Став справжнім символом історії. Що відомо про один із найстаріших вокзалів України

Маневицький залізничний вокзал – це візитівка Волинської області, символ його народження, найстаріша будівля і, без сумніву, найгарніша. Йому 120 років.

Про це пише видання "Волинський монітор", автором статті є Роман Павлюк. У матеріалі також показали фотографії будівлі.

Історичне значення

Як зазначає видання "Волинський монітор", вокзал став улюбленим сюжетом маневицької фотохроніки: на сотнях архівних світлин видно, як місцеві жителі, позуючи на його тлі, завжди пишалися своєю пам'яткою.

Вокзал побудували в 1905 році, через три роки після відкриття залізниці, що з'єднала Київ із Ковелем: "Сьогодні складно уявити, що 120 років тому навколо цього мальовничого "замочка" на вершині пологої дюни росли лише крислаті сосни. Маневичі тоді лише зароджувалися, а вокзал став місцем, від якого містечко почало розростатися", — йдеться у матеріалі видання.

Архітектурні особливості

Автор статті пише, що вокзали на цій лінії зводили протягом кількох років після відкриття залізниці. Їхня архітектура свідчить про те, що багато з них спроєктував один автор. На це вказує не лише схожість планування і силуетів будівель, але й окремих елементів, як-от веж, кованих балюстрад, псевдобійниць, цегляних орнаментів, карнизів чи аркових обрамлень вікон. Роман Павлюк у матеріалі зазначив, що що автором цих проєктів був молодий архітектор Євген Станілевич.

Унікальність серед подібних споруд

На початку ХХ ст. уздовж Києво-Ковельської залізниці з’явилися вокзали кількох типів, зведені за схожими проєктами. Маневицький теж не був винятком – його точною копією був вокзал у Малині, за 100 км від Києва, пише журналіст.

"На жаль, той був зруйнований під час Другої світової війни і відбудований пізніше вже в інших формах. Таким чином, вокзал у Маневичах сьогодні є неповторним не тільки в масштабах регіону, але й всієї України, що робить його впізнаваним серед поціновувачів архітектури, навіть тих, які ніколи не бачили його з вікна потягу", — йдеться у матеріалі.

Станом на 1905 рік вокзальна будівля містила два зали очікування, тут функціонували поштове відділення, телеграф, буфет і кухня. Як пише журналіст, поблизу з’явилися кілька житлових будинків, підземні льодовні, водонапірна вежа, кузня і навіть лазня.

"Загалом проєкт залізничної станції передбачав будівництво приблизно 30 об’єктів, а також облаштування привокзального майдану. Отож, залізнична станція стала не лише транспортним вузлом, але й центром усього поселення, яке почало формуватися навколо неї", — йдеться у статті.

Спогади очевидця

Незважаючи на вплив часу, вокзал залишається символічним для місцевих мешканців і тих, чиє життя пов'язане з ним. Юрій Лея – провідний інженер станції Ковель, який до 1 травня цього року керував станцією Маневичі, поділився спогадами:

"У 1995 р. я почав працювати на сусідній залізничній станції Троянівка. Саме тоді вперше побачив маневицький вокзал. До сьогодні пам’ятаю, як був вражений його архітектурою, хоча раніше мені довелося побачити чимало волинських вокзалів. А через 15 років саме ця будівля стала моїм робочим місцем. Тоді на вокзалі, та й на всій залізничній станції, вирувало життя. Коли я у 2010 р. став начальником станції, у мене працювали 28 людей. У товарній конторі кипіла робота, щоденно завантажувалися по 50 вагонів, а черга до квиткової каси іноді сягала вхідних дверей", – згадав Юрій Лея, якого цитує "Волинський монітор".

Він у виданні зазначив, що сьогодні і пасажирів, і вантажів на станції обслуговують у рази менше. Вокзалу час не пішов на користь. Фасади та інтер’єр давно потребують фахової реставрації, зокрема ремонту даху, що протікає, та відновлення оригінальних деталей.

"Чотири роки тому з’явилася надія на реставрацію. Кілька разів сюди приїздили робочі групи фахівців, востаннє – 16 лютого 2022 р. Через тиждень у країні вибухнула війна, яка, звісно, перекреслила всі ці плани. Але, попри все, вокзал лишається родзинкою Маневич: ним досі захоплюються місцеві мешканці, пасажири і гості селища", – підкреслив Юрій Лея у коментарі "Волинський монітор".

Професійна оцінка архітектури

Слова маневицького залізничника нагадують, що вокзал, попри занепад, залишається архітектурною візитівкою містечка. Його оригінальні форми та деталі і сьогодні привертають увагу дослідників. Про цінність цієї споруди "Волинському монітору" розповіла докторка архітектури, професорка і завідувачка кафедри архітектури та середовищного дизайну Національного університету водного господарства та природокористування Ольга Михайлишин.

"Залізничний вокзал у Маневичах – характерний приклад архітектури такого типу об’єктів, які активно будували в Російській імперії на межі ХІХ і ХХ ст. уздовж нових гілок залізниць, зокрема залізниці Київ–Ковель. Вокзал був зведений за одним із типових проєктів, реалізованих, окрім Маневич, у Малині, Бучі, Повурську, Рокитному та Тетереві. Проте саме будівля вокзалу в Маневичах чи не найкраще збереглася до сьогодні в сенсі відповідності проєктному рішенню. Він єдиний із числа збудованих і такий, що дійшов до наших днів у максимально збереженому, зважаючи на історичні обставини, первинному вигляді", – прокоментувала "Волинському монітору" дослідниця архітектури.

Вона зазначила, що образ будівлі вирізняється гармонійною врівноваженістю, насиченістю архітектурним декором і строгістю форми, притаманною об’єктам, збудованим під впливом ретроспективних і раціоналістичних тенденцій в архітектурі кінця ХІХ ст.

"Еклектичне поєднання та інтерпретація елементів, запозичених із романської та готичної архітектури, надають вокзалу стилістичної різноманітності, а загальна композиція об'єму і фасадів із відходом від симетрії може свідчити про вплив архітектури модерну початку ХХ століття", – наголосила Ольга Михайлишин.

Журналіст акцентував увагу на тому, що на будівлі є і елементи готичного собору, і середньовічної оборонної споруди, і романського храму.

"Ще 40 років тому на його західному фасаді можна було побачити рік побудови, який нагадував про виникнення Маневич. На жаль, цей елемент будівлі разом із цілим фронтоном наприкінці 1980-х рр. з невідомих причин розібрали", — зазначається у матеріалі.

Свідок історії

Як пише журналіст, за 120 років вокзал був свідком тисяч радісних зустрічей, драматичних прощань і важливих подій. Він був воротами у великий світ і останнім, що бачили маневичі, які вирушали звідси і часто так ніколи й не поверталися. Над його вежами прогриміли дві світові війни. Правопис назви станції змінювався разом із державами та режимами, але вокзал стоїть і сьогодні. Його серце досі б'ється в ритмі залізничних коліс і людських доль.

"120-річчя вокзалу — це не лише нагода вшанувати його історію, а й нагадати про виклики, які перед ним стоять. У цей важкий час маневицький вокзал залишається символом незламності та пам'яті. Коли війна закінчиться, ця виняткова пам'ятка чекатиме на відновлення, щоб повернути собі колишню чарівність", — ідеться в матеріалі.

Раніше "Телеграф" розповідав, як виглядає найбільше водосховище України і де воно розташоване.