активних учасників. Нікулічев був майстром створення команди — він умів збирати навколо себе "бувалих", людей з досвідом та власним авторитетом.

У його оточенні були яскраві особистості:

• Власюк "Хромой" – один з перших організаторів гральних "наперстків" у Києві;
• Радченко "Вата" – фахівець із розбірок на виїзді;
• Рибалко "Рибка" – квартирний злодій із клептоманією, який після смерті Пулі став фактичним главою угруповання.

Арбітр кримінального Києва

"Пуля" став унікальним явищем для кримінального світу столиці. До нього зверталися для вирішення конфліктів при розподілі "данин" з нелегальних ринків, ігрових майданчиків, стоянок таксі. Навіть співробітники правоохоронних органів у приватних бесідах визнавали: "Ця людина вміє домовлятися там, де інші хаотично б’ються".

Його внутрішній кодекс був простим і зрозумілим усім. За "беспрєдєл" – жорстке, але справедливе покарання. Під час суперечок між угрупованнями – максимально акуратне врегулювання, щоб не допустити масштабної війни.

Протистояння з "Бунею" (Ігорем Залевським) та його оточенням, а також десятками дрібних груп стало легендарним. Багато одинаків намагалися впровадитися в легальний бізнес через спорт, політику чи шоубізнес, але авторитет "Пулі" залишався непохитним.

Людина за маскою авторитета

Мало хто знає про людський бік Нікулічева. На зоні він мав славу людинолюба – допомагав сім’ям ув’язнених і бідним. Він влаштовував справжній культ поваги, але не створював "кола обраних": до нього міг звернутися будь-хто, від новачка до старожила.

У 70-х та 80-х "Куля" став героєм міліцейських байок. Він частіше за інших умів виходити на волю "через помилку" або "завдяки адвокату", а історія його втечі із СІЗО стала легендою серед злочинців та слідчих.

Загадкова смерть

Влітку 1992 року життя Володимира Нікулічева обірвалося за загадкових обставин. Його автомобіль Volvo зіткнувся з КамАЗом, що раптово почав розвертатися на трасі. Багато хто досі впевнений, що вантажівка виявилася на її шляху невипадково.

Це стало знаковою подією: лідерів тієї епохи рідко ліквідували в ході прямих розбірок – це були вибухи або розстріли біля під’їздів. "Пуля" загинув за обставин, які досі викликають питання, не ставши жертвою помсти явних ворогів.

Похований Нікулічов поруч із батьком. Багато його підручних пішли з життя не менш "цікаво" – жертви показових вбивств у боротьбі за переділ сфер впливу.

Спадщина епохи

Після смерті "Кулі" назва угруповання закріпилася за кількома дрібними групами, але ніхто не зміг повторити масштабу та єдиноначальності його епохи. Його колишні сподвижники – Рибка та Хромой – намагалися утримати порядок, але нова кримінальна епоха вже несла свої правила.

У 90-х у Києві почали з’являтися нові способи кримінального тиску, але до останнього багато "старичків" порівнювали їх з методами "Пулі" і називали "нечесними". Києву довго не вистачало такого арбітра.

Володимир Нікулічов "Пуля" – особистість, яка створювала негласний баланс кримінального світу Києва. Історія цієї людини досі зберігає свої таємниці під шаром часу, але пам’ять про нього жива серед тих, хто пам’ятає зліт та падіння старих угруповань столиці.

Раніше "Телеграф" розповідав про людину, яка "тримала" найкримінальніший ринок Києва. Але всі пам’ятають його як визначного спортсмена.