Свого часу тут жили Скоропадський і Петлюра: що сьогодні на місці розкішного палацу генерал-губернатора у Києві

Сьогодні, проходячи повз величезну сіру будівлю на розі вулиць Шовковичної та Інститутської в Києві, мало хто здогадується про її історичне минуле. За цими стінами понад два століття тому почалася історія резиденції столичних керівників, які приймали доленосні рішення для Старого Києва.

Цей невеличкий куточок є яскравим прикладом того, як в одній географічній точці можуть перетинатися різні епохи, політичні режими та життєві уклади. Від аристократичного особняка генерала до сучасної забудови — кожна цеглина тут просякнута історією, кожен квадратний метр зберігає спогади про минуле.

Аристократичні початки: від генерала до вулиці

До 1817 року на цьому місці красувався вишуканий особняк із Будинковою церквою Святого Миколая. Власником цієї розкішної садиби був генерал Дмитро Бегічев – впливова постать свого часу. Його ім'я закарбувалося в історії міста настільки, що вулиця отримала першу назву — Бегішовська. Цей особняк був не просто житлом, а справжнім символом влади та впливу в тогочасному Києві.

Архітектурне перевтілення: перлина XIX століття

Справжній розквіт садиби припав на другу половину XIX століття, коли вона перетворилася на офіційну резиденцію Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора. Відомий київський архітектор Володимир Ніколаєв створив тут справжній шедевр довжиною 55 метрів. Комплекс складався з трьох частин: кухонного флігеля, холодних служб і центральної будівлі з розкішною залою для офіційних прийомів.

За лаштунками влади: життя в резиденції

Інтер'єри резиденції вражали сучасників своєю елегантністю. Зала для прийомів була оздоблена білими меблями з позолотою та біло-рожевим килимом, створюючи атмосферу імперської розкоші. Другий поверх займали робочий кабінет генерал-губернатора та особисті кімнати його родини.

Господарський двір резиденції був організований з німецькою педантичністю: тут розміщувалися каретні, оранжерея, просторі стайні та приміщення для кучерів. Цікаво, що в 1911 році на території з'явився кам'яний сарай для автомобілів — яскравий символ модернізації та нових часів, що наближалися.

Свідок історії: від імперських візитів до революційних змін

Стіни цієї резиденції бачили багатьох історичних особистостей. Тут зупинялися російські імператори Микола І та Олександр ІІ під час своїх візитів до Києва. У буремні часи Української революції садибу відвідував гетьман Павло Скоропадський, який згодом згадував її у своїх мемуарах.

Проте історичні вихори XX століття не оминули і цю будівлю. У 1920 році під час польсько-радянської війни сад та розташований поруч ланцюговий міст були підірвані білополяками. Руїни колишньої величі розібрали лише у 1924 році, символічно закриваючи одну з аристократичних сторінок історії Києва.

Радянська трансформація: нове життя старої адреси

Після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва в 1934 році міський ландшафт зазнав кардинальних змін. На місці колишнього саду виросли елітні житлові будинки для нової радянської номенклатури. Дворик отримав нову назву — Сад Спілки Радторгслужбовців і став популярним місцем відпочинку для місцевих митців та інтелігенції. Архітектурне оформлення нових будівель мало чітку ідеологічну мету — підкреслити могутність і велич радянської влади, остаточно стираючи спогади про імперське минуле цього місця.

Сучасний спадок: між минулим і майбутнім

Сьогодні на цьому історичному місці височіє п'ятиповерховий житловий будинок, збудований у стилі конструктивізму з елементами неокласики. Цей архітектурний проєкт, створений талановитим зодчим Йосипом Каракісом у 1930-х роках, став візитівкою району.

Хоча від колишньої генерал-губернаторської резиденції залишилися лише старі фотографії та спогади, дух історії все ще живе в цих місцях. Затишний садок, що зберігся частково, і сьогодні налаштовує перехожих на "стару київську хвилю", стаючи своєрідним містком між різними епохами в житті міста.

Такі місця, як колишня резиденція генерал-губернаторів, нагадують нам про те, що історія міста — це не лише музейні експонати, але й живий процес, учасниками якого ми всі є. Знати свою історію, розуміти її та шанувати — це запорука того, що майбутні покоління також зможуть відчути неповторний дух старого Києва, який продовжує жити в сучасному мегаполісі.

Раніше "Телеграф" розповідав, хто жив на вулиці Богдана Хмельницького і якою вона була раніше. За кожним її будинком — історія меценатів, науковців, винахідників та митців, які формували обличчя не лише Києва, але й усієї країни.