Генератор не врятує: як об’єднати сусідів та скільки коштує зробити багатоквартирний будинок автономним

Графіки відключень світла в Україні з кожною новою атакою стають дедалі жорсткішими: світло частіше з’являється саме вночі, а вдень подача електроенергії обмежується лише кількома годинами. У таких умовах все більше людей шукають практичні рішення для автономності — одним із них є встановлення генераторів та створення невеликих енергетичних кооперативів, де мешканці об’єднують ресурси заради власної енергобезпеки.

"Телеграф" розповість, як можна зробити багатоквартирний будинок автономним і незалежним від центральної мережі, скільки це коштуватиме і чи держава підтримує такі ініціативи.

Будинки стають безпорадними

Перш ніж обирати інструменти для автономізації, варто оцінити, які саме енергетичні потреби є критичними для типової багатоквартирної будівлі. Під час тривалих відключень світла першою стає необхідність підтримувати мінімальний рівень зв’язку — заряджати телефони, забезпечувати роботу інтернету та живлення мережевого обладнання провайдерів.

Другою ключовою сферою є опалення: електрика потрібна циркуляційним насосам та даховим або прибудинковим котельням, без яких система фактично зупиняється. Не можна забувати й про індивідуальні газові котли, які технічно залежать від електроживлення.

Для висотних будинків особливо важливою є стабільна робота підвищувальних насосів, що забезпечують подачу води на верхні поверхи. На це накладаються базові функції безпеки — освітлення сходових кліток і дворів, робота домофонів, камер та іншої інфраструктури будинку.

Дослідження реального споживання у будинках середньої поверховості свідчать, що сукупна потужність, необхідна для підтримання всіх життєвих функцій, зазвичай становить 3-10 кВт. Великі новобудови можуть мати значно більший запит, однак принципи організації автономного живлення в обох випадках майже однакові.

Особливу вразливість демонструють будинки без газу. Тут електрика — єдине джерело для приготування їжі та нагріву води, а під час блекаутів мешканці часто змушені користуватися небезпечними газовими балонами, що створює додаткові ризики.

Найпоширенішим рішенням для забезпечення мінімальних потреб у новобудовах залишаються дизельні та бензинові генератори. Вони дійсно дозволяють покрити дефіцит потужності, однак мають і мінуси: вартість виробленої електроенергії може перевищувати 20 грн за кВт-год, робота обладнання супроводжується шумом, потребує організації безпечного відведення вихлопів і створює підвищені пожежні ризики.

З чого починається енергетична автономія будинку

Енергетичні кооперативи, які українське законодавство визначає як юридичні особи, створені відповідно до законів "Про кооперацію" та "Про споживчу кооперацію", поступово стають одним із найперспективніших інструментів для колективного вирішення проблем з енергопостачанням.

Їхнє призначення надзвичайно широке: від виробництва чи транспортування енергоресурсів до зберігання енергії і надання послуг, пов’язаних із підвищенням енергоефективності. Утім, на практиці кооперативи — це передусім спосіб, яким громади або мешканці окремих будинків можуть самостійно забезпечити себе електрикою, теплом або паливом, коли централізовані системи не справляються.

Формати таких об’єднань дуже різні: у деяких районах кооперативи спільно закуповують дрова, пелети чи пальне; в інших — інвестують у сонячні чи вітрові електростанції, які продають електроенергію в мережу за "зеленим" тарифом. А є моделі, орієнтовані виключно на внутрішні потреби — наприклад, фінансування встановлення генераторів, акумуляторних систем або котлів членами кооперативу. Усе це дозволяє об’єднати обмежені ресурси окремих людей у значно ефективнішу спільну інфраструктуру.

Перевага кооперативу в тому, що він здатен реалізувати проєкти, які окремій родині або квартирі не під силу ні технічно, ні фінансово. Потужна акумуляторна станція для будинку, кілька великих генераторів, сонячна станція на даху — усе це стає доступним, коли витрати розподіляються між десятками учасників.

На ранньому етапі важливо сформувати групу однодумців — людей, які готові інвестувати час і кошти в автономність будинку. У кооперативах зазвичай діє принцип: один учасник — один голос, незалежно від суми внеску.

Всі рішення щодо закупівель, технічних рішень, вибору підрядників та майбутньої експлуатації мають бути максимально прозорими. Ще один важливий блок — визначення моделі управління. Потрібно вирішити, хто забезпечуватиме технічний супровід, як ухвалюватимуться рішення, які завдання потребують колективного голосування, а які — делегування окремим уповноваженим. Усе це фіксується в установчих документах кооперативу.

Після ухвалення ключових рішень кооператив реєструють як юридичну особу. Для цього варто залучити юристів, які допоможуть обрати оптимальну форму, підготувати статут і юридично оформити спільне володіння майном — зокрема генераторами, акумуляторними станціями чи іншою енергетичною інфраструктурою.

Важливу роль у запуску таких ініціатив можуть відіграти органи місцевого самоврядування. У багатьох громадах саме муніципалітети мають у розпорядженні будівлі, землю та комунальні підприємства, які можуть долучитися до кооперативу як партнери, співзасновники або споживачі послуг. Вони здатні пришвидшити отримання документів, забезпечити експертизу, надати приміщення або навіть інвестувати кошти через комунальні підприємства, що дозволяє запускати більш масштабні проєкти.

Показовим прикладом роботи енергетичного кооперативу в Україні став проєкт "Сонячне Місто" у Славутичі. Це перше об’єднання такого формату, яке змогло реалізувати ідею будівництва сонячної електростанції на дахах комунальних будівель і вийти на продаж електроенергії за "зеленим" тарифом. Фактично йдеться про муніципальний кооператив, адже місто не лише підтримало його створення, а й стало повноцінним партнером у розвитку інфраструктури.

Головне рішення, без якого генератор не працюватиме

Перед тим як переходити до технічних рішень, мешканці мають досягти внутрішньої згоди щодо встановлення генератора й готовності інвестувати в модернізацію будинку. Резервне живлення вимагає не лише купівлі обладнання, а й удосконалення електромережі: доведеться прокласти додаткові кабелі, підготувати вузол підключення та забезпечити правильний розподіл навантаження між квартирами.

Після цього визначають місце, де працюватиме генератор. Це може бути наявне технічне приміщення, зовнішній навіс або спеціально обладнаний майданчик. Одночасно потрібно з’ясувати, скільки фаз заведено в будинок: від цього залежить, чи підходить однофазний апарат, чи потрібен трифазний. Вибір типу генератора завжди прив’язаний до конфігурації мережі, яку планують живити.

Для невеликих будинків на кілька квартир можливі рішення у вигляді бензинових установок середньої потужності — орієнтовно від 12 до 70 кВт. Вони забезпечують базові потреби й коштують у межах 200-800 тисяч гривень. Якщо йдеться про будинок без газу, де електрика фактично замінює більшість побутових процесів, доцільно одразу розглядати дизельні генератори на 25-50 кВт, оскільки вони краще витримують тривалі навантаження й економніше працюють під час довготривалих відключень.

Щоб визначити, якої саме потужності потребує будинок, потрібно сформувати перелік обладнання, яке працюватиме від генератора. У кожній квартирі враховують як номінальні, так і пускові навантаження. Побутова техніка з активним споживанням — освітлення, електроніка, ноутбуки — не створює значних стартових струмів. Натомість холодильники, пральні машини, кондиціонери або помпи вимагають у кілька разів більше енергії під час запуску, що суттєво впливає на розрахунок. Саме тому загальну потужність формують із запасом, щоб унеможливити перевантаження системи.

Після складання списку приладів агрегують сумарне навантаження для всіх квартир, які братимуть участь у проєкті. Корисним є й аналіз того, як мешканці споживають електроенергію протягом доби: у багатьох будинках сім’ї мають різні графіки, тому реальна пікова потужність може бути нижчою за розрахункову. Але попри це генератор зазвичай обирають із резервом у приблизно 20-30%, що продовжує строк його служби і знижує ризик аварійної зупинки.

Скільки коштує година життя будинку на генераторі

Типовий приклад показує, що квартира, де працюють холодильник, освітлення, телевізор, ноутбук, газовий котел та мікрохвильова піч, потребує близько 2,2 кВт, враховуючи стартові струми. Для чотирьох квартир сумарне навантаження становитиме майже 9 кВт, а з урахуванням резерву — понад 11 кВт.

Тож генератор на 12 кВт забезпечить базові потреби такого будинку в період очікування відновлення централізованого живлення. Водночас до розрахунку навмисно не включають пральні машини, духовки чи електроплити, оскільки у форсованому режимі резервного живлення подібні прилади надмірно збільшують витрати на пальне та потребують потужності, яка економічно невиправдана.

Після визначення потужності обирають тип генератора. Бензинові моделі зазвичай компактніші, легші та доступніші за ціною, але підходять здебільшого для коротких періодів роботи — кількох годин на добу. Вони потребують ретельнішого обслуговування й не розраховані на регулярну тривалу експлуатацію.

Дизельні установки — дорожчі, важчі та гучніші, проте саме вони найстійкіше працюють у режимі багатогодинних або навіть добових відключень.

Газові генератори вважаються екологічнішими й тихішими, але їхнє встановлення має сенс лише там, де є стабільне підключення до газової мережі або можливість використовувати великі резервуари зі зрідженим газом. Для таунхаусів такі рішення можуть бути оптимальними, тоді як для багатоповерхівок — лише у виняткових випадках.

Для багатоквартирного будинку, який повністю залежить від електропостачання, під час відключень необхідно забезпечити роботу теплового пункту, насосів холодної й гарячої води, системи опалення та ліфтового обладнання. У висотних будівлях на 20-25 поверхів резервне живлення для ліфтів є обов’язковим, оскільки без нього мешканці не можуть вільно пересуватися між поверхами.

Для покриття цих потреб зазвичай застосовують дизельний генератор потужністю 80-100 кВт із системою автозапуску. Такий агрегат забезпечує роботу інженерних систем у періоди тривалих відключень. Орієнтовна вартість генератора цього класу становить 600-800 тисяч гривень, а монтаж, підключення та налаштування — близько 200 тисяч гривень.

Дизельний генератор потужністю 80 кВт із автозапуском споживає близько 16 літрів пального на годину. За ціни дизелю 58,24 грн за літр година його роботи обходиться приблизно у 930 гривень. Якщо висотний будинок змушений працювати на резервному живленні 16 годин на добу, добова витрата становитиме близько 256 літрів, що дорівнює витратам на рівні майже 15 тисяч гривень на день.

Компенсують не всім: кому допоможе місто

У різних містах України діють програми часткового відшкодування вартості генераторів для багатоквартирних будинків, однак умови компенсації суттєво відрізняються залежно від громади. У більшості випадків підтримку надають лише юридичним особам, які управляють будинком, — ОСББ або ЖЕКам. Якщо генератор купують самі мешканці як фізичні особи, муніципальні програми таке придбання не компенсують.

У Києві компенсацію може отримати лише юридична особа, що представляє будинок. Після консультації щодо вибору обладнання та підтвердження необхідної потужності генератор має бути оплачений безготівково саме цією юридичною особою. Далі до районної держадміністрації подають пакет документів — заяву, підтвердження реєстрації, витратні накладні, а за потреби й протокол співвласників про уповноваження керівника. Місто відшкодовує до 75% вартості обладнання, але не більше 80 тисяч гривень. Кошти зазвичай надходять протягом двомісячного строку.

У Львові програма передбачає компенсацію половини вартості генератора, але обмежена сумою до 30 тисяч гривень. Заявки приймають через Центри надання адміністративних послуг, а розгляд звернень триває до десяти днів. Окремо ваучери на часткове покриття витрат можуть отримувати заклади малого та середнього бізнесу, зокрема підприємства ресторанної сфери та продуктовий ритейл.

У Сумах відшкодування стосується генераторів потужністю від 3 кВт, які встановлюються у будинках з трьома і більше поверхами або у двоповерхових будівлях старої забудови (до 1993 року). Місто покриває не більше 50% вартості та не більше 50 тисяч гривень.

В Одесі можна повернути до 70% витрат, але не більше 100 тисяч гривень. Умовою є безготівкова оплата та придбання генератора в період дії воєнного стану. Звернення подають до районної адміністрації.

У Чернівцях діє одна з найщедріших програм: місто компенсує до 80% вартості генератора, однак сума відшкодування не може перевищувати 60 тисяч гривень. Для участі генератор повинен забезпечувати мінімально 36 квартир. У Тернополі програма покриває до половини вартості, у Полтаві — до 50% і не більше 50 тисяч гривень, при цьому є окремі вимоги щодо мінімальної потужності пристрою.

У Рівному максимальний рівень компенсації становить 70% вартості генератора, але не перевищує 45 тисяч гривень. У Запоріжжі можна отримати відшкодування до 80%, однак воно поширюється лише на пристрої вартістю до 30 тисяч гривень. Заявки приймають у департаменті, що опікується житлово-комунальним господарством, і як у більшості міст, оплата обладнання має здійснюватися через банк.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що як перебої з електропостачанням можуть вплинути на вартість продуктів харчування, включаючи овочі, і чи призведе відсутність світла до їх подорожчання.