Львів'яни голову зламають. Як на сході України називають маленьку кухонну ганчірку

В українській мові є чимало діалектизмів, які поширені лише в кількох регіонах. Так, деякі слова зі сходу не зрозуміють галичани чи львів'яни, до прикладу, "віхтик".

За даними тлумачного словника, "віхтик" або "віхоть" — це старе українське слово, яке означає невеликий жмут соломи, сіна, клоччя або ганчірки. Його зазвичай використовували для миття, чищення чого-небудь, або ж як тимчасову затичку.

Однак в східних регіонах здебільшого так називали невеликий шматочок тканини, яким мили посуд. Іноді "віхтиком" також йменували невеликий жмут соломи, яким білили стіни чи мазали хати. Цікаво, що іноді слово використовували в контексті лайки, адже "віхтиком" могли називати м'яку та безхарактерну людину.

До слова, "віхтиком" також називали жмутки чогось, зокрема овочів чи зернових культур. Тому раніше часто можна було почути: "На столі хліб, намазаний маслом, – дві скибки, в мисочці віхтик редьки, трохи у воді, щоб не зів'яла".

Приклади вживання слова:

• Бідахи подорожні, як і ми самі, позатулювали [шибки] віхтиками та газетними папірцями (Барв., Опов.., 1902, 26);
• Малий [Віктор] так старався, так пихтів, тягаючи за ними крейду або віхтик, що цілком заслуговував бути повноправним членом їхнього товариства (Ів., Таємниця, 1959, 143).

Раніше "Телеграф" розповідав, як у Львові називають чашку, з якої п'ють каву. Чимало українців з першого разу не зрозуміють значення цього слова.