"Перемога — це тисяча різних варіантів, які нікому не сподобаються": Вахтанг Кіпіані про збереження пам’яті війни, архіви та мету Росії
- Автор
-
- Дата публікації
- Автор
- 2370
Історик і офіцер Вахтанг Кіпіані наголошує: війна триває не лише на фронті — вона йде в пам’яті й наративі. Україні потрібен єдиний державний підхід до збереження цифрових свідчень, голосів загиблих і бази даних про поховання, щоб не допустити спотворення історії.
Історія — це не просто те, що сталося, а те, що буде записано і збережено. Для України критично важливо не лише фіксувати злочини росіян, а й залишати свідчення того, як ми проживаємо цю війну: створити єдину базу даних усіх полеглих воїнів і мати спільний простір, куди кожен може додати свою історію.
Чому Україні вже зараз потрібен єдиний "архів війни" та що насправді означає перемога у війні з Росією — "Телеграф" розпитав у історика й офіцера Хорунжої служби 2-го корпусу НГУ "Хартія" Вахтанга Кіпіані на теренах 32 BookForum.
Держава має сформувати єдину політику збереження пам’яті
Під час повномасштабної війни архівні працівники, музейники не припиняють працювати. Вахтанг Кіпіані наголошує — створюються експозиції, організовуються експедиції до прифронтових і деокупованих територій. Там збирають артефакти, документи, приклади російського "урядування" та сліди злочинів. Усе це формує величезний масив матеріалів, який потребує збереження, і це — головна проблема.
Нема державної політики щодо зберігання цифрових слідів того, що сталося. Кожна організація, кожне середовище збирає щось для себе. А далі у когось поламався комп'ютер, у когось вкрали телефон, у когось втратився ентузіазм. Або людина померла. Куди воно йде? Нікуди. Тому, відповідно, існує необхідність формування політики через Інститут нацпам'яті, через уповноважені структури.
Вахтанг Кіпіані, історик та офіцер НГУ "Хартія"
Історик назвав це "цифровою депозитарією". На його думку, люди могли б долучитися — завантажувати фото, відео, підписувати матеріали. Проте така робота не означає оприлюднення.
Національний депозитарій має зберігати всі цифрові сліди про цю війну. У когось на телефоні є розмова з побратимом, якого вже не стало. Куди він це подіне? Ну, буде носити, зміниться телефон. Як правило, ці матеріали помруть разом з старим гаджетом.
Вахтанг Кіпіані, історик та офіцер НГУ "Хартія"
Розсіяні могили героїв: чому Україні потрібна єдина база даних полеглих
Наразі в Україні тільки створюється Національне військове кладовище, тож полеглі захисники спочивають у різних куточках країни. Кіпіані наголошує — якщо нема розуміння, де саме поховані воїни, то через деякий час пам’ять зітреться, до могил перестануть приходити, міняти прапори тощо.
"Потрібна база даних, має бути закрита. Наразі це питання Національної безпеки, щоб не давати росіянам всю інформацію про наші втрати. Але держава має це робити вже, частково, в певних елементах це робиться, але мені здається, що брак такої стратегічної політики існує, а це поправимо, можна почати це завтра", — вважає історик.
Чи буде історія війни переписана під політичні потреби через 10-20 років?
Історією є те, що записане. Долучитися до того, щоб історію про цю війну не спотворили може кожен українець, впевнений Кіпіані.
Якщо ми не напишемо певну кількість досліджень, емоцій, блогів, картин, фільмів, то це можуть зробити інші. І тоді буде не конкуренція пам'ятей, а буде перевалювання якогось наративу, який буде для нас шкідливим. Тому треба всім людям писати свої щоденники, спогади, блоги, робити замітки у Твіттері чи в Інстаграмі.
Вахтанг Кіпіані, історик та офіцер НГУ "Хартія"
Війна ведеться в цифрову епоху і все, що є можна каталогізувати, збирати тощо. Кіпіані називає її "напевне, найкраще задокументованою історією людства" і це дійсно так. Та збереження пам’яті — чималий виклик. Потрібне сховище з великим обсягом пам’яті, яке має бути оплачене, потрібні адміністратори, які б уточнювали дати, місця, імена людей. Ба більше — не все можна оприлюднювати, адже там може бути і до сьогодні позиція українських оборонців.
Проте для закритої бази даних фактаж важливий. Далі це може бути використане в майбутньому для наукових досліджень чи творчості — дивитись і слухати історію, щоб створити фільм чи книгу.
Мета Росії — зробити українців росіянами
Росіяни не приховують — їх мета знищити українців. Президент РФ це озвучував — "денацифікація, тобто перетворення українців в росіян", нагадує Кіпіані.
Якщо б ми сказали всі, що ми русскі, то війни б не було. Він хоче, щоб ми були русскімі, а ми не хочемо. Тому ця війна була неуникненна і ціль Путіна – просто зліквідувати. Якщо не вдасться нас переконати, а йому це не вдалося м'якою силою, то, знаєте, фізично знищити. І тоді хто залишиться, той під тиском обставин, з бажання вижити, що не можна засуджувати, скаже, що ми русскі.
Вахтанг Кіпіані, історик та офіцер НГУ "Хартія"
Подібне відбувається на окупованій території, коли в росіяни записують покоління людей. Історик зауважує — є подвійна ідентичність, коли люди формально визнають себе "русскімі", але насправді допомагають силам оборони, або просто чекають на повернення України.
"Тому, якщо росіяни хочуть, щоб ми були русскімі, значить наша задача тут, коли ми можемо це робити вільно, робити максимальні рухи, дії, вчинки, які забиратимуть цю можливість у Росії", — підсумовує Кіпіані.
Тисяча сценаріїв перемоги, але лише один сенс
Не можна визначити, що таке перемога, вважає Вахтанг Кіпіані:
"Я не знаю. Ніхто не знає, що таке перемога. Тому що це тисяча різних варіантів, які в 99% нікому не сподобаються. Відповідно, я можу сказати, прапор червоно-чорний на Кремлі, може і так буде. А чи це буде перемога, а Путін буде сидіти в Єкатеринбурзі? Розумієте, тут важливо, щоб ми відстояли незалежність, бо якщо не буде держави, то буде повторення Голодоморів в інших формах. Або просто денаціоналізації. Я не мислю в категорії перемоги, я просто знаю, що треба робити те, що робиться".