Били ременем і не тільки: які ще методи "виховання" були у СРСР

Радянський Союз був відомий не тільки "найсмачнішим морозивом" (яке насправді було зроблено за іноземними технологіями — Ред.), а й жорсткими методами виховання дітей. Удар дитини ременем за найменшу провину вважалося за норму: цей метод покарання пережив радянську владу і, на жаль, використовується в багатьох пострадянських країнах, включаючи Україну.

Про це повідомляє РБК-Україна. За словами психолога та психотерапевта Богдани Янків, громадянам "Великого та могутнього" з дитинства прищеплювали страх покарання, невдачі та осуду. При цьому страх перед іншими людьми пояснювали "вихованням поваги до старших", навіть якщо ці старші в чомусь були не праві.

Звідси і було покарання ременем. Цей предмет став "інструментом" підтримки як фізичного, а й морально-психологічного впливу над людьми. Водночас, якщо дітей карали ременем, то дорослих карали "рублем". Режим залякував людей звільненнями, штрафами, публічними осудами, доганами, партійними доганами тощо.

За радянських часів дорослі часто не мали часу для виховання дітей. Самі діти часто були надані самі собі і могли робити все що завгодно. Їх карали ременем, оскільки завжди був під рукою.

Замість того, щоб словами стимулювати дітей до навчання, дітей карали ременем. Крім ременя, у СРСР залежно від періоду його історії, існували й інші методи "виховання" дітей:

Гендерні стереотипи

У пострадянському суспільстві збереглися принизливі фрази, які вимовляли стосовно хлопчиків та дівчаток. Наприклад, "Не ганьби мене!", "Ти що, маленький/маленька?", "Досить скиглити!".

Публічні обговорення та висміювання

У СРСР вважалося нормою публічно обговорювати успіхи та невдачі дітей, а також провокувати у них почуття сорому, якщо щось не виходить.

Заборона на свою індивідуальність

Прояви індивідуальності в СРСР не заохочувалося, оскільки "всі мають бути однакові". Наприклад, тоді вважалося, що бути шульгою не можна — дітей переучували писати правою рукою.

Раніше "Телеграф" розповідав про те, як у СРСР насправді ставилися до ветеранів війни з інвалідністю.