На найелітнішому цвинтарі Києва осквернили могилу відомого дисидента та в'язня радянських таборів

Могилу борця за незалежність України, дисидента та в’язня радянських концтаборів Степана Хмари пошкодили невідомі. Він похований на Байковому кладовищі в Києві.

Вандали проткнули портрет Степана Хмари і зробили в ньому дірку. Про це повідомив Степан Брацюнь у соцмережі.

"На могилі Героя України Степана Хмари здійснено наругу над його портретом. Скоріш за все удар був нанесений кулаком, або якимось предметом. Сама могила руйнувань чи пошкоджень не зазнала", — йдеться в повідомленні.

Невідомий лише пошкодив портрет Степана Хмари, а могилу не чіпав. Хто вчинив акт вандалізму – залишається загадкою.

Степан Брацюнь зазначив, що Степана Хмару деякі бояться навіть після смерті і тому дозволяють собі робити такі неадекватні речі.

"Як бачимо, Степана Хмару бояться і мертвого, адже живий Степан Ількович міг постояти за себе і за українську націю, завжди був безкомпромісним і безжалісним до ворогів України, а також до різного роду посібників і посіпак", — підкреслив автор посту.

Що відомо про Степана Хмару

Степан Ількович Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб’ятин Сокальського району Львівської області. Виріс у сім’ї землеробів у повоєнні роки, на які припав голод 1946-1947 років та боротьба УПА.

Він розповідав, що в них удома часто ховалися партизани. Це було 1940-го, коли хлопчикові було три роки. Тоді в їхньому селі стояла застава військ НКВС. До хати Хмар іноді приходив офіцер-енкаведист.

Вже в поважному віці Степан Ількович з жахом згадував ті часи: як перед шкільними вікнами радянські солдати до смерті забили цеглою батька його однокласниці та двох партизанів, яких виявили в їхньому будинку.

Під час Голодомору 1946—1947 років сім’я Хмар активно допомагала переселенцям, які втекли від війни та колективізації.

Степан Хмара змалку мріяв стати істориком чи юристом, щоб відстоювати права українського народу. Це був його головний мотив добре вчитися — за власним бажанням та примусом батьків.

У студентські роки Степан багато зусиль докладав, щоб знайти заборонену літературу для самвидаву. Це, за його словами, було ризиковано: багато видань знищила війна, а решта людей боялася розкривати через загрозу доносів.

У 1960–1970 -х Хмара вже активно поширював літературу самвидаву. Тоді він переклав українською мовою працю радянського правозахисника Андрія Сахарова "Роздуми про мир, інтелектуальну свободу та прогрес".

У 1972–1973 роках радянська влада масово заарештовувала опозиційну українську інтелігенцію. Тоді, за спогадами Хмара, у суспільстві панували "страх і заляканість". За ґрати потрапив і В’ячеслав Чорновіл, який на той час був редактором журналу "Український вісник".

Пізніше радянська влада взяла чоловіка "на гачок". Вперше його спробували заарештувати 1975 року — але незабаром відпустили через відсутність доказів причетності до антирадянської пропаганди.

Докази "української націоналістичної діяльності" Степана Хмари зібрали лише у 1980 році. Саме тоді КДБ заарештувало його і засудило до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. На той час чоловікові було 43 роки.

Степан Хмара відбував покарання у таборах для політв’язнів №35 та 36 на Уралі. Дисидент згадував, що в карцері було дуже холодно: заснути в камері можна було лише у липні, а в інший час "вітер за добу робив коло 360 градусів" — "аж судини ходуном ходили". Це, за його словами, було справжнім "катуванням холодом ".

У карцері Хмара просидів 306 діб. Як лікар, він розумів, що тюремні умови були несумісні з життям: фізичне виснаження, жахливе харчування та дикий холод неодмінно мають призвести до загибелі людини.

12 лютого 1987 року у віці 50 років Степан Хмара вийшов на волю. Потім повернувся до України і одразу повернувся до політичної діяльності. 1988 року став одним із керівників Української Гельсінської спілки — політичної опозиції комуністичному режиму. У квітні 1990 року вона перетворилася на Республіканську партію.

1990 року Степана Хмару обрали народним депутатом українського парламенту: він потрапив до Верховної Ради, набравши 63,61% голосів в Індустріальному виборчому окрузі №261 Львівської області.

У жовтні 1990 року політик підтримав студентську Революцію на граніті. Степан Хмара прийшов до табору протестувальників і теж витримав 13-денне голодування.

У листопаді 1990-го Степана Хмару знову заарештували. Він просидів ув’язнений до квітня 1991 року через звинувачення в нападі на представника міліції.

1 грудня 1991 року у РРФСР відбувся референдум щодо проголошення незалежності України. Понад 90% громадян проголосували за.

Водночас з референдумом в Україні відбулися президентські вибори, на яких переміг Леонід Кравчук. Його опонентом був В’ячеслав Чорновіл.

1992 року Хмара створив та очолив Українську консервативну республіканську партію (УКРП).

На парламентських виборах, що відбулися 27 березня 1994 року, він переміг Михайла Гориня, який теж балотувався від Залізничного (№ 261) виборчого округу, з відривом у 29,48 % голосів.

Діяльність за останні кілька років

Через рік після Революції Гідності, у жовтні 2015 року, Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв’язнів Лук’янівського СІЗО.

Відомо, що Степан Ількович різко критикував усіх президентів України – від Леоніда Кравчука до Володимира Зеленського.

Навесні та влітку 2023 року він брав участь у судових процесах над беркутівцями, які розстрілювали мирний Майдан. Зокрема, був на засіданні, де судили екс-командира львівського "Беркуту" Ростислава Пацеляка.

На одному із судових засідань у справі беркутівців відчув сильний біль у спині. Після чого потрапив до лікарні.

Раніше "Телеграф" розповідав про те, що у Києві розгромили могили героїв Да Вінчі, Джуса та Петриченка. Вандали розбили портрети героїв, зірвали таблички, розкидали квіти та розмалювали прапори.

Як виявилось, це була жінка. На відео зафіксовано, як вона скоїла злочин. Її помістили до психіатричної лікарні.