На місці "Дзеркального струменя" у Харкові міг стояти найбільший театр Європи — ось яким би він був

Харків — місто з багатою театральною історією. Тут працювали видатні режисери та актори, будувалися масштабні культурні об'єкти. У 1920–30-ті роки, коли місто було столицею Української РСР, тут планували побудувати Театр масового музичного дійства.

Завдяки архівним документам, що збереглися, сьогодні можна скласти докладне уявлення про те, яким міг стати один із найграндіозніших нереалізованих об’єктів міста.

Де хотіли збудувати Театр масового музичного дійства

Під театр відвели ділянку вздовж тогочасної вулиці Карла Лібкнехта (сучасної Сумської) — між Раднаркомівською вулицею та Сердюківським провулком. Сьогодні це район вулиці Скрипника та старої Мироносицької площі. Щоб звільнити майданчик, знесли Мироносицьку церкву.

На розчищеному місці встигли розпочати підсобні роботи, зокрема звести приміщення, що виходили на Чернишевську.

Яким міг бути театр

Проєкт театру розробили брати Весніни. Будівлю планували побудувати в дусі конструктивізму. Вона мала поєднувати функції театру, кіно, цирку та майданчика для громадських зібрань.

За проєктом будівля мала споруджуватися з металевого каркаса та бетону, облицьованого натуральним каменем.

Головною особливістю театру був круглий глядацький зал на 4000 місць. Архітектори відмовилися від традиційного поділу на яруси: місця вибудовувалися єдиним амфітеатром, а при повному відкритті порталу зал і сцена сливалися в один спільний простір. Таке планування однаково підходило і для вистав, і для великих зібрань чи святкових заходів.

Ще одна особливість — можливість проведення масових ходів через сцену, для чого були передбачені пандуси, що з'єднували її напряму з міськими вулицями. Для урочистих заходів сцена перетворювалася на додатковий амфітеатр на 2000 місць для президії або почесних гостей. Також було продумано можливість швидко перебудувати простір у циркову арену.

Стелю залу планували перекрити пологим куполом з похилими акустичними пластинами, що спрямовували звук у дальні ряди. Між пластинами ховалися потужні лампи, здатні забарвлювати весь зал у різні кольори. Замість вузьких сходів — широкі пологі пандуси, розраховані на швидкий та безпечний рух великої кількості людей.

Чому не збудували театр

Головна причина виявилася політичною. У 1934 році столицю УРСР перенесли з Харкова до Києва — і потреба у грандіозному столичному театрі просто відпала. Проєкт згорнули. Майданчик, на якому вже велися підготовчі роботи, так і не дочекався головної будівлі. У 1939 році на місці "найбільшого театру Європи" відкрили тролейбусне депо. Згодом на цьому місці збудували альтанку-фонтан "Дзеркальний струмінь" та храм Жінок-Мироносиць.