Сім років приховували правду: як росіяни давили один одного у Москві

20 жовтня 1982 року в Москві сталася одна з найбільших трагедій в історії футболу — Тиснява в "Лужниках". Ланцюжок випадкових подій призвів до смертей десятків людей.

Що потрібно знати:

• "Спартак" Москва приймав "Гарлем" із Нідерландів на стадіоні імені Леніна (зараз "Лужники")
• За 20 секунд до закінчення гри господарі забили другий гол
• На вузьких сходах, що ведуть до виходу зі стадіону, утворилася смертельна тиснява
• У СРСР довгий час замовчували трагедію

За офіційними даними, жертвами трагедії стали 66 людей, за неофіційними – до 340 людей. У СРСР довгий час замовчували інцидент, передає "Телеграф".

Цього дня у Москві відбувся великий футбольний матч: "Спартак" приймав нідерландський "Гарлем" у рамках першого матчу 1/16 фіналу Кубка УЄФА. Поєдинок проходив за "мінусової" температури, а стадіон на той час не був обладнаний дахом.

Москвичі вийшли вперед після удару Гесса зі штрафного на початку першого тайму. Під завісу зустрічі вболівальники почали залишати стадіон, щоб якнайшвидше потрапити додому. Причому більшість обрала для цього сходи №1 трибуни "С", вихід з яких знаходився ближче до метро. За 20 секунд до фінального свистка Швецов подвоїв перевагу господарів. Приблизно в цей час на вищезгаданих вузьких сходах почалася масова тиснява.

Офіційно влада повідомила про 66 загиблих, правда очевидці вважають, що їхня кількість перевищувала сотню. Крім того, про смерті стало відомо лише 8 липня 1989 року — з настанням епохи гласності. Газета "Радянський спорт" та тижневик "Футбол. Хокей" одразу після трагедії випустили репортажі про матч із заголовками "Холодна погода — гаряча гра" та "Рахунок на секунди" відповідно, замовчавши про смерті людей. А у "Вечірній Москві" згадали про інцидент, але нічого не сказали про жертви.

За неофіційними даними, причиною тисняви став саме гол Шевцова. Уболівальники, які йшли зі стадіону, вирішили повернутися та відсвяткувати гол на трибунах. Внаслідок цього два потоки людей зіткнулися на сходах, що призвело до смертей. Через ці чутки футболіст навіть пожалів, що забив м’яч.

За підсумками офіційного розслідування було засуджено директора "Лужників" Віктора Кокришева, головного коменданта Юрія Панчихіна, який пропрацював на цій посаді лише 2 місяця, заступника Кокришева Лижина і майора міліції Семена Корягіна. Кокришев, Лижин та Панчихін були засуджені за недбалість і отримали по три роки в’язниці. Перші двоє потрапили під амністію на честь 60-річчя СРСР, а Панчихін відсидів лише півтора року. Корягін теж був амністований. Фактично, всю провину за трагедію спихнули на "фанатів". Того морозного дня багато вболівальників "зігрівалися" за допомогою алкоголю.

Очевидці та близькі загиблих вважають, що винних у трагедії у "Лужниках" так і не покарали, а правду так і не розказали. Воротар "Гарлема", учасник того матчу Едвард Метгод пізніше зізнався, що дізнався про трагедію через 7 років, а гравцям "Спартака" про інцидент повідомили наступного дня після гри.

До десятиліття від дня трагедії у "Лужниках" на території спорткомплексу спорудили "Пам’ятник загиблим на стадіонах світу".

Раніше "Телеграф" розповідав історію великого радянського гімнаста із Запоріжжя Володимира Ященка. Атлет завершив феноменальну кар’єру 20 років, але назавжди вписав своє ім’я в історію спорту.