Місто з відважною назвою і непростою історією: чому Сміла на Черкащині так називається

Сміла – місто в Черкаській області, розташоване на березі річки Тясмин, притоки Дніпра. Від обласного центру його відділяє близько 25 кілометрів автошляхами, від Києва – приблизно 200.

Це промисловий центр із населенням понад 65 тисяч осіб, найбільший залізничний вузол регіону та місце з унікальною історією, закодованою в самій назві. Саме про це "Телеграф" розповість детальніше.

Легенда, що стала іменем міста

Походження назви Сміла сягає давньої легенди про безстрашну дівчину, яка здійснила подвиг заради перемоги над ворогом. Згідно з переказом, вона провела козацьке військо через непрохідне болото в тил супротивника, що вирішило долю битви. Дівчина загинула в бою, так і не назвавши свого імені.

Вражені її відвагою, козаки вирішили увічнити пам'ять про героїню, назвавши її Смілою – від слова "смілива". Містечко над Тясмином також отримало це ім'я, перетворивши історію особистої жертовності на символ цілої громади.

Цей образ міцно закріпився в міській ідентичності. На гербі Сміли зображено саме цю легендарну героїню, що перетворило давній переказ на візуальний код міста. Місцеві краєзнавці говорять про "ген сміливості", успадкований мешканцями від їхньої символічної предтечі.

Від козацького містечка до промислового центру

Офіційною датою заснування Сміли вважається 1542 рік, коли на місці хутора Яцькове-Тясмино виникло поселення. Археологічні знахідки свідчать про значно давніше освоєння цих земель – тут виявлено городища та кургани кам'яної й бронзової доби.

У XVII столітті Сміла була сотенним містечком Чигиринського полку Гетьманщини. Згодом вона опинилася під владою Речі Посполитої та польських магнатів Любомирських. Після другого поділу Польщі 1793 року місто увійшло до складу Російської імперії.

Справжній промисловий розквіт розпочався в XIX столітті, коли Сміла перейшла до родини Бобринських. Вони побудували тут потужні цукровий і рафінадний заводи, що стали основою економіки міста. У другій половині XIX століття з'являються цегельні, шкіряні та винокурні заводи, млини, виробництво гасу.

Ключовою подією став 1876 рік, коли через місто проклали залізницю Фастів–Знам'янка зі станцією Бобринською (нині – вузол імені Тараса Шевченка). Це закріпило за Смілою статус важливого транспортного хаба регіону.

ХХ століття: випробування й відбудова

На початку минулого століття Сміла була динамічним містом із населенням близько 20 тисяч осіб, десятками підприємств та навчальних закладів. У 1920-х роках поселення офіційно отримало статус міста.

Однак ХХ століття принесло й страшні випробування. Голодомор 1932–1933 років не оминув Смілу, а під час німецької окупації тут було знищено близько 25 тисяч людей.

У післявоєнні десятиліття місто відбудовувалося як потужний промисловий центр. Побудували радіоприладний завод, розширили житлові масиви, модернізували інфраструктуру. Після розпаду СРСР промисловість у 1990-х скоротилася приблизно на 70%, але частина підприємств змогла адаптуватися до нових економічних реалій.

Сучасна Сміла

Сьогодні економіка міста базується на машинобудуванні, електромеханіці, приладобудуванні та виробництві харчової й медичної продукції. Тут працюють Смілянський електромеханічний завод, підприємство "Орізон-Навігація", виробничі потужності "Славни" та завод об'ємного морозива Le Jour.

Станція імені Тараса Шевченка залишається найбільшим залізничним вузлом Черкаської області. Через місто проходить важлива автомагістраль Черкаси–Умань–Гайсин–Брацлав.

Спадщина мужності

Назва Сміла стала більше, ніж просто географічною позначкою. Вона перетворилася на обіцянку й виклик одночасно — жити відповідно до імені, що носить місто.

Від козацьких часів через визвольні змагання минулого століття до сучасності сміляни сприймають свою назву як частину колективної ідентичності, символ готовності захищати свободу й гідність. А легенда про безіменну героїню, що пожертвувала собою заради перемоги, продовжує надихати нові покоління мешканців міста на Тясмині.

Раніше "Телеграф" розповідав, чому невелике містечко на Тернопільщині назвали Бучач. Найпоширеніша версія походження назви веде до одного старовинного слова.