Перший пішов: кандидат в президенти Друзенко про політичну рекламу, "кидок" Трампа і програш у війні

На початку року співзасновник Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко оголосив про наміри піти в політику. І це у розпал війни з РФ, адже обрисів справедливо миру для України, на горизонті поки що не видно. Така гучна заява, підкріплена бігбордами з рекламою ПДМШ, які з’явилися в різних містах України, викликала в соцмережах хвилю хейту. Бо ж як можна оголошувати про політичні амбіції під час війни?

А й справді, як? Хто буде фінансувати виборчу кампанію Друзенка? Чи є він політичним проектом Пінчука, і, власне, на які ж кошти зроблена перша, під час "великої" війни, політична реклама в країні? На ці та інші питання Геннадій Друзенко відповів в інтерв’ю "Телеграфу".

"Ми програємо. Це наслідок політики"

– Пане Геннадію, ви, напевно, перший зробили політичний камінг-аут і сказали відкрито, що йдете в політику…

– Коли закінчиться війна.

– Саме так. Одразу ви "вихватили": як він може про таке говорити під час війни? Власне, я вас і питаю те ж саме.

– Дивіться, є класична фраза що війна – це продовження політики іншими засобами. На жаль, війну ми поки програємо. Як нам це не прикро визнавати, останні півтора роки після невдалого контрнаступу, ми втрачаємо територію, людей, ми втрачаємо віру. Відповідно, щось у нас не так з політикою. Наші захисники – це дуже важливо. Вони на передньому краї. Але війни виграють не армії, війни виграють держави. А політика – це мистецтво управління державою. Тому коли закінчиться війна, якщо я доживу, то я піду [в політику]. З'явиться кращий кандидат? З радістю підтримаю. Але поки, на жаль, не побачив людину, готову до керівництва державою. З радістю зроблю те, про що мріяв: нашою мовою це називається "змінити конституційний дизайн". Тому, я думаю, що це абсолютно нормально.

– Але ж щодо етичності говорити про політику під час війни?

– Те, що ми програємо – це наслідок неефективної, непрофесійної політики. Ті снаряди, які не доїхали до фронту, хтось на них вкрав в тилу. Кадрові призначення. Це ж політичні питання: командири, які пускають на м’ясний штурм. Це наслідок політики, коли країна, де штурмували військкомати з бажанням потрапити на фронт, перетворилась на країну, де з'явився термін "бусифікація" і цілі загони людей в камуфляжі виловлюють людей. Це та сама країна. Це і є наслідок політики. Коли ми могли виграти у росіян, то ми не наступали і боялись зайти в Росію в 2022 році. А коли Росія зібралась з силами, то ми зараз б'ємося головою об стіну. Це ж політичні рішення!

Путін – як дощ, гроза, буревій… Ми нічого не можемо зробити. Росіяни зробили свій вибір. Росія така як є. Ба більше, вона такою була століттями. Але ми можемо щось зробити з собою. Як перетворилась країна, де люди рвалися її захищати, на країну, де люди платять будь-які гроші, щоб втекти від військкоматів, за кордон. Напевно, це наслідок неправильної політики, а наші поразки – це вже наслідок цих неправильних політичних рішень. От ти лікар, бачиш хворого, і маєш прийти і запропонувати свої послуги, розуміючи, що організм дуже хворий.

Щодо політики я пів життя вчився на це: один з небагатьох, хто студіював конституційний дизайн, три рази був на державній службі, знаю, як воно працює і не працює. Врешті-решт, є історія успіху, коли з нуля з'явився ПДМШ і перед новим роком він відзначив стотисячного пацієнта. Без жодної копійки фінансування держбюджету. Я жартую, що напевно, хочу спробувати перетворити всю країну на великий ПДМШ, де людям комфортно, де опанує справедливість, і яка дає з мінімальними витратами максимальний ефект. Чому ні?

– Перетворити всю країну на великий ПДМШ… А в якій якості ви себе бачите? В якості президента?

– В цій країні є рівно одна політична посада. На жаль, влада Зеленського повністю десуб'єктивізувала парламент, Кабмін. Тому, на жаль, в цій конституційній архітектурі, яка зараз існує, є рівно одна посада, яка дозволяє змінювати країну. Як в лікарні оперує тільки хірург, то такі хірургічні зміни в Україні може зробити тільки президент.

– Вам часто "прилітає" також за бігборди ПДМШ по всій країні. А не краще ці кошти віддати на ЗСУ?

– Почекайте. На ЗСУ? А ЗСУ це саме ефективний розпорядник грошей? Я знаю, скільки на снарядах "наварюють", тому я не збираюсь фінансувати корупцію. Чи впала у ПДМШ кількість пацієнтів після появи бордів? Ні. Під час появи бордів ми відкрили дві нові позиції на Сумщині. Ми як будували, так і будуємо наш реабілітаційний центр. Третій штурмовій не заважають воювати борди, "Хартії" не заважають. Це ж найкращі бригади. А у нас точно не більше. Жодної шкоди для нашої роботи це не вчинило. Люди давали цільовий внесок на піар. Чому про Третю штурмову, "Хартію", 93-тю бригаду та інші люди мають знати, а про ПДМШ ні?

Крім того, наші борди повішено безоплатно — нам це запропонував власник компанії. Ми заплатили тільки за друк і розклейку. От так буває: іноді, людям, які роблять добрі справи, за це дякують. Тому хвилюються швидше за все ті, хто ніколи ні копійки на ПДМШ не задонатив.

– Виборча кампанія – коштовна річ. Хто вас буде фінансувати?

– Поняття не маю. Медицина це теж коштовна річ. Коли починалася "велика" війна, ми повертались до Києва і у нас було три машини, із них одна швидка, і один медик – моя жінка. Під кінець київської кампанії ми мали більше швидких, ніж будь-яка бригада ЗСУ. А зараз наші активи становлять більше шести мільйонів доларів. Вони ж звідкись з'явилися. Причому з [Віктором] Пінчуком я особисто посварився на початку війни. У нас не склалися стосунки. Сорос нам ніколи грошей на ПДМШ не давав, хоча ми їхнім офісом користувались. Ахметов… Ми колись вели розмови, багато років тому, але так вони нам і копійки не дали. Хто там ще? Коломойський теж ніколи не підтримував ПДМШ. Колись Юлія Володимирівна [Тимошенко] подарувала нам швидку, а ми їй подарували колекцію ікон на ящиках від набоїв. Петро Олексійович [Порошенко] теж ніколи ПДМШ не допомагав.

Тим не менш, ПДМШ допомагав FedEX, Pfizer, "Нова Пошта", WOG, МХП. Але ж дивіться, от якщо б я прокидався з еротичною мрією стати президентом (ну життя не склалося)… Я ж пропоную свою візію, досвід, знання. Якщо на це є запит, то гроші з'являться. Якщо немає, ну значить я не маю ставати президентом.

– Але все ж таки. Якщо ви плануєте йти в політику, то хтось повинен давати на це гроші. Ви кажете, що дають гроші на ПДМШ. Але давати на ПДМШ і давати на політика — це трохи різні речі.

– Звичайно. От вчора зібрав бізнесменів (поки не буду відкривати імена), середньої руки з різних областей, яким цікаво, щоб Друзенко був президентом. У нас з'явилися гроші на чергову хвилю бордової реклами. Ти приходиш і говориш: "Люди, в мене не можна вкласти мільйони, а потім отримати підряд, право дерибанити Україну". У мене не крадуть в ПДМШ, а всі, хто намагався, давно не з нами.

От ми зараз в приміщенні, тут дім. В цій ситуації, в якій ми зараз знаходимося, він коштує, умовно мільйон. Ну війна, може прилетіти ракета. Якщо Україна капіталізується і стане, умовно, хоча б як Польща, тобто ВВП виросте втричі, цей же дім, нічого не змінюючи, буде втричі дорожче. Бізнес, який так мислить, він хоче не отримати ексклюзив на грабування країни. Системний бізнес хоче свою капіталізацію. А капіталізація залежить від країни. З ким я таким чином знаходжу спільну мову, ті допомагають. Хто хоче "ексклюзивчик" – не до мене. Я думаю, таких кандидатів буде багато.

"Трамп поставить війну на паузу"

– Вибори будуть 26 жовтня?

– Поняття не маю. Я ж не Петро Олексійович. Я не інсайдер. Логіку, яку я бачу – Трамп вперся. А він такий, що вміє досягати своїх цілей. Тобто, він зробить все, щоб поставити війну на паузу. Я не вірю у вічний мир з Росією, але йому зараз треба швидка історія успіху. Йому вдалося це зробити в Ізраїлі (ще до інаугурації), а Україна наступна.

Відповідно, як тільки воєнний стан не продовжується (а він у нас до 9 травня), включаються процедури мирного часу. А якщо війну поставлять на паузу, як багато пишуть, на Великдень (православні разом з католиками святкують 20 квітня, — Ред.) чи на 80-річчя перемоги в Другій світовій війні, то не буде жодних законних підстав продовжувати воєнний стан. Тоді у нас починаються 90 днів і проста арифметика: вибори президентські припадають на кінець літа, а ще через три місяці парламентські й місцеві.

– Це призупинення війни без жодних гарантій безпеки для України?

– У України є одна гарантія безпеки – її Сили оборони. Я не вірю в НАТО. НАТО воювало дві війни: виграло в Югославії, розбомбивши Сербію, і програло в Афганістані. Ви вірите, що організація, яка програла талібам, може захистити Україну? У них вистачає техніки, але у них люди не хочуть воювати. Тому я не вірю, що НАТО може когось врятувати. Тим паче, таке НАТО, де Європа пересварилась з Америкою. Я завжди казав, що єдина можливість для України почуватись більш-менш безпечно, це перетворитись на східноєвропейський Ізраїль. Ізраїль, як відомо, не є членом НАТО, однак чудово відбуває всі напади на себе. Тому я вірю в Сили оборони України й український ВПК, коли кнопки і програмування все в Києві, а не десь у Вашингтоні, коли ми маємо кожний пуск ракети по ворожій території просити.

Як тільки "Південмаш" згадає свої славні традиції й виробить тисячу балістичних ракет, які готові долетіти до Москви протягом години, то жодне ПВО не стримає таку армаду. Ми зможемо спати спокійно, бо слава Богу, в Кремлі не фанатики, типу Гітлера чи Троцького. Там люди, які люблять хороше життя, заможне. Будуть скрежетати зубами, робити спецоперації, але "великої" війни більше не буде. Бо як тільки ти можеш зруйнувати Кремль – спи спокійно.

– Але ж не факт, що ми виробимо ці тисячі балістичних ракет…

– А що нам заважає? Ми ж змогли зробити "Нептуни", значить, є ті, хто вміє робити ракети. Я в’їжджаю в Київ через Оболонь по Богатирській. Таке враження, що трасу готують для Формули-1 в воєнний час. От якщо б ці гроші пішли на ракетні розробки і "Південмаш" перевезли б уже в Карпати або в Закарпаття. По грошах все сходиться. У нас тріщать золотовалютні резерви. Сьогодні по грошах ми можемо зробити тисячу балістичних ракет. Знову ж таки повертаємось до політики – неправильні політичні пріоритети, бо будуємо дороги. Просто, напевно, не навчилися ще на ракетах дерибанити.

– Ідучи в політику, ви прораховували хто ваш виборець?

– Якщо б ми перемогли в цій війні, то, звичайно, виборець би шукав підсвідомо (голосують же серцем), генерала на білому коні в орденах, медалях, аксельбантах. На жаль, очевидно, що війну ми, принаймні цьогоріч, не виграємо. І, швидше за все, вона закінчиться дуже боляче для України. На болючих, несправедливих, навіть принизливих умовах. Відповідно, що шукає не скорений, але поранений солдат? Він шукає рятівника, доктора. Я дуже сподіваюся, що підсвідоме українця почне шукати рятівника-лікаря. Образ – той, хто може гоїти рани. Це тим, чим ми займалися останні 10 років. Якщо в медицині я некомпетентний (я завжди медиків питав, чим я можу допомогти), то якраз як працює державна машина, як реформують держави, як її зробити ефективною – більшу частину свого життя я присвятив цьому питанню.

– Ви казали про новий "конституційний дизайн". На вашу думку, який основний баг в нашій Конституції?

– Звичайно, президентська посада. Президент надто сильний. І цією хворобою зараз хворіє Америка. Виходить популіст, "продає" шоу або кіно, народ закохується, (ну, у народу немає знань), і обирає його. Яка логіка президента? Виграє тільки один, а всі решта програють. Як в фільмі про МакКлауда: ходиш і всім відрубаєш голову. І потім країна стає заручником однієї особи. А статистика показує, що Вашингтони рідко стають президентами. Як правило, ними стають набагато більш пересічні і корисливі особистості. Відповідно, вся країна заручник однієї людини. Як було при Петрі Олексійовичі, як було при Ющенко. Навіть, коли Зеленський переміг з розгромним рахунком. Скільки було? 73 відсотки? Але ж прийшла голосувати половина виборців (за даними ЦВК явка склала 62%, — Ред.) Тобто, більшість країни програла. Головна хвороба в Україні – надто сильна позиція президента. Президент має стати набагато слабшим, а основною фігурою в політичній архітектурі України має бути прем'єр-міністр.

– Я йду в президенти, щоб знецінити цю посаду… Десь таке я вже чув.

– Зеленський йшов, щоб побути один термін. Дивіться, я ж про Конституцію говорю давно, я ж не Зеленський. Далі питання довіри чи недовіри до людини.

Про російську мову

– З одного з останніх ваших інтерв'ю: "українська мова маст хев, але все решта — простір свободи та конкуренції". А яка ж конкуренція, коли у Росії такі ресурси?

– У англомовного світу ще більше ресурсів, у Китаю. Росія не найбагатша країна…

– Але ж англомовний світ не прагне нас поглинути, вбити.

– А чеченці говорять хорошою мовою? Чи буряти? Проблема ж не в мові. Росія те саме робила в Сирії, де майже ніхто не говорив російською мовою. Ну, тоді б вони не бомбили Львів, бо у Львові мало хто говорить російською. Мова важлива, бо це ідентифікатор. Але є речі важливіші за мову: ефективність, порядність. У нас в підрозділі свого часу воювала Ольга Сімонова – етнічна росіянка, напевно, без краплі української крові. Бронзовий чемпіон Росії з карате. Вона приїхала у 2014 році сюди розібратися, зрозуміти на чиєму боці правда. Я їй довго допомагав отримати громадянство. У 2022 році її бронетранспортер, на жаль, підірвався на міні й вона загинула. Вона тепер герой України. Так оце справжні українці, а не ті, які з чудовою українською мовою, у вишиванках з Бандерою на всіх стінках обкрадають Україну.

Російську, по-перше, ви не викинете. Для цього треба побудувати digital wall, тобто цифрову стіну. Китай це може собі дозволити, а Україна – ні. Тому ти ставиш vpn і читаєш все що хочеш російською, слухаєш пісні, дивишся кіно. По-друге, треба знати мову, щоб допитувати полонених. Якщо Росія залишається для нас загрозою, ми маємо розуміти, що там відбувається. В Україні немає жодного інституту, який би професійно займався нашим, як кажуть, екзистенційним ворогом. І третє питання: російська мова – це ж не завжди путінський режим. У мене є добрий знайомий Михайло Шишкін – геніальний російський письменник. Лінія його морально бездоганна: він поїхав з Росії, не отримує там роялті, живе в Швейцарії. Він винуватий, що народився в Росії, що пише російською, що у нього є дар писати? Його позиція з 2014-го року краща за позицію 80% українців, які їздили й спокійно робили свій бізнес з Росією. В чому він винуватий? Ніж винуватий, що ним ріжуть?

Ми маємо дивитись на сутність сказаного, насамперед, а потім вже на мову, якою це сказано. Сказане російською не стає апріорі неприйнятним. Тоді давайте заборонимо журнал Шевченка, він написаний російською, і всю його прозу. Ми готові відмовитися? Давайте викинемо величезну частину нашої історії і культури. Треба Гоголя одразу з України, Корольова. А Антонов? Ми ж "Мрією" тішимося, але ж Антонов к*цап-к*цапом. А Амосов? Я вам наведу приклад: коли чудового українського дисидента, шестидесятника, можна сказати, совість української нації Світличного (Іван Світличний – український репресований літературознавець, — Ред.) судили, то з листом до ЦК КПУ не звернувся жоден українець. Тут була спілка письменників. Солов’їною так цвірінькали, але звернулися Антонов і Амосов. Два чоловіки, які не володіли українською. Бо етика завжди важливіша за айдентику.

– Соціологи запевняють, що настрої в суспільстві зараз такі, що Росія ворог для 100% українців. Ви ж розумієте, що з такою позицією щодо мови, буде важко розраховувати на якісь політичні дивіденди?

– Якщо б я хотів будь-якою ціною стати президентом, звичайно, я б спитав: "Соціологи, чого народ хоче?" Податки скасовуємо, соціалку робимо 100%, всім пожиттєво пенсію.

Ще раз – українська must have. Тобто кожен, хто хоче бути українцем, жити українцем, має вивчити українську мову. Як ти живеш в Америці, ти маєш вивчити англійську. Але все інше… Ну, німці тут були колись. За різними оцінками, під час Другої світової загинуло від 9 до 13 мільйонів. З росіянами в війні загинуло близько 100 тисяч зараз. Відчуваєте різницю? Давайте німецьку не вчити. Давайте спалимо всього Гете, Шиллера.

– Але Друга світова була давно, а тут ще живо все це.

– Радянському Союзу вистачило мозку засудити гітлерівський режим, провести Нюрнберзький процес, повісити найбільш одіозних злочинців, а не звинуватити в цьому весь німецький народ. Хоча підтримка гітлеризму була більша, ніж підтримка путінізму. Ну, ми ж не дурніші за них. І американцям вистачило розуму.

Ну ми скинемо всі пам'ятники… Ви скинули Пушкіна? Поставте когось туди. Як на мене, найгеніальніший український поет XX століття – Стус. Де у нас пам'ятник Стусу? Табличка висить меморіальна на його домі. Леніна, звісно, скинути легко: накинули канати і скинули. У Леніна, звісно, були свої таргани в голові, але за 70 років вони змінили світ, не тільки свою країну. Криваво змінили, часто злочинно, але вони щось реалізували. Яка наша візія України? Тут у нас і стоїть постамент, перепрошую, обісцянний, в самому центрі Києва. І не з'явилось нічого українського. Хто буде стояти замість Пушкіна? Тільки щоб він був одеситом. Хто з українців зайде одеситам? От в Києві Пушкіна точно ні (що йому тут робити), але давайте Стусу поставимо пам'ятник. Давайте зупинимось перейменовувати все що можна на ім'я Степана Бандери. У нас багато геніїв, наш пантеон не порожній. Давайте пізнавати своїх.

– Ви постійно наголошуєте, що під час будь-якого формату припинення вогню критична зміна влади. Але ж ви допускаєте, що ця зміна влади може ні до чого не призвести?

– Звичайно. Це ж шанс. Демократія говорить тільки про шанс. Я ж не опонент Зеленського. Він мене, на відміну від прихильників Петра Олексійовича, не тригерить. Його є за що поважати. В 2022-му році він зіграв мегапозитивну роль. І не тільки тому, що не втік, а тому, що він переконав світ підтримати Україну. Він як артист звернувся напряму до залу і зал підтиснув політиків бути рішучими. Не допомагати Україні було політичним самогубством. І воно спрацювало. Але сьогодні він просто видихся.

Треба дати Україні шанс. Можуть вибрати гіршого? Звичайно. Ми це вміємо. Але як мінімум з'являється шанс. Зараз у нас шансу немає.

"Наше життя підійшло до каси"

– Трамп нас кинув?

– А Трамп нам щось винен? Якщо 10 років ви не можете цицьку кинути, напевно, вам здається, коли вас відлучили від цицьки, що вас кинули. У нас є якісь угоди, як у Америки з Кореєю, Ізраїлем? Немає. Будапештський меморандум говорить про консультації. Вони їх провели. Ви читали погано? Ну це ваша проблема. В чому кидок? В Америці безліч проблем: від охорони здоров'я, зношеної інфраструктури та до боргу, який перевищує 100% ВВП. Чому Трамп має прокидатись з думкою про Україну? Тут є якісь стратегічні інтереси США? Ну, коли продавали демократію, напевно, так. Коли прийшли прагматичні ковбої – ні. За всі роки ми так берегли наших олігархів, що сюди не зайшов жоден серйозний американський бізнес. Стратегічну зброю повіддавали, стратегічні бомбардувальники порізали. Зате палаци навколо всіх великих міст повиростали. Наше життя підійшло до каси і зараз ми кров'ю, дорого, трагічно платимо за 30 років абсолютно неефективного, крадійкуватого керування Україною. Чому за це мають заплатити американці? Вони так вийшли з В'єтнаму, Афганістану, вони так кинули курдів. Американські політики намагаються догодити американському виборцю. А американський виборець переймається, насамперед, американськими проблемами. Тому я не бачу кидка. Трамп нічого не обіцяв. Він чесно говорив все під час виборів. Це б якщо він клявся, що я зроблю все, щоб Україна перемогла, Росія розвалилася, Путін сів, а потім прийшов і став домовлятися. Чувак, ти брехун. А так, що говорив, те і робить.

Вся наша стратегія в чому полягала? Дайте гроші, ми хороші. І тут виявилось, що це не працює. Тому це холодний душ. Його дуже важко пережити. Він, зрозуміло, викликає великі образи. Але як тільки ви тверезо подивитесь на речі, то воно мало статись раніше чи пізніше.

– Промова віцепрезидента США Джей Ді Венса на безпековій конференції в Мюнхені, це, в свою чергу, такий стусан для Європи?

– Так. Я б зараз не дав більше 50%, що ЄС переживе трампівську каденцію. Вся формула успіху Європи була дуже проста: американська мілітарна парасолька (можна не витрачатись на безпеку, нехай американці платять), дешеві російські енергоносії та Китай, тобто, дешева робоча сила. В одну мить ці три складові успіху розлетілися. В нульові роки ЄС весь час збільшувався, а виявилося, що у нього, як і у нас, життя підійшло до каси, а платити нема чим. В цьому плані ми навіть в кращій ситуації. Ми перехворіли, і у нас з'явився імунітет. Ми готові жити в цьому новому світі хижаків. Бо ми перші потрапили в цю турбулентність. А Європа, як та багата пенсіонерка: раптом пенсія припинилась, а вона не готова знову почати працювати. І Україні треба цим користатися.

Ми маємо бути зацікавлені не у входженні в ЄС. Ну ми ж бачили, що Макрон зібрав саміт, і ці імпотенти не змогли ні про що домовитись. Нам треба розвалювати Євросоюз і створювати новий блок. Британія, Скандинавія, Балтика, Україна, Польща – це життєздатна конструкція. Є шанс створити щось нове, як після війни. Хто міг подумати, що країни, які століттями воювали, раптом зроблять Євросоюз? Бо з'явилися люди, які думали "out of the box". І зараз потрібні люди, які вміють думати стратегічно. Проблема Європи, що там немає особистості масштабу де Голля, або Черчилля. Там є високопоставлені чиновники. Поки поїзд їде рейками, машиніст може пити, спати, гуляти. А раптом виїхали на бездоріжжя. І тут треба двома руками тримати кермо і чітко знати, куди ти хочеш виїхати. А вони на це не спроможні. І тут Україна стає потрібна Європі. Боюсь, що "золотий вік" Євросоюзу закінчився. В одну мить.

"В Білому Домі – цинічні ковбої"

– Викликає нерозуміння цей тон заяв Трампа після розмови з Путіним. Наприклад, благослови, Боже, народ Росії…

– В українців так. Але не у тих, хто читав історію. Пам'ятаєте, кривавого Мао (перший голова КНР та засновник Китайської комуністичної партії, — Ред.)? Навіть сталінізм, порівняно з маоїзмом, був розминкою. Сто мільйонів свого населення замордовано, культурна революція, всі ці жахи… І що робить Кіссінджер (Генрі Кіссінджер – колишній Держсекретар США (1973-1977), — Ред.)? Грає в цинічну геополітичну гру. Приїжджають і кажуть, що тепер ми визнаємо не Тайвань, а Китай. Тобто розділяє СРСР і Китай. Ніяких засуджень, ніяких прав людини. І зараз пожертвуємо Україною, зате відірвемо Росію від Китаю. Головна ж проблема, як раніше був Радянський Союз, а зараз Китай. Про це давно говорили, писали. Нам болить. Справді болить. Це велика трагедія. І ми думаємо, що вся лікарня має прибігти, бо мені болить. А у лікарні купа своїх проблем, пацієнтів, планів, бізнесу. В Білий Дім прийшла команда цинічних ковбоїв, адептів частково простих рішень. Нам треба прийняти нову реальність. Чим швидше ми її приймемо, тим швидше ми можемо спробувати до неї адаптуватись.

– Ретранслюю надії деяких українців: можливо, це такий геніальний план Трампа, щоб приспати Путіна?

– Звичайно, люди будуть вірити до останнього. Гітлер до останнього вірив, що зараз союзники посваряться, і він зможе чи то з американцями виступити проти Сталіна, чи то Сталіна проти американців і британців нацькувати. На жаль, це в людській природі. Це не гра, це не план. Трамп так думає. Тим паче, що ми йому відмовили здатися і підняти лапки. Як не дивно, я думаю, це Україну змусить мислити поза відформатованою парадигмою. Треба шукати контрбаланси у світі, й вони є. Ми так поставили на Захід і Америку, що думали, що це просто любов до домовини. А виявилося, що це любов до моменту американських виборів. Хто у нас є великий? Китай. Вічна гра: СРСР і США і багато режимів між ними балансувало. Україні треба навчитися бути частиною Заходу (бо ми ментально частина Заходу), але будувати максимально прагматичну політику.

Колись Фінляндія була в найгіршій ситуації, бо там 20% території забрали, бази прямо під Гельсінкі стояли. Але потім вони знайшли в цьому плюси. Це було телятко, яке у двох маток ссало: Європа і Радянський Союз. І за 40 років з країни відомої тільки лісовою промисловістю, раптом стали країною Nokia і одним з найкращих соціальних проектів. Треба подивитись правді в очі і почати шукати своє місце в цьому світі, який на очах змінився до непізнаваності.

– Тобто американська допомога для нас все? Закінчилась?

– Це ж вже сказали прямим текстом. І це стало тут шоком. Чому? Бо насправді прийшли до влади люди, які не читають книжки, які не мають нормальної (навіть не блискучої) освіти. Лі Куан Ю (перший прем’єр-міністр Сінгапуру, — Ред.) писав в своїх спогадах, що американська політика настільки непередбачувана, що з нею не можна будувати стратегічні союзи.

Зараз Європа або побіжить до Китаю, або якась її частина почне суб'єктивізуватись, зокрема, мілітарна частина. А в Україні армія зараз більше всіх європейських разом взятих.

Про розділ України

– Ця історія з рідкоземельними металами вона взагалі про що?

– Там були абсолютно колоніальні умови. Це абсолютно африканська історія. Ми ваш "дах" і 50% наші. Тільки там про "дах" не особливо йшлося. Віддайте нам 50%. А нам що? А вам нічого. Отут якраз я Зеленського підтримую. Правильно сказав: Yankee go home. Заплатіть за те, що ми вам давали як допомогу. Давайте піднімемо папери, почитаємо, що гранти не повертають. Кредити? Давайте. Відсотки платимо. Коли там дата виплати? І все Ок.

Тут можна погратися взагалі цікаво. Все одно ж грошей не дають. З Китаєм поговорити. Я думаю, Китай запропонує кращі умови. Заодно і з Росією набагато легше домовитись про зупинення війни.

Просто треба зрозуміти, що вітер історії виніс нас у відкрите море на невеличкому човнику. Це погано, адже краще плавати на авіаносці. Але у човника є свої переваги. Він набагато більш маневрений. Врешті-решт, куди гребти, вирішуємо ми.

– Ми зараз бачимо, що все ж таки реалізується сценарій "про Україну без України". Відтак, нас чекає розділ України?

– Можливо, нас чекає повна десуб'єктивізація і розділ України. Це буде така напівколонія, сучасна колонія. А можливо, як в 2022-му, ми просто не захочемо помирати, зберемося з силами і подивимося правді в очі. Ми двічі здивували весь світ, бо по всім розрахункам мали розвалитися 2014-му і в 2022-му, але захотіли жити. Пацієнт не захотів помирати. Ми можемо це повторити. У нас є всі для цього передумови. У нас є найпотужніша армія Європи, досвід сучасної війни, лідери бізнесу, яких просто треба припинити рекетувати. Подивіться, як "Нова пошта" взяла Європу, наприклад. У нас є всі передумови, щоб стати українським тигром. Але для цього потрібні дві речі: змінити конституційний дизайн (щоб ця "машина" їхала) і просто змусити ці правила працювати. Ми ж маємо купу правил, які написані на папері, а все вирішується по дзвінку. Якщо ці правила будуть ефективними і справедливими, через 10 років ви не пізнаєте Україну. Буде стояти черга сюди заїхати, тут пожити, робити бізнес, отримати український паспорт. Але для цього треба, як говорив Черчилль, попітніти, поплакати і затягнути паски. Бо така сита війна – повний абсурд. Я ніде не читав про таку. Це значить, ми виживали коштом тих, хто нас захищав і західних платників податків. Життя підійшло до каси. Зараз треба підтягнути пасок, розрахуватись і почати сподіватись на себе. Зараз якраз час національного егоїзму. Ми не маленька Чечня, ми навіть не маленька Грузія. В України є всі передумови здивувати світ, як ми не раз вже робили.