Це не буде просто: чи стане Україна ближчою до НАТО та ЄС цього літа

У найближчі тижні пройде ряд знакових для України подій, які знаменуватимуть нові етапи у відносинах з Євросоюзом і НАТО. Зокрема, Київ офіційно почне переговори про вступ до ЄС та сподівається на план "незворотнього" шляху до Північноатлантичного альянсу.

"Телеграф" розповідає докладніше, чого нам чекати.

Один із кроків на шляху до Євросоюзу

Однією з топових подій літа стане офіційний початок переговорів Євросоюзу з Україною. Це має відбутися через скликання першої міжурядової конференції, яку проводить чинне головування в Раді ЄС. Нині це право за Бельгією, однак вже з 1 липня її змінює Угорщина під керівництвом прем’єра Віктора Орбана, що створює очевидні додаткові ризики для Києва. Проте бельгійці вже призначили конференцію на 25 червня, за кілька днів до того, як Будапешт перебере на себе цю функцію.

Початок переговорів — це історична, хоча радше символічна подія. Після якої — колосальний обсяг роботи, який займе не один і не два роки. І це факт, який слід усвідомити всім українцям.

На конференції представники Євросоюзу та уряду України обміняються своїми переговорними позиціями. З боку ЄС це — переговорна рамка — детальний документ, який визначає, як триватиме подальший процес переговорів.

Одночасно Україна перебуває у процесі скринінгу. Це процедура, під час якої Європейська комісія спільно з країною-кандидатом аналізують національне законодавство на відповідність праву ЄС (acquis ЄС). Скринінг відбувається за 35-ма переговорними главами або розділами, згрупованими за шістьома кластерами. Це вагомий перелік сфер: від питань правосуддя та антикорупції до захисту екології.

Україна вже пройшла перший етап скринінгу — роз’яснювальні зустрічі — під час яких фахівці Європейської комісії пояснювали розділ за розділом, що таке взагалі acquis ЄС.

Очікується, що в липні 2024 року під час другого етапу — двосторонніх зустрічей — Київ представить Брюсселю інформацію про стан наближення нашого законодавства до вимог ЄС.

Україна, до речі, стала першою державою, яка попередньо провела селф-скринінг законодавства. Фахівців проаналізували близько (увага!) 28 тисяч актів права ЄС. Було визначено, що понад 23 тисячі з них уже не потребують імплементації під час переговорного процесу.

Утім, після двосторонніх зустрічей Європейська комісія складає власний звіт про скринінг, де оцінює ступінь готовності України за кожним переговорним розділом. Це допомагає визначити пріоритети ключових реформ, які потрібно втілити в життя. Представлення такого звіту очікується не раніше, аніж на початку 2025 року.

На основі звіту Єврокомісії Рада ЄС ухвалює рішення про відкриття переговорних кластерів. Грубо кажучи, це 35 кроків, які поступово й ґрунтовно треба пройти. Першим і останнім відкриють кластер "Основи". Це питання судочинства, прав людини, антикорупції, функціонування різних органів влади і, загалом, реформи державного управління.

Україна та ЄС проводять переговори аж до моменту закриття всіх переговорних кластерів — це означає відсутність зауважень до проведеної Києвом роботи.

Після цього Єврокомісія презентує свій висновок щодо готовності України до вступу в ЄС. Держави-члени Євросоюзу мають ухвалити одностайне рішення про підписання угоди про вступ України. Проте вступ не є автоматичним. Адже угода має бути ратифікована Європарламентом і всіма національними парламентами країн-членів ЄС. Лише після цього Україна остаточно набуває членства в Євросоюзі.

У розмові з "Телеграфом" посол ЄС в Україні Катаріна Матернова висловлювала надію, що просування Києва шляхом реформ відбуватиметься аж ніяк не повільними темпами.

"Багато залежатиме від готовності України й від того, як швидко ви візьметеся за величезні вимоги законодавства ЄС, як швидко зміцните різні інституції, які буде потрібно тощо.

Але прискорення реформ, яке ми спостерігаємо після повномасштабного вторгнення, дає мені надію та переконання, що Україна [в цьому] буде швидшою, аніж іноді в минулому", — зазначала пані посол.

Називати конкретну дату, коли ми досягнемо фінішної прямої на шляху євроінтеграції, зараз некоректно. Враховуючи досвід інших країн, це може зайняти вісім-десять років. Утім реальні строки залежатимуть від якості та швидкості втілення реформ та готовності самого Євросоюзу до розширення.

Окрім міжурядової конференції наприкінці цього місяця, з 27 по 28 червня у Брюсселі пройде зустріч Європейської ради. У структурі ЄС це — головний політичний орган, який збирає разом лідерів країн-членів Євросоюзу — президентів або ж прем’єр-міністрів. Вони зустрічаються щонайменше чотири рази на рік у ході урочистих євросамітів.

У контексті результатів виборів до Європарламенту, які похитнули ситуацію у деяких європейських столицях, на порядку денному зустрічі буде схвалення кандидатур на посади у верхівці інституцій Євросоюзу. Безумовно, те, хто очолить ключові органи ЄС, матиме вплив і на шлях України до Європейського Союзу. Адже євроінтеграція — це не лише технічна робота із законодавством, а й політичні рішення.

"Міст" до НАТО чи незворотній шлях?

Об’єктивно: якщо у випадку з Євросоюзом на горизонті видніється осяжний та реальний план щодо членства України, то запрошення вступити у Північноатлантичний альянс очікувати найближчим часом не варто. Липневий саміт у Вашингтоні тим паче не знаменуватиметься таким кроком. У тому числі, через президентські вибори в США, коли адміністрація Джо Байдена воліє дотримуватися передбачуваної лінії у підтримці Києва.

Україна зможе стати членом НАТО лише після перемоги у війні з Росією — це та крапка у позиції Америки, яку недавно поставив Джон Кірбі, координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки Білого дому.

І варто пам’ятати, що такий фундаментальний крок як запрошення тієї чи іншої країни до Альянсу — cправа консенсусу, узгодженого колективного рішення всі держав-членів. У цьому контексті не забуваймо, наприклад, про Угорщину. На даному етапі успіхом НАТО та особисто Єнса Столтенберга є те, що вдалося знайти формат взаємодії Альянсу з Будапештом, завдяки чому Віктор Орбан погодився не блокувати рішення щодо підтримки України.

За лічені тижні до саміту у Вашингтоні союзники, схоже, досі не дійшли згоди, що запропонувати Києву. Західна преса повідомляла, що країни Заходу не можуть погодитися, наскільки рішучими вони мають бути щодо зобов’язань перед Україною.

Зокрема, група країн Центральної та Східної Європи, включаючи Велику Британію, сподівається описати шлях Києва до Альянсу як "незворотній" у комюніке Вашингтонського саміту. А США та Німеччина буцімто виступають за більш розмите формулювання "мосту" до членства в НАТО, без конкретних часових рамок.

У Києві все ж сподіваються на закріплення в підсумковій заяві саміту формулювання про "незворотність" євроатлантичного курсу України.

До слова, ідею "мосту" (без жодної конкретики) Штати просувають не перший місяць. У квітні 2024 року таке формулювання пролунало від посла США при НАТО Джуліани Сміт. Серед прикладів кроків, подібних до побудови "мосту", вона наводила засновану у Вільнюсі Раду Україна-НАТО, яка дозволяє Києву на рівних сідати за стіл переговорів із державами-членами військового альянсу.

Зараз у структурі Альянсу йде робота над створенням такої структури як JATEC (англ. NATO-Ukraine Joint Analysis, Training and Education Centre) — Спільного центру з аналізу, підготовки та освіти. По суті, це перша спільна інституція Альянсу та України. Базуватиметься вона у Польщі, й має на меті розвиток військової освіти та підготовки, а також досягнення взаємосумісності між ЗСУ та силами Альянсу.

Крім того, у НАТО сподіваються перейняти на себе координацію підтримки, яку надають Україні, й представити це нововведення у Вашингтоні. Мова про те, щоб замість США головувати (чи принаймні контролювати процеси) у контактній групі "Рамштайн", що відповідає за поставку зброї для Києва. Такий крок знаменуватиме серйозний вихід із зони комфорту для військового альянсу та більшу залученість в українське питання. Початково ідея виникла у європейських країн-союзників на тлі занепокоєння через ризик повернення до Білого дому Дональда Трампа.

І врешті — про гроші. Весною генсек НАТО Єнс Столтенберг виступив перед країнами-союзниками із амбітною пропозицією протягом пʼяти наступних років надати Україні 100 мільярдів євро допомоги. Шансів на схвалення ідеї Столтенберга було мало, а реакції міністрів закордонних справ, яким він її представив, були доволі змішаними.

Тепер генсек каже про те, щоб щороку надавати Києву військову підтримку на суму близько 40 млрд євро "як мінімум стільки, скільки буде потрібно". Ця сума відповідала б середньому річному вкладу Альянсу з моменту вторгнення Росії 2022 року.

Та дійти згоди щодо такої моделі міністрам оборони країн-членів НАТО на зустрічі у червні так і не вдалося. Робота над узгодженням позицій держав-союзників триває.

Це — останній саміт за участі Столтенберга, і очевидно, що людині, яка 10 років керувала Альянсом, хочеться залишити по собі вагомий спадок. І захист України від "вітрів змін", які насуваються не лише з США, а й деяких країн Європи — один із кращих шансів зробити це.

Під час зустрічі з Байденом 17 червня генсек анонсував, що лідери країн-членів НАТО все ж домовляться про більшу роль Альянсу в координації безпекової допомоги та підготовки для України, а також про довгострокові фінансові зобов’язання. Словом, ми будемо ближче до НАТО, аніж будь-коли, але усе ще не настільки, щоб отримати офіційне запрошення.