Готелі, скандальний ТРЦ та титанові родовища: які проблеми Коваль залишив у ФДМУ

Віталій Коваль 3 вересня серед інших українських високопосадовців написав заяву про звільнення з посади голови Фонду державного майна України. Та першу спробу його звільнити Рада провалила. Як говорять деякі нардепи, через те, що звільнення відбувалося без звіту за проведену роботу.

Вже 5 вересня Коваля все-таки звільнили, і того ж дня з подачі президента призначили міністром аграрної політики, що вважається суттєвим підвищенням. Однак результати його діяльності за 10 місяців на чолі ФДМУ викликають питання, адже головне завдання — залучення коштів від приватизації у бюджет країни, що воює, — він виконав не надто успішно. Попри постійний піар керівництва ФДМУ і гучні заяви щодо перспектив приватизації, план цієї самої приватизації на 2024 рік поки далекий від виконання.

Так, за 7 місяців 2024 року Фонд зміг продати державного майна усього на 1,45 млрд гривень, майже третину з яких принесла "раптова" приватизація готелю "Козацький" у Києві. При цьому у бюджеті на 2024 рік закладено доходи від приватизації на рівні 4 млрд грн. Такі гроші дуже б знадобилися, з огляду на заявлений дефіцит близько 200 млрд гривень. Та й взагалі, експерти говорять, що темпи приватизації сьогодні мали б бути значно вищими, а виторг від продажу майна більшим.

Раніше Коваль заявляв про плани отримати 4 млрд грн тільки від малої приватизації, але вочевидь, ці плани не спрацювали, і "наздоганяти" обсяги надходжень у ФДМУ планують шляхом продажу низки об’єктів великої приватизації.

Це, зокрема, київський готель "Україна", підприємство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (найбільший в Україні виробник титанових концентратів), та три не так давно вилучені в підсанкційних російських олігархів активи — ТОВ "Аерок" (виробник газобетонних виробів, належав близькому до Путіна бізнесмену Андрію Молчанову), "Демурінський ГЗК" (розробник титано-цирконового родовища, належав російському мільярдеру Михайлу Шелкову) та ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь" (власник київського ТРЦ Ocean Plaza, належав Аркадію Ротенбергу).

Попри амбітні сподіванки ФДМУ, щодо багатьох з цих активів є серйозні питання. Тому не факт, що заявлені аукціони минуть без проблем.

"Телеграф" розбирався, якими є основні проблеми в діяльності ФДМУ, чи зміг їх подолати Віталій Коваль на чолі цієї установи, та чи вдасться державі без проблем заробити на продажі об’єктів великої приватизації.

Державний "недоолігарх"

До Фонду державного майна України виникали питання від самого дня його створення у 1991 році. Два найголовніші з них, які не можуть вирішити й донині, – це корупція та ефективність діяльності цієї державної установи. З огляду на те, що ФДМУ є таким собі "олігархом" від держави — управляє сотнями державних підприємств і є найбільшим розпорядником державного майна, — ці питання по-справжньому важливі для економіки всієї країни.

Напевно, якщо порахувати збитки, завдані згаданими двома проблемами, то вони можуть переважити увесь той позитивний ефект, який час від часу присутній в роботі Фонду. Так, згідно з аудитом Рахункової палати, тільки за 2019—2021 роки у діяльності ФДМУ знайдено порушень на 90 млрд грн. Ще на 56 млрд грн за зазначений період було виявлено ризиків втрати державного майна. Нагадаємо, у той час Фондом керував Дмитро Сенниченко, який згодом втік з України від кримінального переслідування. Лише у висунутих персонально йому звинуваченнях фігурують 500 млн гривень вкрадених та 10 млрд грн відмитих коштів.

Наступників Сенниченка на гучних корупційних справах досі не ловили, проте і якоїсь відчутної ефективності в роботі від них також не дочекалися. Наприклад, за минулий рік (останні два місяці з якого ФДМУ керував Віталій Коваль) план приватизації було виконано всього на 52%. Від продажу майна отримано 3,15 млрд грн проти 6 млрд грн плану. При цьому "у тіні" залишалася значно більша сума – показник чистого фінансового результату підприємств, якими управляв ФДМУ. А він за 2023 рік становив 4,89 млрд збитку.

До речі, одними з найбільших генераторів збитків за 2023 рік виявилися ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь" (власник ТРЦ Ocean Plaza) та ОГХК, тобто два з п’яти активів, які зараз ФДМУ планує продати. Їх показники за минулий рік становлять "мінус" 912 та 481 мільйонів гривень відповідно. Цікава диспозиція для продажу підприємств, чи не так?

Окрім від’ємних показників фінансової діяльності підпорядкованих підприємств Рахункова палата знайшла у роботі ФДМУ за 2023 рік й інші "окремі недоліки". Хоча "недоліки" — це дуже м’яко сказано. Мова, зокрема, йде про те, що, виявляється, у Фонді державного майна досі поняття не мають, скільки це саме державне майно коштує. При цьому згідно з законом саме ФДМУ є розпорядником відповідного реєстру. Зазначене випливає з аналізу державними аудиторами звіту ФДМУ за 2023 рік, який підлеглі Коваля підготували у травні 2024 року.

Окрім того, схоже, що в ФДМУ відсутні і притомні плани щодо найголовнішого визначеного для нього завдання – наповнення державного бюджету.

"Відсутня інформація не тільки щодо можливостей збільшення надходжень до державного бюджету, а й в цілому щодо наявних проблемних питань та шляхів їх вирішення. Не зазначена інформація про затвердження стратегічних планів розвитку державних підприємств станом на 31.12.2023. Зверну увагу на головну рекомендацію цього року: питання загальної вартості наявного в Єдиному реєстрі державного майна необхідно вирішувати. Без вартості — це важко назвати обліком. Просто уявімо, що ми з вами заповнюємо наші декларації про майновий стан без вартості", — вважає голова Рахункової палати Геннадій Пліс.

Та й зараз справи зі стратегічними та інвестиційними планами підпорядкованих ФДМУ підприємств не надто гарні. Згідно з довідкою, складеною самим Фондом, станом на 22 серпня 2024 року, затверджено стратегічні плани розвитку лише для 42 суб’єктів господарювання (приблизно 35%. — Ред.), інвестиційні плани на середньострокову перспективу для 19 суб’єктів господарювання, підконтрольних ФДМУ (менше 7%. — Ред.).

Чому ці плани важливі? Тому що, власне, саме спираючись на них, можна пропонувати інвестору об’єкти для приватизації за нормальною ціною. Наявність планів означає, що Фонд справді контролює діяльність підприємства і бачить перспективи його розвитку, а не просто хоче продати його, аби позбутися токсичного активу. Все це, відповідно, впливає на ціну підприємства.

Ще одна проблема в діяльності Фонду – дуже повільна реалізація санкційних активів. Загалом ФДМУ передано трохи менше ніж 800 таких активів, а реалізовано їх у першому півріччі 2024 року усього на 110 млн гривень (вдалося продати лише 3 активи — дві вилучені санкційні квартири й завод "Пентопак" російсько-грецького олігарха Саввіді).

Наразі ФДМУ у своїй довідці та у створеному реєстрі не наводить навіть приблизної їх вартості, хоча сам Коваль у березні заявляв про суму близько 3,2 млрд грн. За словами голови ФДМУ, по кожному з таких кейсів приймається окреме рішення – залишати в управлінні держави чи приватизувати. Але тут варто згадати, що ефективність управління з боку ФДМУ поки лишає бажати кращого (враховуючи загальну багатомільярдну збитковість), тому затримки з продажем виглядають, як мінімум, дещо дивно.

Підводні камені великої приватизації

Потрібно зауважити, що не надто швидкий продаж підсанкційних активів нерідко буває пов’язаний з об’єктивними чинниками. Такими, наприклад, як наявність кримінальних проваджень, судових позовів, арештів підсанкційного майна, що затягує процес його приватизації тощо. Та проблема в тому, що часом якраз саме дії ФДМУ (чи його бездіяльність) призводять до згаданих вище чинників.

ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь" і російський слід

Показовою у цьому контексті є ситуація з приватизацією ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь", яке володіє ТРЦ Ocean Plaza і 66,65% якого перебуває у власності держави та в управлінні ФДМУ.

Взагалі-то історія з Ocean Plaza була досить "цікавою" ще з часів до великої війни. Російський олігарх Ротенберг, якому належав ТРЦ, під носом в української влади влаштував собі "майже на законних підставах" справжню вічну годівничку, яка забезпечила йому фінансові потоки під час володарювання об’єктом, після його часткового продажу, і навіть після вилучення ТРЦ у власність держави.

Суть оборудки – у встановленні просто гігантських відсотків по кредиту, який на будівництво Ocean Plaza видала його ж таки офшорна компанія. У результаті весь прибуток від діяльності ТРЦ з 2013 року йшов на погашення кредиту, тобто у кишеню російського олігарха. Це було зроблено Ротенбергом для швидкого отримання коштів та ухилення від сплати податків від діяльності ТРЦ. Через таку оборудку Україна недоотримала понад 60 млн доларів податків, що, до речі, значно більше, аніж запланована вартість приватизації – близько 40 млн доларів.

Але найцікавіше в цій історії, що якщо частку Ротенберга у самому ТРЦ Ocean Plaza держава забрала ще півтора року тому, то про кредит, який на ньому висить (актив, який за всіма параметрами теж мав бути вилучений), чомусь відразу не подумала. При цьому не зрозуміло, куди дивився керівник ФДМУ Коваль, та його підлеглі, яким цей об’єкт передали для продажу. Можливо, думали, що кредит "розсосеться" сам по собі? У результаті зараз, коли було попередньо оголошено про приватизацію ТРЦ – на ньому виявився борг у майже 200 мільйонів (!) доларів.

У червні 2024 року держава в особі Мін'юсту все-таки подала позов про вилучення на користь держави боргового активу Ротенберга, як підсанкційного. Але тут спрацював другий серйозний "прокол" ФДМУ – відсутність контролю над менеджментом "Інвестиційного союзу "Либідь". Річ у тім, що, нагадаємо, у власності держави перебуває лише 66,65% компанії. Інші 33,35% — у приватної фірми "Ланіта Інвест". І саме вона чомусь і досі керує Ocean Plaza, а не ФДМУ.

Так от, виявилося, що "Ланіта Інвест", яка має в засновниках офшор, активно підіграє Ротенбергу. Після позову Мін'юсту до Вищого антикорупційного суду (де були всі шанси розглянути справу про вилучення боргового активу досить швидко – протягом місяця), вона подала власний аналогічний позов, але до "звичайного" господарського суду. Та річ у тім, що позов у такому суді, на відміну від ВАСУ, може розглядатися роками. А це своєю чергою – грає на руку російському олігарху та може суттєво відтермінувати строки приватизації.

Про цю історію "Телеграф" не так давно писав. Тоді ми згадували відомого українського інвестора Андрія Журжія, який був одним з тих, хто місяцями намагався докричатися до влади, зокрема до ФДМУ, аби звернути увагу на ситуацію навколо Ocean Plaza. Та, схоже, почули його лише зараз, коли приватизація державної частки практично на носі, а питання з боргом досі не вирішене.

За словами Коваля, якщо справу вирішити в суді не вдасться, то актив виставлять у такому вигляді, як є зараз – тобто з 200 млн доларів боргу. Цікаво, чи буде він тоді комусь цікавим?

На час підготовки до публікації даного матеріалу інформація у Державному реєстрі судових рішень щодо розгляду ВАКС цієї справи ще не з’явилася. Але судячи з трансляції засідань суду, 4 вересня ВАКС було прийнято рішення щодо стягнення у дохід держави права вимоги за кредитом, виданим компанією Ротенберга ТОВ "ІС Либідь", у розмірі 148,5 млн доларів основної суми та 67,6 млн відсотків. Втім, це рішення ще може бути оскаржене в апеляційному суді.

Проблемний титан

Ще один з підсанкційних активів, який готуються реалізувати найближчим часом, стане "Демурінський ГЗК". Його активи оцінюються близько в 650 млн грн. Це підприємство має скандальний бекграунд, оскільки виявилося, що протягом багатьох років воно постачало титанову сировину до Росії, де вона потім використовувалася для виробництва зброї.

Колишній власник підприємства росіянин Михайло Шелков після місяців розслідування врешті отримав за це підозру від БЕБ, а сам комбінат на початку 2023 року було вилучено і серед інших активів Шелкова передано державі.

ФДМУ планував продати комбінат ще у тому ж 2023 році, але певний час тривали суди за контроль над ним. І лише влітку 2024 року уряд вийшов з повідомленням про його, начебто, готовність до приватизації.

В принципі, "Демурінський ГЗК" є самодостатнім активом, але останнім часом його можливий продаж активно піарився керівництвом ФДМУ в контексті спільного продажу з його "старшим братом", чи то пак "сестрою" — "Об'єднаною гірничо-хімічною компанією".

Якщо коротко – то родовища, що належать "Демурінському ГЗК", можуть стати надзвичайно зручною ресурсною базою ОГКХ, одне з підприємств якої — Вільногірський ГМК — вичерпало власні запаси. Відповідно, для потенційних інвесторів було б привабливішим купувати ці два активи разом, щоб не мати надалі проблем із завантаженням ОГХК.

Своєю чергою епопея з приватизацією ОГХК триває з 2021 року. За цей час була сила-силенна кількість заяв від керівництва ФДМУ, що "ось-ось" підприємство продадуть. Було здійснено чотири спроби приватизації, і жодна не вдалася – кожного разу аукціони не відбуваються, начебто, через невиконання потенційними покупцями вимог. Хоча насправді керівництву ФДМУ могли просто не подобатися потенційні інвестори. Наприклад, у серпні 2021 року, як писав "Телеграф", однією з неформальних причин зриву аукціону була можливість придбання ОГХК Петром Порошенком.

Увесь цей час справи на підприємстві йшли, м’яко кажучи, не дуже – воно в основному генерувало борги. Як писав у серпні 2023 року "Телеграф", було дуже схоже, що ОГХК навмисне знецінюють, щоб вона врешті дісталася структурам Дмитра Фірташа. За 2023 рік, нагадуємо, збитки підприємства склали 481 мільйон гривень. Правда у 2024 році ситуація дещо покращилась, підприємство знайшло замовників і почало відвантажувати руду. Можливо, саме це й дало поштовх до чергової спроби приватизації.

І от вже офіційно — 16 жовтня 2024 року має відбутися черговий аукціон з продажу ОГХК, тільки чомусь… окремо від "Демурінського ГЗК". Це може становити проблему для інвесторів ОГКХ, які, у випадку програшу аукціону по "Демурінському ГЗК", ризикують не домовитися з його новим власником і заробити проблеми з постачанням на своє підприємство.

Одне з пояснень щодо окремого продажу від вже колишнього голови ФДМУ Віталія Коваля, що, мовляв, кошти від реалізації цих двох підприємств мають різне призначення: від ОГХК підуть у держбюджет, а від "Демурінського ГЗК" — до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Та воно явно не витримує критики — начебто це така проблема після аукціону розвести відповідні суми.

А от інше пояснення набагато цікавіше – зі слів Коваля, виявляється, що ОГХК вже повністю готова до приватизації — "а приєднання "Демурінського ГЗК" призвело б до затримки аукціону та втрати цінного часу". Тобто складається враження, що "Демуринський ГЗК" все ж таки готовий до приватизації не повністю, чи й взагалі не готовий.

І, нарешті, ше одним цікавим питання є вартість ОГХК. Наразі заявлена початкова ціна становить 3,9 млрд грн. Це майже стільки ж, як і початкова ціна запланованого аукціону у 2021 році – 3,7 млрд грн. Але у перерахунку на долари це виходить приблизно 95 мільйонів доларів у 2024 році проти 137 мільйонів доларів у 2021, тобто різниця приблизно у 40 млн доларів.

Звичайно, тут явно не на користь працює фактор війни. Та не слід відкидати й того, що подібне здешевлення могло бути викликане, м’яко кажучи, не зовсім якісним управлінням підприємством з боку ФДМУ або й навмисними діями зі знецінення активу.

Лишається сподіватися, що і ОГХК, і "Демурінський ГЗК" справді зацікавлять інвесторів, і мінімальні заявлені суми їх продажу врешті виростуть.

Продаж готелю "Україна": доцільність і нюанси

А от на готель "Україна", що в центрі Києва, покупець скоріше за все знайдеться. У всякому разі про це свідчать аналогічні "готельні" кейси від ФДМУ, той же готель "Козацький". Інша річ – вартість приватизації таких об’єктів.

Взагалі, варто розуміти, що класичні підходи до оцінки вартості майна в сьогоднішній Україні наразі працюють не сповна. Тут як з відомим прислів’ям: одна волосина — багато це чи мало? На голові, начебто, й мало. А от у супі… Тому, з одного боку виручені ФДМУ за готель "Козацький" 400 млн грн (10 млн доларів) – це насправді досить небагато за будівлю у самому центрі Києва. Не говорячи вже про 3,75 мільйона доларів, з яких починалися торги. З іншого боку – працює фактор війни, за наявності якого слід враховувати і ризики інвестора, і гостру потребу держави у "живих" грошах.

Те саме можна сказати й про запропоновану ФДМУ стартову ціну на готель "Україна" — 1 млрд грн, або близько 25 млн доларів. Це зовсім небагато і становить трохи більше за 1000 доларів за квадрат (загальна корисна площа будівлі готелю 22,48 тис. метрів квадратних. — Ред.). При цьому аналогічна нерухомість у центрі столиці оцінюється від 2—2,5 тисячі доларів за квадрат і навіть більше.

Тож, які резони виставляти цей об’єкт на продаж саме зараз і за таку ціну? Очевидною є головна причина – бюджету потрібні гроші вже зараз. Друга причина, у тому, що, перебуваючи у віданні держави (в тому числі в управлінні ФДМУ останні місяці), готель так і не став прибутковим. А тримати на балансі підприємство, що генерує збитки, погодьтеся, все ж таки не найкраща ідея. З іншого боку збитковість готелю свідчить про недостатню ефективність роботи управителя, яким на сьогодні є ФДМУ, тому не дивно, що Фонд хоче позбутися його якнайшвидше.

Окрім того, на готелі "висять" кількамільйонні борги – кредитні, по зарплаті, і податкові перед державою. Цим кейс "України" схожий з кейсом "Козацького" — той також мав борги, і продавши його ФДМУ скинув цей тягар на нового власника.

До речі, на фоні виручених 400 млн грн за готель "Козацький" якось не дуже прийнято було згадувати, що крім боргів, за ним тягнеться ще й кейс судових справ з попередніми інвесторами — "Карлтон Трейдінг Україна" та Carlton Trading LTD, за яким стоять ізраїльські власники. Якщо почитати статті кількарічної давності, то може скластися враження, що справа ледве не викликала конфлікт на рівні посольства й уряду Ізраїлю, які стали на захист ображених співвітчизників.

У цьому контексті згадують два "паралельні" судові рішення: українського Верховного Суду 2015 року, який визнав недійсним договір з інвестором, укладений на початку 2000-х років, та рішення Стокгольмського арбітражу 2011 року, який прийняв сторону інвесторів, котрі заявляли, що Україна завинила їм 12 млн грн. Пізніше інвестори також подали позов до Європейського суду з прав людини, де справа перебуває на розгляді й досі.

Втім, в Держреєстрі судових рішень можна знайти цікаві нюанси цієї справи: виявляється, щодо посадових осіб як готелю "Козацький", так і згаданих фірм-інвесторів, станом на червень 2024 року, досі розслідується кримінальне провадження, в якому, зокрема, фігурує підробка документів, що стосуються розгляду рішення Стокгольмського арбітражу.

Важко сказати, чи варто сьогодні турбуватися новому власнику "Козацького", але слід нагадати, що по готелю "Україна" ще відносно донедавна існував практично ідентичний спір з інвесторами. Тільки цього разу не ізраїльськими, а російськими.

Історія почалася у 2004 році, коли тодішнє керівництво Фонду держмайна вирішило зіграти на руку російському бізнесмену Олександру Лебедєву і погодило створення ЗАТ "Готель Україна". Співзасновниками у співвідношенні 50/50 стали ДП "Готель Україна" (на момент створення ЗАТ — підпорядковувався ФДМУ) та ТОВ "Комерційна компанія" (належала Лебедєву). Російський бізнесмен як інвестор мав вкласти 21,5 млн доларів, а готель, відповідно, передати своє майно. Та у 2011-12 роках через суд створення ЗАТ "Готель Україна" було скасоване, і готель повернули у власність держави, передавши увесь майновий комплекс на баланс Держпідприємства "Готель Україна". З того часу Лебедєв через суди намагався безрезультатно повернути собі контроль над готелем.

Цікавий нюанс: після того, як ЗАТ "Готель Україна" вже давно було ліквідоване, якимось незрозумілим чином запис про його існування зберігся в реєстраційних документах Департаменту з питань реєстрації виконавчого округу КМДА ще понад десять років. Це давало підстави афільованому з російським бізнесменом ТОВ "Комерційна компанія" штурмувати державу у судах аж до кінця 2022 року.

Серед позовів компанії за цей час є просто феєричні – до президента Зеленського з вимогою визнати протиправними його дії та наказ про передачу "Готелю Україна" до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Також останній зі знайдених позовів, який розглядався Верховним Судом у грудні (!) 2022 року, було спрямовано на Кабінет міністрів. Втім, як і позов до президента, він також ні до чого не призвів.

Очевидно, що сьогоднішнім інвесторам, які розглядатимуть участь у приватизації готелю "Україна", нічого турбуватися. Але дуже дивно, як взагалі компанія, прямо пов’язана з агресором, могла щось вимагати в України після початку великої війни.

Хай там як, на сьогодні плани приватизації готелю "Україна", схоже, вийшли на фінішну пряму. І залишається сподіватися, що ФДМУ виконав домашню роботу і зумів зацікавити потенційних інвесторів, розповівши їм як про цінність готелю, так і про всі нюанси навколо цього об’єкту. Бо інакше плани наповнити бюджет коштами від продажу державного майна так і залишаться планами.

На тлі усіх невирішених питань діяльності ФДМУ та проблем із залученням коштів від продажу державного майна Віталія Коваля відправляють на підвищення у міністерство, яке теж не позбавлено суттєвих проблем. У світлі згаданого призначення його міністром агрополітики виглядає, м’яко кажучи, цікавим.

Редакція "Телеграфу" продовжуватиме слідкувати за діяльністю Віталія Коваля на посту міністра, а також досліджувати особливості приватизації в Україні та діяльність Фонду державного майна. У наступних публікаціях ми торкнемося, зокрема, теми земельних аукціонів, та спробуємо проаналізувати, виконання інвесторами зобов’язань після придбання підприємств на державних торгах. Не перемикайтеся.