Ганьба Мюнхена-38, смерть гетьмана Мазепи, Третє Болгарське царство: ключові історичні події тижня

Дві тоталітарні держави (нацистська Німеччина та фашистська Італія) разом зі статистами з "демократичного Заходу" – Великою Британією та Францією – підписали за закритими дверима у столиці Баварії фактично смертний вирок незалежній державі у центрі Європи – Чехословаччині. Представники Празького Граду навіть не були запрошені на переговори. Питання остаточного поглинання Чехословаччини розтягнулося в часі: 15 березня 1939 року нацистські війська та Адольф Гітлер увійшли до її столиці.

29 вересня

1560 – У цей день у Стокгольмі помер "батько" сучасної незалежної Швеції – король Густав I Ваза (1523–1560). Належав до відомого роду Ерікссонів, який боровся проти данського короля Кристіана II та Кальмарської унії 1389 року, згідно з рішеннями якої Швеція втрачала незалежність і ставала разом із Норвегією колонією Данії. Його батько був страчений данцями під час "Стокгольмської кривавої лазні" у листопаді 1520 року серед понад 80 шведських аристократів і священнослужителів, які приїхали на коронацію підступного короля Данії.

Густав Ерікссон підняв антиданське повстання в Далекарлії, на півночі Швеції, яке охопило і Смоланд. У серпні 1521 року він обраний знаттю правителем Швеції (коронований лише 12 січня 1528 року). 20 червня 1523 року, у день літнього сонцестояння, після облоги було зайнято столицю – Стокгольм. Важливий крок володаря – утвердження у Швеції, на риксдагу у Вестеросі, лютеранства. У наступні роки відбувся процес редукції: повернення церквою державних земель. Відтепер церква стала державною, остаточно це рішення було затверджено вже на соборі в місті Уппсала 1593 року.

Король вів активну боротьбу з Ганзейським союзом, Московським царством за контроль на Балтиці та Лівонії. Відомий як невтомний централізатор влади, а також підтримкою розвитку промисловості та ремесел. За часів його правління за німецьким зразком створили казначейство для управління фінансами та податковою системою. 1544 року на риксдагу було прийнято рішення про скасування виборності короля і майбутню передачу корони у рамках новоствореної династії Ваза.

30 вересня

1938 – В ніч на 30 вересня голови урядів Німеччини (Адольф Гітлер), Італії (Беніто Муссоліні), Великої Британії (Невілл Чемберлен) та Франції (Едуар Даладьє) підписали угоду, згідно з якою уряд Чехословаччини повинен був у десятиденний строк з 1 жовтня 1938 року віддати Німеччині Судетську область. Буквально всі могутні укріплення, зброя, інфраструктура, особисті речі громадян повинні були залишитися на місці. Також уряд у Празі зобов’язався пристати на територіальні претензії як Польщі (Тешинська Сілезія – Заолжя) так і хортистської Угорщини (південна Словаччина та міста Ужгород і Мукачеве з околицями на Підкарпатській Русі).

Чехословаччина після цієї ганебної капітуляції під тиском союзників з Лондону та Парижу втратила майже 30% території та третину населення, понад 40% важкої промисловості. На окупованих територіях розміщувалися найбільші електростанції, вироблялося 60% вугілля та 70% заліза та сталі.

Армія Чехословаччини підлягала серйозному скороченню. Політичне керівництво повинно було солідаризуватися з урядом нацистської Німеччини у питаннях політики.

Президент Едвард Бенеш 5 жовтня 1938 року пішов у відставку і відправився на еміграцію до Лондона. Країна була приречена на майбутню окупацію і розділ на маріонеткові квазідержави (Протекторат Богемія і Моравія, а також Словаччину).

Для Німеччини був відкритий шлях для майбутніх завоювань у Європі. Держави Заходу наполягали на політиці "умиротворення" агресора і банально зрадили свого вірного союзника, який мав чималий військовий потенціал і неперевершені фортифікаційні споруди.

1 жовтня

1950 – На площі Тяньаньмень у Пекіні у присутності сотень тисяч громадян лідер комуністів Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної республіки (КНР). Уряд колишнього президента і лідера партії Гоміньдан Чан Кайші, який програв громадянську війну на материку, відправився у вигнання на острів Тайвань.

Союз гоміньданівців і комуністів у роки боротьби з імператорською Японією розпався восени 1945 року після завершення Другої світової війни. Чан Кайші підтримували Вашингтон і Лондон, а Мао Цзедуна – Москва. Саме Кремль, який на останньому етапі війни переміг японців у Маньчжурії, допоміг китайським комуністам сформувати добре озброєну армію, яка влітку 1948 року перейшла у наступ. Режим Чан Кайші, який контролював більшу частину території Китаю, ніяк не бажав займатися реформування економіки і політичної системи в умовах економічної кризи. Вона була викликана бойовими діями, починаючи з часів агресії Японії з 1931 року, і навіть раніше – з середини 1920-х років, коли на значних територіях Китаю йшла перманентна громадянська війна. На початок 1950 року комуністичні підрозділи вже захопили найбільші міста – Пекін, Нанкін і Шанхай.

Вже наступного дня після проголошення створення КНР Радянський Союз визнав комуністичний уряд, а 1952 року між державами було підписано "Договір про дружбу, союз і взаємну допомогу". Відносини між Москвою і Пекіном до кінця 1950-х років були в цілому дружніми. І лише у 1960 році, напередодні Наради комуністичних і робочих партій у Москві між КПРС і КПК виникли ідеологічні суперечки, які поступово переросли у непримиренне протистояння. Його апогеєм став кривавий збройний конфлікт на острові Даманський, що розпочався 1 березня 1969 року.

2 жовтня

1709 – У селі Варниця на південному сході Молдови помер гетьман України Іван Мазепа (1687–1709). Так у вигнанні завершив своє життя видатний державний і військовий діяч, дипломат, який зумів забезпечити державний розвиток України в рамках досить широкої автономії, використовуючи свій великий вплив на російського царя Петра I. Практично все гетьманування Іван Мазепа дотримувався проросійської орієнтації.

Під час Північної війни (1700–1721) українські козаки вірою і правдою служили Кремлю, будували Петербург, де масово гинули. У 1706 році московити відправили нові полки в очікування можливого просування шведів в Україну, багату на провіант, харчи, фураж і худобу. Українська історикиня Наталя Яковенко в книзі "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України" відзначала: "Розгул свавілля й безкарності царських вояків на тлі чуток про очікуване розформування козацького війська виразно ілюструється зафіксованою в одному з тогочасних документів напівп’яною погрозою московського офіцера, роздратованого нагадуванням про закон: "Полно вам, блядины дети, хохлы свои вверх поднимать! Уже вы у нас в мешке".

Коли несподівано король Швеції Карл XII направив своє військо не на Москву, а на українські землі, Іван Мазепа прийняв нарешті рішення про перехід під руку цього монарха. Гетьман буквально вигукнув: "Який нечистий жене його сюди? Він же приведе мені всю московську зграю!"

Далі була Батуринська різанина в листопаді 1708 року і нещаслива битва під Полтавою влітку наступного року. Іван Мазепа разом із кількома тисячами козаків, залишками шведських військ на чолі з Карлом XII відправився до міста Бендери у Молдові, яка була васалом Османської імперії. Петро I вимагав видачі гетьмана, але ані шведський монарх, ані султан не згодилися на цю пропозицію ,попри чималу суму викупу (300 тисяч злотих). Мазепа, вже хворий, прожив ще півтора місяця і помер вночі під час зливи і грози.

3 жовтня

1935 – Попри протести світової громадськості, італійська армія з території своєї колонії Еритрея розпочала вторгнення до Ефіопії (Абіссінії). Трохи пізніше розпочався наступ і з території Сомалі. Загалом 18 італійських дивізій (250 тисяч вояків) брали участь у війні; їм протистояли на початковому етапі війни майже півмільйона погано озброєних (часто навіть середньовічними луками і стрілами) ефіопів. Після мобілізації понад 300 тисяч громадян імператор Хайлє Селассіє I віддав наказ про контрнаступ, який відбувся у грудні цього року і був доволі вдалим. Дуче Італії Беніто Муссоліні змінив командувача, маршала Еміліо де Боно на маршала П’єтро Бадольйо.

Надалі далася взнаки перевага італійців у артилерії та абсолютна у танках та авіації; до того ж вони використовували хімічну зброю. 31 березня 1936 року розпочалася грандіозна битва під Май-Чоу, яка вирішила перебіг війни. 5 травня моторизовані частини італійців вступили до столиці – Аддис-Абеби. Того ж дня офіційно країна увійшла до складу Італії. Уряд не капітулював, а спротив перемістився у провінції, де продовжувалася боротьба з окупантами партизанськими методами.

У цій ситуації Ліга Націй, попри неодноразові звернення імператора Ефіопії, продемонструвала повну безпорадність (щось схоже ми бачимо зараз в позиції ООН у війні, яку розв’язала Росія проти України). Визнання фашистської держави агресором і застосування обмежених санкцій (які не включали постачання нафти і користування італійцями Суецького каналу) не зупинили наступ. Ефіопія фактично вела боротьбу самотужки, страждаючи від ембарго на продаж їй зброї. Лише у ході Другої світової війни ефіопська армія за допомогою британської розпочала звільнення держави, яке продовжувалося з 15 січня до травня 1941 року. 5 травня цього року імператор урочисто повернувся до Аддис-Абеби.

4 жовтня

1582 – У цей день набула чинності григоріанська реформа календаря, яка була визнана в більшості католицьких країн. У витоків реформи стояв Папа Римський Григорій XIII (1572–1585). Вона усунула помилку в обчисленні часу: з моменту введення юліанського календаря (який називали старим стилем) – 1 січня 45 року до Різдва Христового – "набігла" різниця у десять днів у порівнянні з сонячним роком. Юліанським календар називався через те, що його ввів римський імператор Гай Юлій Цезар.

Отже, за новим календарем після 4 жовтня відразу настало 15 жовтня 1582 року. Збереглося правило високосних років, за яким той рік високосний, останні дві цифри якого кратні чотирьом. Більш точний збіг з сонячним літочисленням досягалося в такий спосіб: кожні 400 років повинні виключатися три високосних роки. Різниця в один лише день повинна з’явитися лише через 3333 роки. Серед астрономів після інтронізації Григорія XIII розвернулася боротьба у формі дискусій перед очима понтифіка, яку виграв зі своїм проєктом "Керівництво з відновлення календаря" (опубліковано в 1577 році) італійський астроном, лікар, філософ і хронограф Алоізій Ліліус. Він не дожив до своєї перемоги, бо помер роком раніше. Папська булла була видана 24 лютого 1582 року, а дія її настала вже 15 жовтня 1582 року.

5 жовтня

1908 – Після того, як у липні 1908 року в Османській імперії відбулася революція і було поновлено дію Конституції 1876 року, а влада султана була суттєво обмежена, багато держав-сусідів вирішили скористатися ситуацією. Так, Австро-Угорщина 5—7 жовтня проголосила про фактичну анексію Боснії та Герцеговини зі столицею в Сараєво (саме в цьому місті 28 червня 1914 року відбулося вбивство спадкоємця престолу Габсбургів, ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини Софії Хотек).

Практично одночасно, 5 жовтня Болгарське князівство стало незалежним і отримало назву – Болгарське царство. У давній столиці Другого Болгарського царство Велико Тирново князь Фердинанд з Кобурзької династії з вимушеної згоди Австро-Угорщини і при підтримці Російської імперії проголосив про створення вже третього за ліком Болгарського царства. Прийняття ним титулу царя призвело до повної юридичної незалежності від Османської імперії і абсолютного суверенітету над автономною областю у її складі – Східною Румелією.

Протягом наступних років Болгарія стала відігравати домінівну роль в регіоні, що призвело до початку 8 жовтня 1912 року Першої Балканської війни, яка завершилася у травні наступного року перемогою союзників – Болгарії, Сербії, Греції і Чорногорії. У цьому союзі головну роль відігравала Болгарія, яка суттєво збільшила свою територію коштом Османської імперії і навіть отримала вихід до Егейського моря.

Проте вже 29 червня 1913 року розпочалася Друга Балканська війна, яку Болгарія програла (проти неї виступили Сербія, Греція, а пізніше Румунія та Османська імперія). Практично всі завойовані області Болгарське царство втратило, проте залишило вихід до Егейського моря. Також Румунія захопила Південну Добруджу. У прагненні реваншу за болючу поразку Болгарія у 1916 році вступила у Першу світову війну на боці Центральних держав – кайзерівської Німеччини та Австро-Угорщини.

Після завершення Другої світової війни до влади в державі прийшли комуністи. 15 вересня 1946 року було проведено референдум, на якому абсолютна більшість населення (95,6%) проголосувала за повалення монархії і встановлення "народної" республіки.