Дружина легендарного "Мунфіша" розповіла про його шлях пілота: "впертий, неідеальний, проте люблячий"

Сьогодні, 20 жовтня, мав би відзначити 31-річчя український військових льотчик Олексій Месь на позивний Moonfish. Він загинув 26 серпня 2024 року під час катастрофи українського винищувача F-16.

Про це повідомляє Командування Повітряних Сил ЗСУ. Зазначається, що подано клопотання на присвоєння Месю звання Героя України, посмертно.

"Можливо, він нарешті взяв би відпустку чи бодай вихідний та вимкнув телефон, аби провести час у тісному родинному колі… Або ж чергував на оперативному аеродромі, а друзі відволікали привітаннями… Та 26 серпня 2024 року під час відбиття однієї із найпотужніших ракетно-дронових атак Олексій загинув", — йдеться у повідомленні.

Крім того, Командування ПС оприлюднило спогади дружини Меся Юлії. Також були опубліковані фото з їхнього сімейного архіву.

"Усі знали його, як "Мунфіша" – відомого на весь світ українського пілота, який першим пройшов перенавчання на F-16 та застосував американський винищувач проти російських ракет. Я ж знала його, як ніжного та скромного Льошу… Неідеального, впертого та завжди зайнятого, проте люблячого, уважного чоловіка… Льошу, який по службових питаннях об’їздив чи не півсвіту: Норвегію, Дубаї, Америку, Данію … та з яким так жодного разу і не вдалось виїхати до моря втрьох на короткий сімейний відпочинок. Але тепер кожен день без нього перетворився на випробування", – розповідає вона.

За словами Юлії, Олексій насправді не хотів бути публічним. Дружина пілота наголосила, що він цінував свободу і приватність, дбав про їхню з донечкою безпеку.

"Власне кажучи, у нас не було кохання із першого погляду. Аж ніяк. Ми познайомились іще школярами під час захисту робіт із фізики у Малій академії наук. Він здався зарозумілим і занадто самовпевненим… Пізніше ми періодично зустрічались на різних заходах – містечко ж зовсім невелике – свята, конкурси… А потім – перше побачення, Олексій гордо розповів, що вступатиме до КПІ на "атомну енергетику". З прекрасними балами, очікувано, він вступив туди і ще у кілька вузів. Та за кілька днів до закінчення вступної кампанії здивував усіх навколо. Таки вмовив батьків дати йому "зелене світло" – спробувати свої сили у тому, про що справді в глибині душі мріяв… Ось так, в останній момент вступив до ХНУПСу на льотний факультет. А далі – рідкісні зустрічі та години розмов про все на світі. Усе моє студентське життя, а вчилась я у Києві, пройшло в поїздках до Харкова. Нас не зупиняли труднощі. Жили у славнозвісному військовому готелі "Зірка", багато гуляли, любили", — пригадує вона.

Дружина Олексія каже, що, коли після випуску вони одружились, вона чесно вірила, що ось воно спокійне сімейне життя. Та із цим, за її словами, "якось одразу не склалось",

"Коли він повернувся зі Штатів до Франківська, йому одразу запропонували посаду у Командуванні Повітряних Сил. Я переїхала до нього, у нас народилась донечка. Та штабна робота бойовому пілоту "не зайшла", хоч і була вкрай важливою. Тож знову переїзд, цього разу – до Луцька. Отримали службове житло, Олексій став командиром ескадрильї. Думали, що затримаємось надовго. Але… Уже в січні 22-го він поїхав на навчання в академію у столицю. І за іронією долі 20 лютого 22-го року ми з донечкою переїхали до Києва. Наступного дня добре пам’ятаю мій день народження. Сиділи на кухні орендованої квартири із друзями, обговорювали геть усе: чи буде війна, якою жорстокою і тривалою вона може бути. Олексій в цьому питанні був, м’яко кажучи, реалістом, а нам не хотілося вірити у його невтішні прогнози", — розповіла Юлія.

Вона також зазначила, що доки Олексій навчався літати на F-16, вони з донечкою на 3 місяці приїхали до нього в Данію. За словами дружини пілота, це було досить недешеве задоволення, усе доводилось купувати за власний кошт.

"Але, очевидно, це – найкраща інвестиція за все життя. Ці 3 місяці були найдовшим періодом, коли він щодня був поряд. Мав змогу ввечері приходити додому. Це був чудовий час. Я дуже боялась моменту повернення хлопців в Україну, адже розуміла, яка небезпека на них чекає, плюс за ними активно полюватимуть. Олексій завжди казав: "Ти дізнаєшся, що я в Україні, коли я наберу тебе на мобільний". Ми довго чекали, були узгодження, переноси… Коли він мене набрав – у мене затрусилися руки. Чоловік заспокоював: "Не накручуй себе! Ми ж на МіГах працювали, а це – F-16, тут же все зовсім по-іншому. Він першим посадив F-16 в Україні. А потім першим здійснив бойовий виліт, першим збив повітряну ціль на F-ці", — сказала вона.

За її словами, після повернення в Україну в Олексія була купа рутинної роботи. Потрібно було здати і прийняти посаду, заповнити нескінченну кількість керівних документів, чимало разів їздив на наради до Києва, а ще – багато аеродромних годин, коли хлопці відточували свою майстерність

"Було відчуття, що він не міг сидіти без діла ні хвилини. Я навіть трохи ображалась, коли у вихідний день Льоша сказав, що від них чекають результату, відповідно зараз не до відпочинку. А я все чекала, що настане момент, коли він хоч трішки заспокоїться… За день до… 25 серпня він приїхав додому дуже пізно. Ще й написав мені: "Їхати чи переночувати на службі? Бо о шостій ранку треба бути на місці, і це при умові, що "шахеди" не підуть". Побачили його з донечкою з балкона. Був, як завжди, у телефоні, комусь щось відписував… Швиденько написала повідомлення: "Скільки можна? Давай додому!" Він підняв голову, посміхнувся. Пішли гуляти в парк, попили кави… Перед сном Олексій помив донечці волосся, посушив, поклав її спати… Це насправді дуже трепетні моменти… А потім пролунав дзвінок, заходили перші "шахеди". Нічого незвичайного. Зібрався. Помчав на службу", — розповіла Юлія.

За її словами, близько 7 ранку 26 серпня Олексій написав їй останнє повідомлення, але відповідь вже не прочитав, пішов працювати. А об 11-й подзвонив тато Олексія: "Льоша на зв'язок не виходить…"

"Спробувала набрати – не додзвонилась. Далі почався найжахливіший період усього нашого життя… Мені б дуже хотілося, щоб через багато років сивий дід Олексій Сергійович Месь розповідав на уроках патріотичного виховання, як наші льотчики здобували перемогу в небі України. Щоб ми поралися на пасіці, як і мріяв Льошин дідусь. Щоб десятки разів з’їздили родиною до моря… Усе виглядає, як страшний сон. Прийняти це неможливо. Але потрібно жити далі… Адже Олексій загинув за те, щоб жили ми та мільйони українців", — сказала Юлія.

Нагадаємо, видання Breaking Defense із посиланням на джерела в Україні писало, що авіатроща українського винищувача F-16, під час якої загинув Месь, цілком могла виникнути через влучання уламків збитої російської ракети. І це не перший випадок втрати літака з такої причини.