Над Дністром є справжній скельний монастир. Де він ховається і що спільного у нього з Київською Лаврою

Серед мальовничих схилів Дністровського каньйону, неподалік села Лядова, розташований один із найдавніших духовних осередків України. Це Лядівський скельний чоловічий монастир.

Цей унікальний історико-релігійний комплекс поєднує природну красу скельних печер із багатовіковою історією православної духовності. "Телеграф" розповість про нього детальніше.

Особливе значення Лядівського монастиря полягає в тому, що це був перший печерний скит, заснований преподобним Антонієм Печерським, і перший християнський монастир у цьому краї. Саме тут, за переказами, майбутній засновник Києво-Печерської лаври вперше випробував чернече життя в печерах, перш ніж продовжити свій шлях до Києва.

Заснування монастиря

Історія монастиря сягає 1013 року, коли преподобний Антоній Печерський, повертаючись зі Святої гори Афон до Києва, зупинився у цих місцях і власноруч висік собі келію в скельних печерах. Ця келія збереглася до наших днів і є особливо шанованою святинею, що робить Лядівський монастир свідком понад тисячолітньої історії православ'я на українських землях.

Цікава деталь: келія Антонія Печерського настільки мала, що в ній можна лише стояти або сидіти, але не лежати. Таким чином святий практикував крайній аскетизм, відпочиваючи лише сидячи, що відповідало суворим афонським традиціям.

Антоній Печерський прожив у Лядівських печерах близько трьох років (1013-1016 рр.), після чого відправився до Києва, де заснував знамениту Києво-Печерську лавру. Деякі дослідники вважають, що саме досвід життя в Лядові надихнув його на створення печерного монастиря під Києвом.

Перший печерний храм обителі присвятили Усікновенню глави Іоанна Предтечі. Ззовні його прикрашає величезна неотесана вапнякова брила, вкрита стародавніми написами та емблемами, які залишали паломники різних епох. Цей унікальний "монастирський літопис у камені" зберігає пам'ять про тисячі віруючих, які прямували сюди впродовж століть.

На вапняковій брилі можна побачити написи кирилицею, латиницею та давньогрецькою мовою, датовані від XV до XIX століття. Деякі напиcи зроблені польськими шляхтичами, молдавськими господарями та навіть козацькими отаманами, що свідчить про міжнародне значення святині.

Архітектурна унікальність

Монастир вражає органічним поєднанням природних скель та рукотворних споруд. Печерні храми Святої великомучениці Параскеви і засновника монастиря Антонія Печерського з'єднані підземними переходами, створюючи справжній лабіринт духовності. У глибині скель розташовані стародавні крипти-кістниці та келії, де ченці проводили життя в аскетизмі та молитві.

Скельні печери використовувалися не лише як житлові приміщення, але і як місця для богослужінь та духовних практик. Атмосфера усамітнення і близькості до природи створювала ідеальні умови для монашого життя, що нагадує традиції афонських обителей.

Загальна довжина печерних ходів монастиря перевищує 200 метрів, але деякі з них досі не досліджені повністю. Температура в печерах залишається стабільною протягом року — близько +10°С, що створює природну систему кондиціонування. У давнину ченці використовували ці печери також як холодильники для зберігання їжі та ліків.

Чудотворна ікона та цілюще джерело

Окрасою монастиря є чудотворна ікона Усікновення чесної глави Іоанна Предтечі XVII століття. Віряни приписують їй надзвичайну силу зцілення тілесних і духовних недуг. Паломники з усієї України приїжджають до обителі, щоб помолитися перед цією іконою та просити заступництва святого Іоанна Хрестителя.

На території монастиря знаходиться цілюще джерело, воду якого порівнюють із водою з колодязя Антонія Печерського у Києві. Для паломників облаштовані купелі, де можна занурюватися в святу воду, дотримуючись християнських традицій духовного очищення.

Монастирський літопис зберігає записи про численні випадки зцілення від важких хвороб після молитви перед іконою та омовіння у святому джерелі. Особливо багато свідчень про одужання від очних захворювань та болів у суглобах. Воду з джерела паломники беруть із собою і зберігають вдома як святиню — вона може стояти роками, не втрачаючи свіжості.

Шлях через століття

Історія монастиря сповнена драматичних поворотів. У XVII столітті обитель припинила функціонування через турецьку окупацію. У XVIII столітті монастир був реконструйований греко-католицькими василіанами, але згодом повернувся до православної традиції. Радянська влада в 1938 році частково зруйнувала комплекс, намагаючись знищити духовний осередок.

Справжнє відродження настало в 1998 році, коли братія з Почаївської Лаври взялася за відновлення святині. У 2019 році монастир зазнав значних пошкоджень через зсув ґрунту, що призвело до руйнування частини споруд. Попри це, обитель продовжує залишатися важливим центром паломництва та духовного життя.

"Подільський Афон" на 90-метровій скелі

Монастир розташований на скельній терасі 90-метрової гори, що височіє над Дністром. З цього місця відкриваються захопливі панорами на річку та мальовничі Подільські краєвиди. Висота розташування обителі створює особливе відчуття наближення до неба і відірваності від мирської метушні. Крутий підйом до монастиря сам по собі стає духовною практикою для паломників, які долають цей шлях з молитвою.

У ранкові години, особливо навесні та восени, монастир часто оточує густий туман, що підіймається з Дністра. У такі моменти обитель здається парящою в хмарах, відрізаною від земного світу. Це явище місцеві жителі вважають особливим благословенням і називають "Божим покривалом".

Завдяки своєму розташуванню, архітектурі та способу життя монахів Лядівський монастир часто називають "Малим Афоном" або "Подільським Афоном". Мальовничі схили Дністровського каньйону, стародавні печери, аскетичний спосіб життя братії та особлива духовна атмосфера справді нагадують про святогірські обителі.

Монастирські легенди та таємниці

Як і будь-яка стародавня обитель, Лядовський монастир оповитий численними легендами та переказами. Монахи свято бережуть історії про чудесні зцілення, явлення святих та захист обителі від ворогів. Печерні лабіринти зберігають свої таємниці — деякі ходи досі не до кінця досліджені, а в глибині скель, за переказами, сховані стародавні реліквії та рукописи.

Місцеві жителі розповідають, що під час турецької навали монастир був чудесним чином врятований від повного знищення — вороги не змогли знайти входів до печер через густий туман, що раптово опустився на скелі. Такі легенди передаються з покоління в покоління і підтримують особливу містичну ауру цього місця.

Паломники свідчать про особливу акустику в печерних храмах — навіть тихий шепіт чується на відстані, а церковний спів набуває неземного звучання, ніби лунає з небес. Науковці пояснюють це унікальною формою скельних порожнин, але віряни вбачають у цьому Божий промисел, що перетворює печери на природний резонатор для молитов.

За переказами, з монастиря існує таємний підземний хід, що веде до берега Дністра. Ним користувалися ченці під час облог та набігів. Цей хід нібито містить схованку з церковним начинням та давніми книгами, але досі його точне розташування залишається невідомим.

Пам'ятка національного значення

Сьогодні Лядівський Усікновенський скельний монастир офіційно визнаний пам'яткою національного значення. Це не лише чинна чоловіча обитель, але й важливий об'єкт культурної спадщини України, що потребує особливої охорони та збереження. Поєднання природної краси, архітектурної унікальності та глибокої духовності робить це місце особливим для паломників, туристів та всіх, хто цікавиться історією української духовності.

Як дістатися до монастиря

Якщо їхати власною автівкою, потрібно їхати до міста Могилів-Подільський, а звідти місцевою дорогою до села Лядова. Відстань від Могилева-Подільського до монастиря близько 17 км.

З Києва, Вінниці або інших міст України туди курсують потяги і рейсові автобуси. З Могилева-Подільського ходять автобуси до села Лядова, хоча рейси не щоденні, тому важливо заздалегідь уточнити розклад. Прямі автобусні рейси до Лядової також є з Вінниці.

Від села Лядова до монастиря веде крута стежка — взяти зручне взуття та підготуватися до підйому. На території монастиря дотримуються традиційних правил: чоловіки мають бути у штанах, а жінки — у спідницях і хустках.

Раніше "Телеграф" розповідав про те, що ховається за стінами найдавнішого жіночого монастиря Києва. Тут переплелися долі княгинь та простих черниць, архітектурні стилі різних епох та живі традиції православ’я.