Втрачені мільярди? Як заборона експорту зброї шкодить оборонці та хто вже сьогодні хоче купувати нашу продукцію

Українська зброя рятує життя захисників на фронті щодня, але чи може вона приносити валюту в державну скарбницю? Питання експорту озброєнь є однією з найгарячіших тем у вітчизняному ОПК. Після початку війни кількість оборонних виробників в Україні зросла більш ніж удвічі. Лише торік на 100 державних підприємств припадало близько 400 приватних. Утім, експортувати свою продукцію більшість з них не може.

Як це шкодить українській економіці та обороноздатності, і які саме підприємства недозавантажені – розповідає "Телеграф".

"Спочатку своя армія"

Новопризначений міністр оборони України Денис Шмигаль у своєму першому інтерв’ю на новій посаді чітко заявив: під час війни про прямий експорт української зброї не може йти мови. Адже головне завдання — забезпечити власну армію. Крім того, є великі ризики у тому, що наші розробки й готова зброя може потрапили у ворожі руки.

"Держава прагне забезпечувати військо на 100%, але не має на це достатньо коштів. Вона не закуповує весь обсяг продукції, яку ми виготовляємо. Виходить замкнуте коло", — говорить в розмові з "Телеграфом" представник підприємства, яке виробляє деталі для FPV-дронів.

Варто зазначити, що експорт військової продукції чи товарів подвійного призначення в Україні нормативно не заборонений. Процедура експортного контролю не є новинкою для українського уряду. Подібні механізми працюють у всьому світі для регулювання ринку озброєнь, а служби, що відповідають за експортний контроль, діють відповідно до політики своєї держави.

Як каже "Телеграфу" виконавчий директор Національної асоціації оборонної промисловості України (NAUDI) Сергій Гончаров, у 2014-2022 роках експорт військових товарів був звичайною справою. Рік, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, був складним для підрахунків. Але вже у 2023–2024 роках, коли держустанови майже повернулися до звичного режиму роботи, експорт послуг також почав відновлюватися.

"Державна служба експортного контролю та Міністерство економіки підтверджували, що експорт оборонних послуг триває. Водночас експорт товарів фактично зупинений: держава не видає дозволів на продаж фінальної продукції", — зазначає Сергій Гончаров.

Кількість "втрачених контрактів" з іноземними державами підрахувати неможливо. Вони не готові вести переговори, не розуміючи цін, термінів та умов. Дозвіл на експорт дають тільки за готовим контрактом або попередньою угодою з іноземним замовником, а контракт без дозволу не укладається.

"Навіть лідери ринку не завантажені повністю"

Як говорить виконавчий директор NAUDI, сьогодні навіть найбільші підприємства не повністю завантажені своїми виробничими потужностями. Це стосується броньованих автомобілів, систем радіоелектронної боротьби (РЕБ) і навіть безпілотників.

"Здавалося б, що якщо ми витрачаємо мільйони на FPV-дрони, логічно інвестувати ті ж кошти у комплексні системи радіоелектронної боротьби, адже ворог теж активно закуповує дрони. Те саме стосується броньованих автомобілів: українські виробники можуть виробляти набагато більше, ніж держава здатна профінансувати та закупити. Проте без можливості експорту, їхні потужності залишаються недовантаженими", — пояснює він.

Крім того, як вже раніше писав "Телеграф", підприємства не отримують достатньо замовлень на виробництво боєприпасів. Українські виробники довго працювали над тим, щоб розпочати виробництво 155-мм снарядів, але замовлень на них немає. Річ у тому, що у Чехії, де налагоджене масштабне серійне виробництво, такі ж снаряди коштують дешевше.

"В Україні перші партії продукції завжди дорожчі — це аксіома. Без державних замовлень виробники не можуть зменшити собівартість. А без зниження собівартості втрачають конкурентоспроможність навіть на внутрішньому ринку", — пояснював військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко.

Варто зазначити, що сьогодні "життєвий цикл" FPV-дронів становить максимум 2-3 місяці, після чого ворожі РЕБ системи адаптуються. Тож графік їх використання надзвичайно щільний.

Де вже зацікавилися українською продукцією

Представники українського оборонного сектору в розмові з "Телеграфом" одноголосно зазначають: надлишки продукції можна було б експортувати, якби знайшлися зацікавлені країни-партнери.

За інформацією "Телеграфу" до наших розробок та зброї є зацікавленість з боку країн Балтії, а безпілотниками зацікавлені навіть Сполучені Штати Америки.

"Насправді продукцією, ефективність якої підтверджена бойовим застосуванням і яка постійно вдосконалюється завдяки участі у цих боях, цікавиться величезна кількість країн. Але кожна держава по-своєму регулює доступ іноземних компаній на свій ринок, а дуже часто він фактично закритий для іноземних постачальників", — говорить виконавчий директор NAUDI.

За його словами, традиційними ринками для нас завжди були країни Азії, Африки, Близького Сходу та Арабського світу. Однак це було до початку повномасштабної війни, коли Україну розглядали як відносно дешеву альтернативу Росії, або як країну зі спадком радянського виробництва для виготовлення, обслуговування та модернізації радянської зброї.

Після 2022 року український оборонний сектор докорінно змінився. Поряд із проєктами, що продовжують використовувати та розвивати радянський спадок, з’явилися абсолютно нові галузі, які є високотехнологічними та задають ритм усьому світу.

"Уявіть завод, який випікає хліб для армії. Армію треба годувати постійно, це зрозуміло. Але хіба це забороняє тому ж заводу пекти хліб для дитячого садка?", — говорить Гончаров.

Водночас вважає, що не варто тішити себе ілюзіями та вважати, що якщо завтра ми зможемо продавати все, що завгодно та будь-кому з наших партнерів, то післязавтра на кордоні з Україною утвориться черга з європейських і натовських покупців. Річ у тому, що будь-які закупівлі озброєння та військової техніки — це доволі складний, довгий і бюрократичний процес.

"Втрачені мільйони та відсутність запасів"

У будь-якому разі, простій деяких вітчизняних підприємств завдає шкоди обороні. По-перше, як пояснюють в асоціації оборонпрому, загальні потужності заводів нікуди не зникають, і супутні витрати все одно ділять на кожен виготовлений товар. По-друге, ми втрачаємо можливість створювати додаткові запаси, які могли б позитивно впливати на швидкість виконання державних контрактів.

Раніше в Україні існувала така система, як державне оборонне замовлення (ДОЗ) — закрита постанова, що визначала обсяги виробництва і потенційні обсяги закупівлі тієї чи іншої продукції для конкретних державних замовників. Зазвичай вона приймалася в середині року, а контракти починали укладати приблизно у жовтні-листопаді. Через те, що замовлення затверджувалися надто пізно, і замовники, і виробники наприкінці року були змушені поспіхом і хаотично шукати шляхи для використання наявних коштів.

Для держави це було проблемою, бо державного замовника критикували за невикористання бюджету. Для постачальника ж проблемою було те, що йому говорили: "Маєш два з половиною місяці, виконуй контракт. Ми ж навіть аванс дали, чому не виконуєш?".

"Однак часто мова йде про складний технологічний процес із довгим циклом виробництва та численними підрядниками. Деякі з них можуть перебувати навіть за межами України й не знати, що наш бюджетний рік закінчується 31 грудня. Вони працюють за своїм графіком і можуть доставити продукцію лише через шість місяців після замовлення", — пояснює Сергій Гончаров.

Без прогнозування виробники не створюють запасів. Для них не зрозуміло, контракт буде підписаний або державний замовник та умови зміняться уже за кілька тижнів. Відповідно, підприємства фактично починають працювати лише після підписання контракту та отримання авансу.

"Якби були паралельні контракти на постачання на експорт, виробничий цикл не переривався б, а продовжувався постійно, просто змінюючи обсяги залежно від потреб. Це дозволило б забезпечити ритмічність виробництва. Натомість зараз ми маємо аритмічність, яка сильно заважає налагодженню процесу за кількістю, швидкістю, якістю та ціною". — говорить виконавчий директор NAUDI.

Такі ж проблеми були й до повномасштабної війни з Росією — вітчизняні підприємства функціонували 2-3 дні на тиждень. Сьогодні робота, завтра простій — легко уявити наслідки. Замість ефективності заводи отримали мільярдні втрати, низьку якість продукції, мільйонні податкові борги та ризик банкрутства стратегічних підприємств.

"Деякі виробники переїжджають за кордон"

Окрім всього, для українських підприємств залишається актуальною проблема безпеки. Щоб уникнути повітряних атак, їм періодично доводиться переміщувати виробничі потужності, але навіть такі заходи не гарантують захисту від пошкоджень або повного руйнування виробничих об'єктів.

Через поточну ситуацію деякі українські виробники розглядають можливість перенести частину виробництва за кордон. Це зокрема дозволить їм експортувати продукцію без обмежень, які накладає українська юрисдикція. Інші країни, навпаки, дуже зацікавлені, щоб такі підприємства розміщувалися саме у них. Хоча, на думку України, це є незаконним.

"Експорт — це не лише постачання готової продукції, а й передача технологій та інженерних рішень. Вони теж підпадають під обмеження щодо переміщення. Наприклад, виробник ракет для системи Patriot не може просто скопіювати технічну документацію на флешку, вивезти її зі США, відкрити завод в Ірані та почати там виробництво. Передача технологій та рішень регулюється державою, щоб запобігти неконтрольованому поширенню. Тому для вивезення таких технологій потрібен спеціальний дозвіл", — пояснює Сергій Гончаров.

Слова президента України Володимира Зеленського про спільні підприємства, передачу технологій та виробництво за межами України, яке обслуговуватиме і наші потреби, і потреби партнерів, — це і є експорт технологій.

"Ідея, закладена у пакеті законопроєктів Defence City, передбачала і цю можливість. Проте у редакції після доопрацювання в комітеті після першого читання ця можливість доступна лише обмеженому колу компаній. Більшість учасників ринку залишаються поза Defence City і не зможуть експортувати", — відзначає виконавчий директор NAUDI.

На думку асоціації, це абсолютно неправильно. Адже коли йдеться про підтримку оборонно-промислового комплексу, допомога повинна охоплювати весь комплекс, а не лише п'ять підприємств. Підтримка кількох заводів замість цілого сектору нагадує не стратегічне планування, а щось нераціональне.

"Держава має стимулювати виробників залишатися тут, а не шукати можливості перенести виробництво за кордон. На жаль, зараз складається враження, що влада хоче, аби виробник, постійно чимось незадоволений, зрештою переїхав за кордон, став іноземною компанією, а ми купували б у неї продукцію", — застерігає Гончаров.

За його словами, на ринку до калькуляцій українського виробника чи постачальника ставляться надзвичайно прискіпливо. Перевіряють: скільки заробляє слюсар п’ятого розряду, чи правильно враховані витрати, чи не заклали нічого "зайвого". А коли державний замовник отримує комерційну пропозицію від іноземного постачальника — усе здається прийнятним. Мовляв, порядні ж люди, поставили ціну — значить, так і треба.

Сьогодні Національна асоціація оборонної промисловості України прагне, щоб українські виробники працювали вдома та продавали продукцію тут, а не закривали заводи й переїжджали в якусь країну Європи, створюючи там робочі місця. Це добре для країни-резидента, але не для нас. Чи прислухається держава до думки виробників, ми зможемо побачити лише згодом.

Нагадаємо, раніше в коментарі "Телеграфу" міністр оборони Денис Шмигаль відзначав, що законопроєктом не заборонено експорт української зброї за кордон під час війни. Наразі він не відбувається лише тому, що є незадоволені потреби наших Збройних Сил. За його словами, Україна зможе обмінювати зброю з партнерами тільки після появи її надлишку. Перший віцепрем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації Михайло Федоров додав, що відчутні зміни в цьому напрямку можуть трапитися вже протягом пів року.