Мирних планів для України дедалі більше. Що це насправді означає

До Глобального саміту миру, який Швейцарія проведе на запит України, залишається трохи більше двох тижнів. І поки запрошення на захід підтвердили вже 90 держав, до останнього, схоже, зберігатиметься інтрига щодо участі Китаю.

Одночасно Пекін знову просуває власний "мирний план", до якого цього разу доєдналася й Бразилія. "Телеграф" розповідає, що це означає.

Розмити суть саміту

За даними МЗС Китаю, "спільного розуміння" щодо політичного врегулювання "української кризи" вдалося досягти міністру закордонних справ КНР Ван Ї і головному раднику президента Бразилії Селсо Аморіму під час зустрічі у Пекіні 23 травня.

Китайсько-бразильський план складається з шести пунктів, які перегукується із 12-пунктним документом, який КНР представила у лютому минулого року.

Йдеться про заклики до деескалації, необхідність переговорів як "єдиного життєздатного рішення кризи"; збільшення гуманітарної допомоги, захист цивільного населення і обмін військовополоненими; протистояння використанню ядерної зброї та нападам на АЕС; захист стабільності глобальних промислових ланцюгів тощо.

Згадується й мирна конференція, однак вчергове наголошується на обов’язковій участі РФ.

"Китай і Бразилія підтримують міжнародну мирну конференцію, проведену в належний час, яку визнають як Росія, так і Україна, за рівноправної участі всіх сторін, а також чесного обговорення всіх мирних планів", — зазначається у тексті.

Як пояснює "Телеграфу" колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко, подібні ініціативи — спроба відволікти увагу від Глобального саміту в швейцарському Бюрґенштоці.

"Станом на сьогодні ідеологічна спайка Москва-Пекін працює сильніше, ніж все інше. Тому, думаю, що вони будуть просувати зараз різні варіанти. З'явився китайсько-бразильський "мирний план", потім з'явиться умовний південно-африканський, новогвінейський і ще якийсь. Це все буде робитися для того, щоб розмити саму суть ідеї зустрічі в Швейцарії, і щоб зменшити політичну значимість цього заходу", — зазначає він.

Попри це, відсутність на саміті миру в червні може стати проблемою для Китаю, який претендує на роль миротворця й глобального геополітичного гравця.

"Я більше притримуюся думки про те, що Китай на належному рівні в Швейцарії представлений не буде. Хіба що третєрозрядним чиновником, який не матиме жодних повноважень і буде лише в якості спостерігача. І це цілком зрозуміло, тому що Китай стоїть в цьому плані на позиціях Росії. Для РФ проведення такого саміту це — політичний удар. І тому росіяни, без сумніву, через Китай будуть намагатися його зірвати. Це очевидно.

Але з іншого боку, тут є для Китаю певна проблема. Якщо зберуться 80 учасників, а може бути і більше, і там не буде Китаю, то він себе протипоставляє цій доволі великій кількості світової громадськості. Чи це в інтересах Китаю, який претендує на те, що він — другий центр сили і глобальний гравець? Думаю, що ні", — вважає Володимир Огризко.

Натомість головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко звертає увагу на те, що китайсько-бразильський план усе ж містить більше конкретики, аніж минула одиночна позиція Пекіну щодо мирного урегулювання. Утім не обійшлося й без характерних для КНР кліше:

"Шостий пункт плану — це посил для Сполучених Штатів, я думаю. Що треба країнам мирно співіснувати і розвивати фінанси, і торгівлю, і інфраструктуру і так далі. Очевидно, що це намагання просувати китайську риторику про мирне співіснування, "спільноту єдиної долі людства" (концепцію, висунуту Сі Цзіньпіном, — Ред.), але в інших п'яти пунктах простежується вже більш однозначна позиція. Наприклад, країни виступили проти атак на АЕС, аби уникнути техногенної катастрофи", — аналізує політологиня.

На її думку, поява таких документів може свідчити про інтерес Пекіну не лише до участі в мирному процесі, а й адвокацію власних інтересів.

"Присутність китайського представника ще під питанням, але Китай навряд чи дасть можливість тій же Індії перетягнути ковдру на себе. Той факт, що вони продовжують публікувати якісь пункти, свідчить про те, що Китай прагне бути залученими в цей процес. І для Росії присутність Китаю є вигідною. Однозначно, РФ не готова артикулювати щось самостійно, і вона буде намагатися стояти за спиною Китаю.

Китай, з іншого боку, однозначно, не є неупередженою стороною, і залучати його в якості медіатора або посередника для переговорів — не дуже гарна ідея. І не через те, що Китай нібито буде просувати російські інтереси. Китай буде просувати насамперед власні національні інтереси", — підкреслює Аліна Гриценко.

Не Китаєм єдиним

Утім навіть без китайського представника, саміт уже є історичним за кількістю залучених делегацій. Не менш важливо, що на участь відкрито зголосилася Індія. Хоча присутності прем’єр-міністра країни Нарендри Моді чекати не варто з об’єктивних причин.

"Нюанс полягає в тому, що в Індії зараз вибори до 1 червня. І 90 мільйонів виборців – це наймасштабніші вибори в історії.

Звичайно, що поки там всі голоси підрахуються, в прем'єра не буде можливості приїхати на саміт. Можливо, країна буде представлена на рівні міністра закордонних справ. Але Індія, яка позиціонує себе як лідера Глобального півдня, може дати приклад іншим країнам", — зазначає політологиня Національного інституту стратегічних досліджень.

Водночас 27 травня інформаційна агенція Bloomberg повідомила, що Індія та Бразилія розглядають ідею відправити на Глобальний саміт миру молодших чиновників.

"Президент України Володимир Зеленський закликає лідерів узяти участь у саміті, але Москва активно намагається зірвати участь ключових держав. Бразилія та Індія розглядають ідею надіслати дрібніших чиновників", — йдеться в матеріалі.

Як зазначає колишній очільник українського МЗС Володимир Огризко, країни Глобального півдня багато в чому займають вичікувальну позицію, але можуть зробити свій вагомий внесок:

"Є країни, які прекрасно розуміють, що якщо не подолати цю кризу міжнародного права, я б її так назвав, що якщо країна сильна, то вона може перекривати кордони, то це означатиме катастрофу справді світового масштабу, тому що у майже в кожної країни зі своїм сусідом є якісь або явні, або приховані претензії.

Якщо йти таким шляхом, то це початок війни всіх проти всіх. Я думаю, що в цьому контексті якраз участь країн Півдня може бути важливою з точки зору якоїсь гарантії, що підтверджені принципи міжнародного права, непорушність кордонів і так далі для переважної більшості з них є дуже важливими", — каже він.

І хоча дипломат не очікує від червневого саміту проривів, сам факт його проведення називає "великим політичним результатом, якого боїться Москва".

"Виділено три основні напрями (йдеться про ядерну енергетичну безпеку, продовольчу безпеку та обмін полоненими. — Ред.), і якщо вдасться бодай по цих трьох напрямах щось сформулювати більш-менш конкретне, щоб потім на основі цих узгодженостей розробити якісь плани, то я буду вважати, що це теж успіх.

Але цей саміт не зупинить війну, не змусить Росію залишити окуповані території і вийти геть. Це може зробити лише Україна і лише на полі бою. Власне, той висновок, який ми повинні, мені здається, зараз зробити, незалежно від того, що відбуватиметься на саміті", — додає ексміністр.

Уже готують наступний саміт?

За даними ЗМІ, Європейський союз хоче організувати восени мирну конференцію щодо України вже за участі Росії. Вона має відбутися в Саудівській Аравії. Паралельно міністри закордонних справ країн ЄС обговорюють, як знайти "прийнятний результат" для саміту в Швейцарії.

"На сьогоднішній день росіяни не готові до серйозної розмови. Вони, з одного боку, визнають, що не можуть продовжувати цю війну, що їм бракує ресурсів, що вони виснажуються. І це простежується в інтерв'ю Путіна китайському інформагентству "Сіньхуа", в якому він заявив, що Росія готова до переговорів. Але, з іншого боку, вони не готові відмовитися від маніпуляцій та шантажу. Так жодних переговорів не вдасться організувати. Спроби залучити російську сторону на тому чи іншому рівні будуть.

Наскільки вони будуть вдалими, покаже час, і покажуть наші успіхи на фронті. Чим більше в нас буде успіхів на фронті, тим більш зговірливою буде російська сторона", — підсумовує в розмові з "Телеграфом" політологиня Аліна Гриценко.

Нагадаємо, раніше експерт аналітичного центру Український інститут майбутнього Ігар Тишкевіч проаналізував для "Телеграфу", чому демократії останнім часом не можуть дати гідну відсіч автократіям.