Чистку генералів в Росії можна використати у своїх цілях - полковник Євген Сасько

В умовах гібридної агресії з боку Росії в Україні за останні роки серйозно переглянули підхід до формування інформаційного поля, проведення інформаційних спецоперацій та протидії ворожій пропаганді. Як спецоперації в інформполі допоможуть побороти Росію? Як в Кремлі використовують страх розпаду РФ для відправки власних громадян на війну? Про це та інше "Телеграфу" розповів колишній заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ – начальник управління ІПсО (2016—2022 рр.), ексначальник управління стратегічних комунікацій Генерального штабу ЗСУ (2022—2024 рр.) полковник Євген Сасько.

"Ухилення від мобілізації — неминучий процесс"

— Ми зустрічаємося в центрі Києва, і багато хто звернув увагу, що після 18 травня людей в місті суттєво поменшало. Чи пов’язано це з мобілізацією та чи може це бути викликано помилками при комунікації в цьому питанні з суспільством?

— Питання мобілізації, безумовно, важливе і мегаактуальне. Тут слід згадати, що фактично воювати проти Росії ми почали з 2003 року. У 2014-му конфлікт перейшов в новий формат, а вже з 2022-го ми взагалі відчули на собі повномасштабне вторгнення. І, як бачимо, цю війну ми не програли, хоч би як багатьом в Кремлі цього хотілось.

Звісно, суспільство, яке воює, з часом стомлюється. Стомлюються і військові — дістають поранення, з різних причин звільняються зі служби. Їх потрібно кимось замінити. Це очевидна потреба держави, яка обороняється від навали ворога.

Варто зауважити, що відсоток довіри українців до Збройних сил максимальний. При цьому очевидно, що не всі готові йти воювати та віддавати своє життя та здоров’я заради Батьківщини. Виходить парадоксально — всі вірять "нашим сонечкам", але не готові ставати цими "сонечками". Можна сказати, що в таких умовах процес ухилення від мобілізації є неминучим. Люди бояться і будуть уникати призову до Сил оборони України. Я вважаю, що це не проблема Збройних сил.

Інформаційний супровід процесу мобілізації — це загальнодержавний процес, це виважена системна робота органів державної влади на місцях, представників ТЦК, органів вищої державної виконавчої влади та навіть законодавчої. Це задача в тому числі для волонтерів та представників суспільства в цілому.

Можна констатувати, що ролики по ТБ крутять, білборди висять, реклама по радіо йде. При цьому ми активно бачимо рекрутинг окремих бригад, який теж дає результат.

— Але мобілізація і рекрутинг — це дещо різне. Мобілізація це так чи інакше процес примусу. У нас же суперважливий закон майже пів року маринували у Верховній Раді, потім викинули ряд важливих положень і нарешті ухвалили. І лише днями вже силами Кабміну прийняли ряд постанов для покращення процесу мобілізації. Чому так відбулось?

— Я не хочу давати оцінку закону про мобілізацію. Як людина, яка послужила довгий час в Збройних силах, можу сказати, що якщо військовим поставлено задачу призвати, наприклад, 100 або 150 тисяч людей, то вони їх призвуть. Силою або іншими методами, але поставлене завдання буде виконане.

Держава сама себе не захистить, захищати її доведеться людям. Ті, хто знаходяться в тилу, мали достатньо часу, щоб морально та фізично підготуватись до служби в армії та захисту своєї домівки. Цивільним страшно йти на війну, але певна частина військових по 2 і більше років знаходиться там, їм теж треба перепочинок, вони теж хочуть бути зі своїми сім’ями й вилізти з того пекла.

"Війна стала буденністю, починається психологічний спад"

— Весь світ пророкував нам швидку поразку у цій війні, але ми вистояли і дали добрячого прочухана росіянам. Які три найсильніші місця Україна показала в цій війні? Чим ми здивували світ і себе?

— Звісно, що в першу чергу я скажу про інформаційну складову. Попри певні складнощі зараз, варто згадати, що на початку вторгнення завдяки згуртуванню, мобілізації суспільства ми завдавали потужних ударів по російському інформаційному простору.

Друге — технології. Маємо розуміти, що у Росії великий потенціал, але інтелектуально вони слабкі. За підтримки провідних країн світу Україна може переграти ворога завдяки застосуванню високотехнологічних озброєнь, військової техніки. Яскравий приклад — знищення Чорноморського флоту РФ. Україна невеличкими морськими дронами винесла ЧФ РФ і по-своєму нівелювала цю перевагу росіян. Також ми були першими, хто почав застосовувати дрони "Мавіки" для скидів снарядів по росіянах. І таких прикладів багато.

Третє — люди. Народ, який зараз перетворюється в націю. Народ, який поставив виживання держави вище, ніж власне життя та блага. Війна формує нашу націю. Попри наявність проблем з мобілізацією, втрату територій, зараз якраз відбувається процес формування нашої нації.

— Зупинімось на першому пункті. Що ви маєте на увазі під нашими інформаційними перемогами?

— На початку вторгнення нам вдалось перехопити ініціативу введення інформаційної війни. Було створене командування психологічних операцій та некінетичних дій. І йшлось не лише про психологічні операції, а й про цивільне військове співробітництво, роботу в кіберпросторі. Зараз цього командування немає, але на початку вторгнення це був один з дійсно сильних позитивних сигналів для наших партнерів. Вони вивчали наш досвід та певні речі брали на озброєння.

Партнери надавали певну технічну підтримку, ми їм передавали досвід створення структур та ведення ефективної діяльності в інформаційному просторі. На той момент ми переграли росіян. На третьому році війни стало набагато складніше, противник швидко адаптується, змінюється тактика та стратегія роботи в інформпросторі. Війна — це змагання, хто кого передумає. На початку ми розумово переграли ворога, зараз наш опонент адаптувався.

Про ворожу пропаганду та агентів впливу

— На початку наша медійка дійсно винесла російську пропаганду в одні ворота. Але це накладалось на перші яскраві перемоги на фронтах — спалені танки, колони тощо. Що змінилось? Зараз так само горять танки, але емоційно — вже не те саме.

— Народ вже звик бачити таку картинку. Треба подавати щось нове. Звісно, якщо будуть перемоги на фронті, то й настрій в армії та суспільстві буде інший. Нема перемог? Починається соціально-психологічний спад, неминучий для великих та малих соціальних груп. Війна стала буденністю.

— Спецслужби в такий період повинні діставати певні "козирі з рукава", щоб виправити ситуацію. Такі козирі є?

— Це реально робити, але не буду розкривати ворогу наших секретів. Це має бути системне рішення, яке буде включати наявні механізми наших спецслужб та органів, які задіяні у проведенні інформаційних кампаній. На мою суб’єктивну думку, ми повинні нав’язувати активність в російському інформпросторі. Навіть попри наявність в них великих ресурсів, які вони витрачають не тільки в Україні, а й по всьому світові.

— Кажуть, що українці підсвідомо вже відсікають великі об’єми ворожої пропаганди. У європейців і американців такого вміння нема…

— Росіяни десятиліттями вкладали великі кошти та поширювали свій вплив на Заході через "Россотрудничество", православну церкву, неурядові організації. І на Заході це сприймалось. У Росії багато агентів впливу, які отримували гроші від російської розвідки. І їх треба розкривати, показувати та підсвічувати. Щоб працювати з Росією і на Росію було неможливо.

Про технологічні прориви України

— На які технологічні прориви варто звернути увагу?

— Про морські дрони я вже сказав. В цілому застосування РЕБів і ударних безпілотних комплексів було і є наймасовішим за всю історію. Йдеться й про західні зразки, і про вітчизняні розробки. Безумовно, нас більше цікавить зростання нашої оборонки, бо це б дозволило знизити залежність від постачання з-за кордону. В цьому плані хорошим сигналом є відкриття спільних підприємств на території України.

— Зараз чимало говорять про відкриття експорту зброї Made in Ukraine. Що ви про це скажете? Як правильно це прокомунікувати, враховуючи, що у виборців західних країн виникне резонне питання — чому моя країна має безкоштовно відправляти зброю в Україну, а натомість купувати в українців їхнє озброєння?

— Тут все просто: промисловий комплекс або військово-технічне співробітництво – один з головних факторів, який впливає на економіку будь-якої держави, що воює. Він має всі перспективи винести цю економіку на зовсім інший рівень. І тут важливо розуміти, що по всьому світу оборонка завжди буде місцем для доброякісної конкуренції. Війни були, є і будуть, а отже для нашого озброєння знайдеться застосування і знайдуться клієнти.

Відповідно, якщо наша економіка отримає потужний поштовх, то це, можливо, зменшить навантаження на бюджети країн-партнерів. Ну і окремо не слід забувати, що надання військово-технічної допомоги Україні — це інвестиція країн-партнерів у їх власну безпеку.

Військово-технічне співробітництво з партнерами — це системна робота, до якої причетні багато різних служб і органів: МЗС, СЗР, Міноборони, і не тільки. І результати цього співробітництва впливають на геополітичну реальність, яка зараз змінюється. Ми чимало робимо, щоб нарешті стати суб’єктом, а не об’єктом на геополітичній карті світу.

— Але багато наших сусідів та партнерів можуть бути не зацікавлені в ключовій ролі України в регіоні?

— У нашому зростанні та стабільності передусім зацікавлені ми самі. Тому перед нами стоять складні задачі, які поступово і прагматично треба виконувати на тактичному та стратегічному рівнях.

— Хочу на мить повернутись до питання мобілізації. Професор Головаха в нещодавньому інтерв’ю заявив, що мінімум третина чоловіків, які наразі ще не у війську, готові йти на війну. Це чимало. Як нам не втратити цей потенціал, а можливо, збільшити його і донести до населення необхідність мобілізації?

— Нам необхідна хороша загальнодержавна комунікаційна політика. Перед вторгненням росіяни мобілізували суспільство так само, як це робили німці. Серед росіян давно поширюють наративи, що всі навколо вороги й хочуть їх завоювати. Примітивна, але робоча схема для їхнього інтелектуального рівня. Для росіян проводили та проводять багато масштабних інформаційних кампаній — "дєди ваєвалі", різні художні, документальні фільми, білборди. І, як ми бачимо, це працює. Нам в Україні потрібно робити те саме, але знаходити свої сенси. Формулювати національну ідею. Ключове в цій історії — робити це планомірно і системно, під якимось одним началом.

"Росіяни завжди викрадали історію, і не тільки у нас"

— На початку вторгнення українці намагались апелювати до росіян, записували звернення до матерів військових тощо. Але це не мало ефекту. Чому різниця у сприйнятті війни між нами та росіянами вийшла така разюча?

— Було чимало вдалих інформаційних кампаній. Подекуди, можливо, неправильно обирали цільову аудиторію, або посилали неправильні меседжі. На початку 2022 року, коли я поспілкувався з першими полоненими, то зрозумів, що меседжі треба кардинально змінювати. Їм потрібно показувати короткі, примітивні ролики. Мінімум тексту, вони його не сприймають. А от прості картинки йдуть краще. Все це спричинено низьким інтелектуальним рівнем. І не лише солдатів, а й офіцерів. Свого часу їх пранкер Вольнов гарно дресирував.

Вони ж не знають історію, тому кремлівським технологам досить легко підмінювати поняття, сенси й взагалі історичні події.

— Нинішня гібридна війна показала, що росіяни апелюють не до історичних фактів, а до їх інтерпретації, емоційної рефлексії. Часто просто брешуть.

— Такі історії працюють не лише всередині Росії, але й на Заході. Бо не всі знають історію, і тим паче мало хто добре розуміється в історії саме нашого регіону. Тому Путін планомірно переписує історію. Він розраховує, що знищить Україну і через 10 років перепише історію, а далі всі будуть вважати, що ця територія завжди була Росією.

Перед нами стоїть ще одна непроста задача — посилювати свою історичність у світі. Простіше кажучи, кожна країна має своє серце походження. Серце походження України – це Київ, але це місто також є серцем походження тієї ж Російської Федерації. Росіяни завжди викрадали історію, і не лише в нас. Вони цинічно переписують історію, використовуючи по-справжньому потужні інформаційні кампанії. І нам теж треба це робити. Закріплюватися дружбою з тими ж поляками, іншими сусідами. Наприклад, у нас була княгиня Анна Ярославна, яка була дружиною французького короля Генріха I. Є прекрасна можливість будувати гарні відносини з французами навколо цього. І таких аналогій є багато, але робота така потребує колосальних ресурсів і координації.

Для цього потрібно будувати та відпрацьовувати велику інформаційну стратегію. І хтось має бути відповідальний за це на вищому рівні. Якщо цим займеться Офіс президента, то їх одразу звинуватять у тоталітаризмі. Тому я схильний до ідеї об’єднати це на рівні РНБО — пов’язати все в єдину стратегічну комунікацію, і вже далі використовувати наявні механізми, залучати відповідні органи. Це робота, результат якої залежить від вміння брати на себе відповідальність. Висока посада — це не лише гордість, а й відповідальність — перед керівництвом, перед підлеглими, перед суспільством.

"Рецепти розвалу Росії є"

— Якщо говорити про системну роботу в інформаційному полі РФ, то є логічне, хоч і тригерне запитання: чи можливий, на вашу думку, розкол Росії? Які фактори можуть бути каталізаторами цього процесу?

— Рецепти розвалу Росії є, але не хотілося б розкривати їх публічно. Ворог уважно відстежує наше інформаційне поле, не будемо давати йому підказок. Якщо згадати Збігнєва Бжезінського, то він говорив про створення вогняного кола навколо Росії. І це задача для гібридного протистояння з нашим сусідом. Особисто мені хотілось би, щоб Росія розвалилась на менші князівства і вони воювали між собою. Але на даному етапі розкол Росії — це тема, яка об'єднує російський народ. Саме тому Путін може й надалі розповідати своєму населенню, що їхню країну хочуть розвалити, захопити тощо. Тому треба "об’єднатись перед обличчям небезпеки".

В цьому плані Путін просто копіює підходи Гітлера перед Другою світовою. "Нас хочуть захопити, тому ми маємо йти вперед".

Ще один об’єднавчий фактор для російського населення — тотальні злидні. Росія — величезна країна, 146 мільйонів населення. Але у більшості там зашкарубле мислення. Завдяки цьому маніпуляції з історією і бідність дають можливість режиму достатньо легко відправляти населення на війну.

— Складається враження, що на Заході також бояться розвалу Росії. Як в таких умовах ми можемо гарантувати безпечне майбутнє для України та нашої нації?

— З Росією треба працювати, перехоплювати ініціативу в інформаційному просторі. Перевагу треба надавати не захисту і боротьбі з дезінформацією, а нашим активним діям. Я є прихильником агресивної політики в інформаційному просторі — ми маємо нав'язувати їм ініціативу, шукати точки входу і бити по різних точках. У нас є велика кількість органів, які проводять наступальні дії в інформаційному просторі. І їх правильно треба застосовувати. Спрацювала точка входу? Ок, рухаємось далі. Ні? Перемикаємось, шукаємо нові больові точки.

— Насущне питання — навіщо нам в Україні одразу два центри протидії дезінформації?

— Хороше запитання. Наявність такого центру при РНБО — обов’язкова. На мою думку, це має бути, швидше, Центр інформаційної активності, який координує всіх в одну систему. І далі вже робота в довго-, середньо- та короткостроковій перспективі. Щоденна планомірна робота, поєднана з принципом наступності — одні керівники та співробітники приходять, отримують фідбек від тих, хто вже працював в тому чи іншому напрямку. І таким чином ми маємо накопичувальний ефект, який дозволяє ефективніше бити по ворогу.

— Чи розуміють наші західні партнери справжній контекст сучасної Росії?

— На рівні розвідок точно знають і розуміють. Наприклад, в Штатах чи Британії розвідки на дуже високому рівні — як військова компонента, так і спецслужбістська. Світоглядно на рівні окремих політиків може бути викривлене бачення Росії, засноване на позиції, що сучасна РФ — є наступником СРСР, а Радянського Союзу на Заході свого часу багато хто боявся. Але і з цими окремими політиками, і з групами треба працювати. Зокрема, на рівні церков, депутатів, небюджетних організацій.

— Західні розвідки прогнозували наше швидке падіння. Якби все відбулось за тим сценарієм, то страх перед Росією тільки множився б. Тоді б в Європі казали, що Росія дійсно потужна, оскільки проковтнула таку велику країну, як Україна…

— Але цього не сталось. Бо ми вистояли. І весь світ побачив, що собою являє справжня Росія. І відсталість технологій, і слабкість їхнього "сучасного" озброєння, і в цілому низький організаційний та інтелектуальний рівень армії РФ.

— Як нам якісніше доносити все це світові?

— Проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу — конференції, зустрічі, презентації. На абсолютно різних рівнях, включно з журналістами, такими собі "агентами впливу", лобістами, на рівні спецслужб. На це, повторюсь, треба колосальні ресурси. Але в умовах гібридної війни важливість інформаційної складової росте кратно.

На Заході роками думали, що Росія — це про театр, балет, що це про Достоєвського. І їм говорили, що російський балет — це ознака успішності Росії. Але це лише фасад, вивіска. Тому треба демонструвати Заходу те, що насправді за нею ховається. А російський театр і балет хай показують хіба в Росії, а не їздять з гастролями по Штатах і Європі.

У нас, до речі, потужні громади, які також можуть відігравати важливу роль. Зокрема, з видавлювання всього російського зі світового контексту. Скасовувати концерти путінських артистів — це мінімум. Як максимум — говорити з владою країн перебування про посилення підтримки України. Тут варто розуміти, що наша війна для багатьох стає чимось буденним. Так само, як і для нас була війна в Сирії. Багато хто в Європі та світі в цілому себе з війною в Україні не асоціює. Це варто розуміти й виправляти системною роботою зі світовою аудиторією.

"У РФ йде переділ влади"

– Ми зустрічаємось на фоні великих кадрових перестановок в російському військовому керівництві. На час нашої зустрічі заарештовано вже чотирьох російських генералів. Це для нас позитив чи негатив? Про що свідчать такі процеси?

– Будь-які перестановки у військово-політичному керівництві держави-агресора для нас позитивні. Важливо правильно це використовувати. Арешт певних генералів для нас хороший сигнал. Треба використовувати наявні сили й засоби, щоб скористатись такими інформаційними приводами для розхитування ситуації у РФ. В тому числі серед військових. Вселяти їм зневіру. Далеко не всі офіцери взагалі розуміють, що відбувається.

Наразі очевидно, що йде певний переділ влади в Росії. Посилюється ФСБ, деякі групи втрачають вплив. В цьому моменті турбулентності нам треба хитати режим всіма наявними ресурсами. І робити це грамотно. По закінченню цих зачисток все стане на свої місця, на потоки просто сядуть інші люди. Але якщо російська армія бодай на декілька відсотків втратить віру у свої сили чи у свою перемогу, це вже буде успіхом. Їхнім військовим потрібно донести думку, що їм просто нема за кого і для чого вмирати. І це щира правда. Бо Росія воює м’ясом. І навряд чи хтось хоче стати жертвою цієї м’ясорубки.