"Якщо до дня народження не буде серця – відключіть мене": історії українців, які отримали другий шанс на життя

29 вересня в світі відзначається день серця. З цієї нагоди в столичному Центрі кардіології та кардіохірургії МОЗ України розповіли про своїх пацієнтів з непересічною долею, які пройшли через операції з трансплантації серця та змогли повернутися до повноцінного життя. Неймовірні історії українців записав "Телеграф".

Серце ветерана

45-річний Юрій Микитенчук став на захист України з початком повномасштабного вторгнення, та, на жаль, восени 2023 року потрапив у російський полон.

Спочатку родина вважала його зниклим безвісти, та згодом впізнала на відео всоцмережах. Чоловік утримувався в Горлівці, Торецьку, а згодом його вивезли на Алтай. У підсумку Юрій провів в полоні майже два роки без жодного медичного нагляду, тому про свої критичні вади серця ветеран навіть не здогадувався.

– В полоні ти живеш постійно на адреналіні і не відчуваєш взагалі нічого. Тому про те, що у мене проблеми з серцем я дізнався вже після того, як повернувся з полону і звільнився з армії. З кожним днем мені ставало все гірше і гірше, я не міг дихати, не міг спати, їсти… – каже Юрій Микитенчук.

Спочатку ветеран намагався лікуватися в місцевій обласній лікарні на Житомирщині, та краще йому не ставало. Тоді волонтери порадили чоловікові звернутися до Офісу ветерана, який з лютого працює на базі Центру кардіології та кардіохірургії. Це ініціатива Третього армійського корпусу та керівництва Центру.

– Такий офіс – перший в Україні. За цей час через наш офіс пройшло вже більше півтори тисячі людей. Працюємо з різними бригадами. Ми націлені на те, щоб максимально швидко та якісно закривати потреби ветеранів у спеціалізованій медичній допомозі. Індивідуально працюємо, спілкуємося з лікарями і намагаємося максимально швидко вирішити проблеми людей, – розповідає "Телеграфу" керівниця офісу Маргарита Полтавська.

Коли лікарі Центру провели дослідження то припустили, що ще в полоні Юрій переніс інфаркт на ногах!

– В Центрі виявили, що моє серце працює лише на 10%, – зазначив ветеран.

А потім серце чоловіка… зупинилося.

– У випадку з Юрієм, його серце майже не скорочувалось, не виконувало свою насосну функцію. Це змусило нас замінити його серце на штучне, щоб пацієнт міг жити, – каже заступник гендиректора Центру з хірургії Сергій Варбанець. – Таку новину не кожен може адекватно сприйняти і продовжувати боротися. З того моменту, коли ми підключили його до штучного серця, ми вже не могли зробити кроку назад.

На штучному серці, прикутий до лікарняного ліжка, ветеран жив більше місяця. Тоді чоловік задумав страшне:

– Я думав лише про те, коли ж це все закінчиться. У мене була домовленість з дружиною: якщо до дня народження я не отримаю серце, щоб мене просто відключили, – пригадує Юрій Микитенчук.

Загалом ветеран провів 33 дні в очікуванні донорського серця. Та за два тижні до свого дня народження Юрій дізнався, що донор нарешті з'явився – 43-річний чоловік, який помер від інсульту і його родина дала згоду на посмертне донорство. Та доправити серце до пацієнта виявилося ще тим квестом: для цієї цілі медики законтрактували гвинтокрил, та на дворі була зима і пілот повідомив, що через ризик обледеніння просто не зможе піднятися в повітря.

Та ця історія має щасливе завершення і Юрій все ж зміг отримати нове серце і пережити трансплантацію. Зараз ветеран вже зі здоровим серцем і може бути разом із дружиною, донькою і сином. Чоловік проходить реабілітацію та повертається до звичного життя.

Порятунок дитини

У шестирічного Миколки Жеребова з Чернівців ваду серця лікарі виявили ще внутрішньоутробно.

– Про ваду серця у Миколки я дізналася на 20 тижні вагітності. Коли син народився, все було добре, а коли йому виповнився рік, то зробили першу операцію, а в п’ять років довелося зробити ще одну. Дуже тяжка була операція, – розповідає мати хлопчика Оксана.

Та після операції виникли ускладнення і дитину підключили до штучного серця.

– Ми відмітили, що покращення немає і серце не справляється зі своєю роботою. Миколка не міг переносити найменшого фізичного навантаження. Дитина не могла гратися, бігати і навіть ходити було важко. Тоді ми почали думати про єдиний можливий варіант подальшого лікування – трансплантацію серця, – пояснив завідувач відділення хірургії та терапії вроджених вад серця Аркадій Довгалюк.

Мати спочатку була проти трансплантації, адже дитина важко перенесла підключення до штучного серця, і вона боялася, що після операції він знову може опинитися на апараті. Та все ж таки медики вмовили стати в чергу на трансплантацію.

Донорське серце з’явилося швидко, але в цей час Миколка з мамою був вдома в Чернівцях.

– Вночі нам зателефонував трансплантолог і сказав, що є серце для нашої дитини і вже вранці ми повинні бути у Києві, – пояснює Оксана.

Та як так швидко дістатися столиці?

– Після того, як з’являється донорське серце, лік часу йде на хвилини. Я відкрив карти, подивився відстань з Чернівців до Києва, а там пише: 8 годин 24 хвилини. Оптимізм одразу зник, адже ми зрозуміли, що фізично по часу ми просто не встигаємо, – каже Аркадій Довгалюк.

То ж було прийняте рішення звернутися до Нацполіції, яка організувала супровід і зелений коридор з Чернівців до Центру в Києві.

– Ми не їхали, ми просто летіли, – пригадує Оксана.

Операція тривала довгих 8 годин. Мама хлопчика каже, що запам’ятає ці години на все життя.

Сьогодні Миколка вже ходить у перший клас і почувається добре.

– Зараз хлопчик може жити повноцінним життям, а це головне, – відзначив Довгалюк.

Головна проблема

Та, на жаль, не всі історії закінчуються так само щасливо. Через порушену логістику в умовах війни санітарна авіація майже не працює і деякі діти не отримують донорські серця.

Крім того, за словами медиків, в Україні, на жаль не розвинена система донорства.

– В Україні потрібна згода на те, щоб донорський орган був використаний. Частіше за все, таку згоду дають рідні пацієнта. Дуже не часто, коли при житті це робить сама людина, наприклад, пише це в заповіті. І це проблема, адже потреба в донорських органах (мова не тільки про серце) набагато більша за ту кількість трансплантацій, які виконуються, – запевняє Аркадій Довгалюк.

Відтак, кардіологи наголошують, що найкраще лікування – профілактика.

– Що любить серце? Серце любить бути перевіреним. Зараз є скрінінгова програма, яка дозволяє перевіритись кожному. Краще прийти і перевіритись, аніж потім приїхати на кареті швидкої допомоги. Це найголовніше, – резюмував гендиректор Центру Георгій Маньковський.